Марш ковдр у Києві
Якщо ви – киянин зразка осінь-2013, то вам зараз, з імовірністю 83%, холодно.
З більш ніж десяти з половиною тисяч столичних будинків номінально тепло подають у без малого 1800, якщо вірити свіжому прес-релізу КМДА. У наступному прес-релізі нам повідомляють, що протягом вересня за житлово-комунальні послуги кияни сплатили 101,79%.
Тобто мешканці, у середньому, не тільки сумлінно сплачують за все спожите, а й зменшують свою заборгованість.
Перший прес-реліз погано стикується із другим. Платять справно, і мерзнуть.
У чому ж причина?
У тому, що київську енергетичну інфраструктуру в киян вкрали.
Рінат Ахметов
9 грудня 2011 року кіпрська компанія ДТЕК купила 25% акцій Київенерго. Враховуючи, що до цього "кіпріоту" Ахметову належало ще майже 47%, то ця подія означала, що друг і бізнес-партнер сім'ї Януковича отримав повний операційний контроль над київською компанією.
Умови конкурсу були виписані так, що іноземні компанії фактично не могли купити Київенерго – утім, як і більшість вітчизняних. Крім ДТЕК.
У результаті, конкурс звівся до того, що за такий привабливий актив, як столична енергетична компанія-монополіст, змагалися лише два покупці. Не дивно, що ціна покупки практично не зросла – Ахметов на аукціоні заплатив лише на 4,2% більше ніж ціна, за яку було виставлено пакет акцій.
За оцінками Івана Плачкова, багатолітнього керівника Київенерго, ринкова вартість компанії складає близько 2 мільярдів доларів. Якщо порахувати "в лоб", то виходить, Ахметов купив її чверть приблизно за 56 мільйонів доларів, тобто майже в 10 разів менше ніж її справедлива вартість за Плачковим.
Коли автор спробував отримати документи щодо процедури конкурсу, за яким було продано Київенерго, то ФДМУ йому відмовив.
Фактично, ми поки що не знаємо достеменно, хто і як підписував документи, котрі дозволили ДТЕК купити акції за такою надзвичайно вигідною ціною.
Як бути й хто винен?
Утім, описаний вище конкурс – лише невеличкий епізод, фінальна крапка. Місто задовго перед цим здало свою енергетику.
Головна стратегічна помилка – системи життєзабезпечення, від яких залежить місто, розділили на окремі активи, і потім продали найбільш прибуткові з них, а збиткові залишили у власності киян.
Таким чином, зараз внаслідок "прихватизації" кияни зі своїх податків – третину котрих забирає загальнонаціональний бюджет – мусять ремонтувати старезні, наполовину зношені труби.
На іншому кінці дірявої труби сидить Ахметов і отримує прибутки від продажу тепла столичним жителям. Тарифна регуляція тут надзвичайно дискримінаційна – Ахметову ми платимо за пристойним, ринковим тарифом, котрий щедро покриває його затрати.
А от ремонт труб цей тариф фактично не покриває.
Але це ж абсурд!
По-перше, труби й генерація є, за великим рахунком, єдиною системою. Одне без іншого неможливе.
По-друге, споживачі платять за єдину послугу – скажімо, гарячу воду. І за якість цієї послуги має відповідати один постачальник. А не чотири юридичні особи, як зараз – ДТЕК Ахметова, котра воду гріє, Київводоканал, котрий цю воду безпосередньо надає, Київрада, котра розпоряджається майном киян – трубами водопостачання, і КМДА, котрій Київрадою делеговано оперативні повноваження щодо управління майном киян.
І якщо ідея приватизації була в тому, щоб залучити інвестиції в ЖКГ-комплекс Києва, то вона ганебно провалилася. Якість забезпечення киян теплом падає з кожним роком, і водночас бізнес із постачання тепла столичним мешканцям заробляє прибутки.
Логічно було б зробити нового власника відповідальним за всю послугу в цілому. Тоді виникне стимул для покращення вартості послуги.
За оцінкою Едуарда Соковського – свого часу керівника Київенерго, – на заміну 50% теплотрас Києва потрібно три мільярди гривень. Згадана вище різниця тільки між покупною вартістю останнього ахметівського пакету акцій і оцінкою Плачкова складає в гривневому еквіваленті три з половиною мільярда гривень.
Отже, якщо б було організовано відкритий і прозорий тендер на продаж лише чверті Київенерго, можна було б отримати суму, котрої достатньо для радикальної модернізації київської інфраструктури.
І треба не забувати, що до цього Ахметов – теж внаслідок не надто прозорих дій чиновників – отримав іще близько половини Київенернго у власність.
2012 року ПАТ "Київенерго" отримала 2 мільярди 375 мільйонів гривень чистого прибутку. Отже, ця компанія здатна генерувати кошти, що співставні з потребами міста в модернізації необхідної інфраструктури. Від цієї інфраструктури залежить її бізнес, але, набагато більшою мірою від неї залежить благополуччя киян.
Тим не менш, зараз громада не може спрямувати ці прибутки на потреби міста.
Холодне сьогодні й тепле завтра
Рано чи пізно, зміна влади має принести й перегляд попередньої приватизаційної політики. Нинішня структура власності на мережі життєзабезпечення міста насправді перешкоджає задоволенню потреб мешканців у теплі та інших комунальних благах.
Звісно, реформувати треба буде всіх –і систему встановлення тарифу на послугу, і розпорядника майна – Київраду-КМДА, і, власне, самі корпорації-постачальники послуг.
Треба буде реалізувати одну з можливих моделей управління цим комунальним майном: або це буде стовідсоткова комунальна власність на енергопостачальні та генеруючі активи, або концесія, або приватна власність.
У будь-якому разі, співробітничати з бізнесом київська влада має на засадах конкурсності з максимальною прозорістю.
Тариф має визначатися незалежним органом, до якого входитимуть не тільки призначені представники влади, але й постачальника й споживачів. Рентабельність енергетичних активів у столиці має бути обмежена через прозору процедуру.
До цього – шлях, звісно, далекий. Але починати його треба вже сьогодні.
І ми, власне, розпочинаємо.
Сьогодні за обігрів столиці відповідає химерний конгломерат чиновників і бізнесменів, котрі при будь-якій спробі вимагати щось од них показують пальцями одне на одного. Але слід розуміти, що вони – частини одного політичного клану, котрий слід уже сьогодні усунути від розгарбування міста.
І єдина можливість зупинити поїдання Києва – це обрати нову за суттю київську владу, з новими правилами гри.
Запрошуємо всіх на "Марш ковдр" 5 жовтня, о 13-00, Хрещатик, 36.
Ігор Луценко, спеціально для УП
