Єврореферендум
Україна впевнено крокує в європейському напрямку. Є всі підстави сподіватись, що Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у Вільнюсі буде підписано.
Саме тому сьогодні активізувалась антиєвропейська істерика Симоненка та Медведчука як свідчення того, що в офіційної Москви закінчуються аргументи, і вона починає програвати геополітичну війну.
Тому то кидаються всі можливі ресурси для маніпуляції громадською свідомістю українців. І, як показує ситуація, цей розрахунок не такий вже й безперспективний.
Під час засідання круглого столу за участю Єврокомісара з питань розширення та Європейської політики сусідства Фюле в українському парламенті 11 жовтня лідер українських комуністів піддав сумніву український курс на євроінтеграцію, аргументуючи це нібито небажанням народу.
Він активно спекулює на цій темі, весь час апелюючи, що своє слово мають сказати громадяни. "Тайожні" інтегратори хочуть переконати всіх у тому, що начебто проєвропейські сили бояться референдуму.
І політики, які сиділи за круглим столом у Верховній Раді, так і не спромоглися дати їм відповідь та прийняти виклик.
Реляції міністра юстиції Лукаш щодо фальсифікації ініціаторами "референдуму" документів, які були подані до Центральної виборчої комісії, – аргумент, але далеко не в публічному полі, а більше в юридичному.
А війна насправді ведеться суто за публічну сферу, війна не на полях документів, а у головах громадян.
Чому ні влада, ні опозиція не спромоглися гідно відповісти "комуно-євразійцям"?
Причин декілька, і вони різні для влади і для опозиції.
Влада сама стала заручником власної "гри у двоє воріт". Варто нагадати, що ще донедавна, доки у президента України були ілюзії щодо можливості домовитися з Кремлем про дешевий газ та домогтися ставлення до себе не як до генерал-губернатора Малоросії, а як до партнера, євразійський напрямок інтеграції був пріоритетним.
Розуміючи, що для прописування цього вектору потрібно буде займатися махінаціями та фальсифікаціями, бо ж не хоче суспільство інтегруватися туди, де нижчі соціальні стандарти, немає гарантій дотримання прав людини, під завісу минулого скликання ВРУ регіонали спільно з комуністами та тушками "протисли" антиконституційний закон про всеукраїнський референдум.
Якщо коротко, то за цим "законом" референдум мав би виглядати так: зініціювали референдум кілька людей, самі ж прийшли, самі ж підтримали, і це має статус закону.
Не дивно, що проти такого дивного трактування народного волевиявлення протестують всі. Громадськість створила коаліцію "За чесний референдум" для протидії цьому закону, Венеціанська комісія розбила його в пух і пір’я.
Європейські партнери навіть у перелік першочергових вимог щодо укладання Угоди про асоціацію з ЄС включили вимогу щодо реформування Конституції відповідно до європейських стандартів відкритості та інклюзивності, аргументуючи тим, що закон про референдум є прикладом зворотного, а тому, відповідно, мусить бути переглянутим.
Про це непрямо говорить шостий пункт вимог Фюле та прямо – пункт 6.2 вимог громадськості, об’єднаної навколо Національного круглого столу "Порозуміння заради європейського майбутнього", так званого Європлану.
Тобто влада загнала сама себе у пастку, і створений нею механізм для маніпуляції намагається використати тандем Медведчук-Симоненко за гроші Кремля. А влада цьому героїчно протистоїть. Нібито всі карти в руках опозиції. А що вона?
З одного боку, варто відзначити підготовку опозицією декількох ініціатив щодо референдуму. УДАРівці, на чолі з Кличком подали цілісний законопроект 2617а від 19 липня 2013 року, який би мав привести процедуру проведення референдуму у відповідність до європейський стандартів.
Князевич, "Батьківщина", пропонує ряд змін до діючого закону, а його колега Яворівський ініціює його скасування та повернення до попереднього законодавчого поля у сфері референдуму.
Традиційна як для опозиційних сил тактика боротьби за підготовку кращого законопроекту замість створення коаліції для прийняття найбільш компромісного і реального.
Власне у цьому і полягає причина мовчання опозиції – страх взяти на себе відповідальність за важливе рішення. А раптом їх заяву про потребу зміни закону про референдум та про його проведення для закріплення євроінтеграційного курсу суспільство не пропустить повз вуха і вимагатиме виконання?
Чи готова опозиція домовлятися з владою та громадськістю про новий закон, а потім ще й виходити на вулиці не на чолі колон прихильників, а у двори будинків не лише заради переконання людей підтримати євроінтеграцію, а також і заради голосування за неї на референдумі.
А іншого шляху насправді немає. Рано чи пізно треба і міняти закон, і проводити референдум.
Більшість країн на етапі долучення до ЄС проводили референдум з цього приводу не через вимоги європейців, а через прийняття народом такого суттєвого рішення щодо позиціонування держави на міжнародній арені, який цю державу створив і утримує.
А для України проведення європейського референдуму має ще й символічне значення.
Якщо провести референдум за новим і чесним законом, то європейський вибір буде підтверджено раз і назавжди.
Як і 1 грудня 1991 року ми позбавимо Кремль будь-яких імперських ілюзій. Оскільки референдум доведе усьому світові, що Україна – це незалежна європейська держава і її громадяни хочуть і готові жити за європейськими законами.
Можна відкладати цей референдум аж до прийняття рішення щодо вступу України в ЄС нашими партнерами, але весь цей час у маніпуляторів типу Симоненка-Медведчука будуть розв’язані руки.
Тому, мені здається, краще раз і назавжди отримати підтвердження європейського курсу. Особливо якщо зважати, що підтримка європейського вектора інтеграції постійно зростає.
Як висновок. У справі єврореферендуму є 3 принципові питання.
По-перше. Референдум точно не має стосуватись Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, адже ця угода має партнерський, сусідський, а не інтеграційний характер.
Народне волевиявлення має дати відповідь на стратегічне питання щодо підтримки європейського курсу України, метою якого є приєднання нашої держави до ЄС в якості повноправного його учасника.
По-друге. Треба вимагати чесного закону про референдум, адже це найвища форма народного волевиявлення, це невід’ємна частина демократії. В суспільстві, і у частини влади та опозиції, є розуміння, що діючий закон є антидемократичним фарсом.
По-третє. Необхідно зараз, до саміту у Вільнюсі, продемонструвати європейцям, що українці прагнуть бути частиною європейської спільноти. Для цього буде проведено відповідну мобілізаційну кампанію шляхом збору підписів.
Виходячи з усього цього, разом з колегами по Оргкомітету Національного круглого столу "Порозуміння заради європейського майбутнього", мережею "Євронаступ", іншими громадськими організаціями, розпочинаємо відповідну підготовку для якісного проведення цієї кампанії.
В найближчі тижні ми напрацюємо стратегію кампанії по народному єврореферендуму й ознайомимо з нею громадськість.
Якщо кинуту Кремлем рукавицю не готові підняти українські політики, то це зробить громадськість. Як зрештою вже неодноразово траплялося. То ж – за чесний європейський референдум!
Сергій Бондарчук, для УП
