Істерика, диссонанс

На деякі події розум реагує твердженнями, на деякі – питаннями. Проте, той хаос, який зараз триває в українській політиці, уже не викликає ніяких адекватних процесів у мозку, свідомості обивателя та й навіть інтелектуала.

Але викликає він ірраціональні процеси.

Події, які відбуваються та сколихують навіть найстійкіші до несподіванок уми, шокують їх. Кожного разу, коли здається що все, край, уже нічим дивувати, більш геніального ідіоматично-істеричного випаду від влади чекати годі!.. І тут вона знову досягає нових висот у своїй безжальній безглуздості.

Інформаційне поле зараз до того наелектризоване, що здається, воно скоро не витримає й вибухне. Суспільство загнане в такий дисонанс, що важко уявити, як йому зорієнтуватися в цьому селевому потоці, який збиває з ніг і несе в одну спільну політично-історичну стічну яму, з якої вже буде майже неможливо вибратися, і із цим погоджуються майже всі.

Частина суспільства, яка завжди підтримувала євроінтеграційні прагнення, "невизначенці", виборці Януковича, загітовані тією ж пропагандистською машиною за інтеграцію з ЄС, яка раніше агітувала всіх за зближення з Росією, виборці Януковича, які вважають, що це зрада й з якими доводиться загравати маразматичними балаганами на кшталт численних "днів визволень" із презентуванням видовищ – на хліб уже не вистачає, – підживлювання реанімації серпасто-молоткастої ностальгії, відверті шовіністи...

Усі збиті з пантелику й не знають, чим закінчаться ці ритуальні танці. А точніше, банальне шулерство, безпринципні торги.

Не важко уявити, як отетеріли Кокс і Кваснєвський після почутого й побаченого 7 листопада у Верховній Раді.

Чи підозрювали, яке розчарування їх могло чекати? Підозрювали, але на таке "кідалово" аж ніяк не чекали. Ніяк інакше це не назвеш. Після роботи, яку вони зробили, це був плювок в обличчя, контрольний постріл. Нарешті останні ілюзії щодо того, що з українською владою можна мати справу, розвіялися.

І дуже влучно пролунав вислів про те, що представники місії не озвучили своїх думок із приводу останніх подій через свою вихованість.

7 листопада, напевно, було знято практично всі маски. Проте, не варто очікувати, що на цьому режим перестане дивувати. Завжди він знаходить усе нові й нові оригінальні ідеї, і свій без того нікчемний, мінусовий авторитет знижувати й знижувати, заганяти все глибше в стічну яму, у яку затягує й усіх українців.

На разі формується інформаційне поле, позначене маркером зовнішньополітичного реверсу.

Серед останніх інформаційних приводів – заява Чечетова, який наголошує на тому, що нічого смертельного у зриві асоціації з ЄС нема. Кінах та Кулик просувають "ініціативу знизу", основною тезою якої є "глибока стурбованість погіршенням" економічного становища підприємств через ускладнення виробничих зв'язків із партнерами, зокрема в Російській Федерації та інших країнах СНД" та "проблеми на українських заводах у зв'язку із погіршенням відносин з Росією".

Ситуація з Власенком намітив тенденцію наростання нової хвилі репресій відносно опозиції.

Грядуть зміни? Зріє буря? Чи це кульмінація гри нервів? Скоро побачимо...

Побачимо, як себе поводитиме ВФЯ та його поплічники.

Що точно можна сказати, це те, що більшість людей, які намагалися в усьому цьому безглуздому потоці бруду знаходити раціональну жилу та аналізувати, що із цього може вийти й куди ми рухаємося, – уже кидають цю невдячну справу, махнувши рукою.

Чи не єдиним показником, який точно є абсолютним виразником, визначаючим фактом, те що пси Януковича гавкають по команді.

По команді розповідають про абсолютний авторитет гаранта, сильну вертикаль влади, лідерство, політичну волю – але це здебільшого, коли потрібно швидко роздерибанити гроші платників податків.

По команді розповідають про те, що хтось у чомусь перешкоджає, гілки влади незалежні одна від одної, опозиція заважає, вносить деструктив, нема юридичних підстав, політичної доцільності для того чи іншого рішення – але це вже коли потрібно випускати політичних в'язнів, боротися з корупцією, відповідати за власні помилки, проявляти ту саму пресловуту політичну волю, спростовувати свою очевидну бездарність та безмежну жадібність, відсутність навіть залишків совісті та моралі.

Що ж зараз відбувається, і як це охарактеризувати? – Примітивно, але справедливо: істерика, дисонанс…

Олександр Солонько, спеціально для УП