Умовне рішення умовного питання

За останні місяці напередодні підписання Угоди про Асоціацію з ЄС з’явилася ціла низка варіантів звільнення ув’язненого екс-прем’єра Юлії Тимошенко.

Проте всі ці варіанти здебільшого є абсолютно гіпотетичними і мають мало шансів на втілення в життя.

З одного боку, пропонуються варіанти, які не відповідають українському законодавству. Основний з них – відправлення Юлії Володимирівни на лікування у німецьку клініку "Шаріте" за рішенням президента Януковича.

Така пропозиція об’єктивно носить характер вибіркового правосуддя і за своєю суттю мало чим відрізняється від вибіркового правосуддя, яке закидається українській владі при засудженні Тимошенко.

З іншого ж боку, пропонується помилувати Юлію Володимирівну і таким чином просто визнати її невинуватість. Проте і цей варіант неприйнятний для влади із багатьох причин.

Дві основні: по-перше, не можна казати, що Тимошенко через газові контракти призвела до економічної кризи, а потім її милувати.

По-друге, алогічно виглядає помилування людини президентом після того, як цю людину звинуватив суд. У цьому і проявлятиметься тиск на суд, який і засуджує Європа в українській правовій системі.

Ситуація виявляється патовою.

Тобто або Україна має визнати, що не є правовою державою, або Європа має визнати законність засудження Тимошенко. Звісно, ні перше, ні друге не є прийнятним для сторін переговорів.

Утім, насправді, обом сторонам – і Києву, і Брюсселю – насправді, важлива не доля Тимошенко, а збереження власного обличчя.

Для Києва – юридичного, а для Брюсселя – політичного.

Тобто Україні потрібно продемонструвати, що у нас діють незалежні суди, а Європейському Союзу – довести ефективність своєї боротьби за досягнення демократії і захист прав людини.

Відтак і з’являються компромісні варіанти, два найперспективніші з яких після продовження місії Кокса-Квасьнєвського описали політолог Кость Бондаренко та євродепутат Марек Сівец.

Так, перший запропонував ухвалити закон, який дозволяв би кожному ув’язненому отримувати медичну допомогу за кордоном, а після цього завершувати відбування покарання в Україні.

А другий – "частково" помилувати Тимошенко із позбавленням її політичних прав на три роки.

Варіант Марека Сівеца все ж залишається із царини фантастики, тому що має надто велику політичну складову. Таке рішення знову ж таки буде саме політичним, а не юридичним, адже стосуватиметься лише однієї особи.

Тобто тут знову з’являються ознаки вибіркового правосуддя, але вже не при засудженні, а при звільненні Юлії Володимирівни.

А от гіпотеза Костя Бондаренка цілком має право на життя. Адже законодавчий дозвіл лікування ув’язнених за кордоном дасть змогу Києву зберегти юридичне обличчя, бо таке звільнення Тимошенко не нестиме ознак вибіркового правосуддя.

У той же час Брюссель зможе зробити вигляд, що домігся свого, адже фізично Юлія Володимирівна опиниться на волі.

Саме таким чином питання звільнення Тимошенко має шанс вирішитися без іміджевих втрат ані для українських, ані для європейських політичних кіл.

І нехай це рішення виглядатиме доволі умовним, з точки зору євроінтеграції, воно буде правильним. Адже і саме питання вже настільки політизоване, накручене і обсмоктане, що його об’єктивний аналіз стає дедалі більш умовним.

Олексій Краснопьоров, політолог, спеціально для УП