Вибори в Грузії. Післясмак
Перемога Маргвелашвілі на президентських виборах в Грузії була прогнозована і очікувана, але ніхто не очікував, що вона буде такою переконливою, а партія Саакашвілі не просто отримає поразку, а зазнає фіаско.
Люди з оточення Саакашвілі кажуть, що зараз вони "візьмуть паузу" і будуть чекати місцевих виборів, що відбудуться вже в травні наступного року. Особливо цікава для них стратегічна посада мера Тбілісі, з якої "націонали" планують перейти до контрнаступу.
Хоча важко уявити, яким чином вони планують боротися за місто, де підтримка Саакашвілі одна з найменших.
Дуже хочу помилятися, але щось мені підказує, що після цієї поразки Саакашвілі і його партія вже не оговтається, і на її базі буде формуватися новий політичний проект. Але це в далекому майбутньому.
А що чекає Грузію в найближчому? "Розгул реакції", політичні репресії, згортання реформ, обійми Росії, чи звичайне топтання на місці?
Багато що залежить від особи нового прем'єра, що прийде на зміну Іванішвілі, якого ця посада відверто обтяжувала.
Загадкою залишається зовнішня політика нової влади, яка у Іванішвілі взагалі була відсутня. За рік свого прем'єрства він лише тричі побував у Європі: в Брюселі, Стразбурзі і Давосі, відвідав сусідні Єреван та Баку.
Росія сьогодні радіє не стільки перемозі Маргвелашвілі, стільки поразці Саакашвілі. "Медовий місяць" Кремля і "Грузинської мрії" закінчився ще до президентських виборів. Російська влада, яка сприймає політичну дійсність в сусідніх країнах через призму сюжетів на каналі OРТ звикла оцінювати все у категоріях "свій-чужий".
Янукович, до речі, яскравий приклад. І тому несміливі заяви Іванішвілі про європейську перпективу і НАТО в Росії сприймають як виклик.
Для цього і дістали "з нафталіну" Бурджанадзе. Зараз вже якось невдобно згадувати, що на романтичній революційній хвилі у нас часто називали Ніно "грузинською Тимошенко". Але пізня Бурджанадзе переконливо деградувала до рівня ранньої Вітренко.
Хоча, якщо врахувати її місце в нинішній грузинській політиці, то напрошується інша аналогія - Віктор Володимирович Медведчук. Порівняння теж кульгає, враховуючи, що Ніно, як не як, але підтримує майже 10 відсотків грузин, в той час коли рейтинг кума Путіна - величина, що тяжіє до нуля.
Однак справа тут не в рейтингах.
Для мене було загадкою, навіщо Кремлю вкладати ресурси в цей проект - адже Бурджанадзе забирала голоси саме в "Грузинської мрії". Але зараз все ясно. Присутність у політиці таких персонажей, як Бурджанадзе чи Медведчук потрібна Росіії для постійного нагадування чинним президентам країн, що "большой брат" - він тут, під боком і "всьо відіт".
Зрештою, наявність таких людей потрібна для того, щоб Путін міг поїхати до них на день народження або на "круглий стіл", замість зустрічей з офіційною владою, у випадку, якщо та буде проводити надто самостійну політику.
А за Грузію, звичайно, прикро.
Ця країна давно стала улюбленою для багатьох українців. Саакашвілі і його реформи, поряд з гостинністю, історією та природою, стали невід'ємною частиною грузинської казки, де, як і в будь-якій казці, було вигаданого не менше, ніж реального.
Тим не менше завжди сумно, коли казка добігає кінця.
Олександр Черненко, Комітет виборців України, для "Української правди"
