Коріння третьої Республіки
На вулицях міст з'явились не зовсім молоді та просто молоді особи, що роздають буклети та стрічки із прапорами ЄС та України. Звідки й хто за цим стоїть – ми знаємо.
Та як така блискуча креативна думка з'явилась в Юрія Луценка?
Отож, як більшість вітчизняних проектів, явище третьої республіки не автохтонне, себто не тутешнє не нашиньське, а прийшло до нас за традицію, яка сягає часів Рюріка, із-за кордону.
Сама хронологія третьої української республіки цікава, адже вона нав'язує до наступного етапу розвитку, якісно нового переходу та формування нової держави на докорінно нових засадах, ніж попередня республіка. Та й чи є в країні ті, що не хочуть жити краще?
Хронологія ж української республіки виходить досить розмитою.
Першою республікою потрібно охрестити всіх діячів епохи полум'яного державотворення 1917-1922 років, а це до купи й крайньо-ліві, і крайньо-монархічні особи, що їли один одного поїдом. Кінець першої республіки відбувся й без її початку з побудовою першої столиці та її переносом до другої.
Друга республіка, яка є правонаступницею УРСР – тобто, 70 років Союзу та полум'яна комсомольська молодість не рахуються? – з'явилась в 1991 і, виходить, що триває до нині. Чи довго вона триватиме, залежить від нас.
Важливим є інше: що таке саме ця ідея – нумерування республік?
Аналогія напрошується до славнозвісної п'ятої Французької республіки, яка нині здравствує. Однак, пропоную далеко не ходити, а пригадати польських досвід 2005 року.
Покійний презент Польщі Лех Качинський та його партія "Право і Справедливість" здобуває владу під гаслом Четвертої республіки. Неймовірний виборчий успіх ультраправої партії був пов'язаний із прагненням якісно оновити владу й поборотись із системою змови, яка панує, на їхню думку, у сучасній польській політиці.
Тези виборчої програми "Права і Справедливості" ґрунтувались на переконанні про змову та кругову поруку, що виникла після 1989 року, і, як наслідок, кулуарність політичних та законодавчих рішень. Суди чесно не судять, таємні служби працюють на користь інших держав, країні не вистачає прозорості прийняття політичних рішень та рішучих дій по зміни існуючого гнилого statusQ.
Так-так, ці тези – із виборчих агіток сусідньої держави, а не нинішньої України.
Політтехнологічний механізм спрацював: партія братів Качинських виграла вибори до парламенту та перемогла в президентських перегонах. Утворила уряд із крайньо-правою Лігою польських родин та популістичною Самообороною.
Вам не почулось – із "Самообороною". Виборчий бренд Юрія Луценка п'ятирічної давнини – безпосередньо скопійований із польського популістичного та малоосвіченого Аджея Лепера.
Кар'єра фермера із центральної Польщі почалась стрімко: страйки та диверсії, висипання зерна на дороги, блокування доріг. Усе це – до-парламентарні методи політичної партії Лепера – увага! – по недопущенню вступу Польщі до ЄС і можливого фінансового краху польського сільського господарства.
Промовиста назва "Самооборона" мала на меті пригадати польським/українським селянам, славетні часи хлопських загонів – Гайдамаччина, Коліївщина, – коли вони брали долю у свої руки та наводили порядок із розперизавшимися панами.
У політичному сенсі це вдалось: два братні народи проголосували за Самооборону. У Польщі робили це декілька разів, в Україні це робили один раз.
Тому воістину поляк та українець то є брати, адже одні й ті ж політичні ідеї здобувають успіх, міняючи лише акценти.
У Польщі "Самооборона" була партією популістів, за яку голосували селяни, що боялись ЄС. В Україні "Самооборона" – це політичних проект полуолігарха та харизматичного лідера з метою лобіювати ліберальні та проєвропейські цінності й ускочити до парламенту, за який голосував "освічений" електорат.
Четверта Польська республіка – це права ідея чесної та прозорої влади, що ґрунтується на принципах відкритості та відповідальності, де інтереси республіки Польщі понад усе.
Третя республіка – це ідейний, можливо, партійний проект харизматичного лідера, направлений так само на побудову прозорих механізмів прийняття рішень у прозахідному напрямку, задля недопущенню здійснення "Українського вибору".
Ну просто оксюморон та театр абсурду в одному флаконі...
"Навіщо винаходити своє, коли сусідських велосипед он куди завіз сусіда!"
Євген Білоножко, спеціально для УП
