Не про стратегії, тактики чи технології, або Довіра здолає зло

Вчитель казав: "Не розумію, як можна мати справу з людиною, якій не можна довіряти? Якщо у возі нема вісі, як можна на ньому їздити?"
Конфуцій

Довіряйте тим, хто шукає істину, та не дуже тим, хто знайшов.
Андре Жид

Напевно, у багатьох причетних уже зараз є відчуття того, що результат майбутньої президентської кампанії 2015 року визначається безпосередньо в ці останні місяці 2013-го. Більшість аналітиків розуміють, що від обраних зараз стратегій, тактик та технологій поведінки в наступному році буде значною мірою залежати результат виборів незалежно від листопадових подій у Вільнюсі.

Із пропрезидентською стороною все більш-менш зрозуміло.

Гроші, адмінресурс, "наперсточники", змішані до купи із цинічністю маргіналів – це й стратегія, і тактика, і технології . Ще мав би трапитися звичний соціальний популізм за рахунок бюджету, але йому може завадити проста жадібність: бюджет бо вже ж приватизований.

З виборчою кампанією опозиції все значно цікавіше.

І кандидатів удосталь, і варіантів стратегій-тактик-технологій за комбінаторикою виходить чимало. От лише переможних із них обмаль.

Зараз запекле обговорення триває навколо технології – "єдиний кандидат на перший тур" чи "йти всім окремо".

Нібито все інше, що мало би бути першочерговим, уже обговорено та вирішено. Нібито ніхто не помітив на останніх виборах тренду радикалізації – вагомі додавання голосів у "Свободи" та комуністів. Нібито вже забуте розчарування народу в месіях. Нібито Янукович уже заліз у печінки всім так само, як колись Кучма.

Насправді ж, першочергове – це довіра та зміст пропозицій та обіцянок, що є альтернативними до провладних.

Пропозиції, яких чекають у народі, доволі прості – притримати швидкість розшарування суспільства, упоратись зі свавіллям корумпованої бюрократичної машини, вичавити із привладних чиновників хапальні рефлекси та реально зменшити їх сонм.

Той, хто озвучить ці обіцянки та матиме найбільшу довіру, – той і отримає найбільше голосів.

Напевно, усі опозиційні лідери розуміють, що чекають виборці, та не будуть шкодувати обіцянок. От і залишається найвагомішим аргументом при обранні з них кращого – довіра.

Навчені жити в сірому світі виборці непомітно для себе замість довіри до кандидатів користувалися вірою в них. Спочатку вірили в Ющенка, потім, а дехто й зараз, у Тимошенко або Януковича. Але віра – це суб'єктивне переконання, що не потребує більше ніяких доказів, тоді як довіру ще треба отримати певними діями та в певний спосіб.

"Довіра – соціологічна та психологічна категорія для позначення відкритих, позитивних взаємовідносин між людьми (сторонами довіри), що відображають упевненість у порядності й доброзичливості іншої сторони, з котрою той, хто довіряє, знаходиться в тих чи інших відносинах, що базується на його досвіді".

На сто відсотків правий Сергій Висоцький у своїй статті "Мічені недовірою. Кличко, Тягнибок та Яценюк йдуть до поразки". Без довіри народу будь-які стратегії-тактики-технології виборчих штабів або, навіть, об'єднаного єдиного штабу приречені на поразку.

Народ не забув обіцянок та зради. Віра тепер не сліпить очей. По діях кандидатів буде він, народ, вирішувати – чи довіряти зараз, чи зачекати на тих, кому таки можна довіритись.

Мобілізувати виборців проти Януковича зможуть лише ті, хто дійсно від нього вирізнятиметься.

Вирізнятиметься не ступенем клептоманії, а її відсутністю, не поміркованим беззаконням замість свавілля, а особистим прикладом поваги до законів. Не розміром нового Межигір'я та кількістю охоронців, а близькістю до народу.

Тобто – довірою.

Чи довіряєте ви особисто кому-небудь із провідної трійці?

Чи відкриті та позитивні взаємовідносини між сторонами довіри – кандидатами та виборцями; чи відображають вони, ці відносини, упевненість у порядності й доброзичливості іншої сторони?

Які дії – на слова не зважаймо – дають нам підстави до довіри?

Прозорість фінансування – аж де вона?

Прозорість формування позицій із тих чи інших питань – не видно і її?

Досить із нас котів у мішках.

Напевно, кожен народ мріє про своїх Марата, Гарібальді, Ганді, де Голя, Черчилля, Че Гевару, Фіделя, Манделу, Меркель... Але чи бачимо ми когось із них у наших претендентах або їх товаришах? На мою думку, по зовнішнім ознакам найбільше схожа Тимошенко. Але й вона своєю непрозорою поведінкою не заслуговує на довіру – а однієї віри вже вийде недостатньо.

Колись легендарний Фідель Кастро, виступаючи перед військовим трибуналом після першого невдалого повстання, проголосив знамениту промову "Історія мене виправдає"...

Історія виправдає будь-кого, хто здолає злочинний режим. Але чи справді злочинний цей президент? Чи він "злочинний" лише для промивання мізків?

Хапуга? Як не гірко визнавати, але хапужництво – ледве не національна наша риса на поточний момент, наша "родова травма": більшість нині живих українців народжена в збоченому світі нічийної власності. І це доводить стара істина – народ має того правителя, на якого заслуговує.

Ми її швидко переростемо, уже переростаємо. Але зараз народна мудрість каже, що цей гріх наш спільний.

Творить свавілля, а не захищає закон? Це так. Але ви самі, шановні опозиціонери, про себе доведіть, що вже дотримуєтесь законів та не пишете їх під своїх спонсорів-замовників.

Довіра народжується, коли дії відповідають словам. Краще не говорити зайвого. Краще зробити більше ніж сказати. Слідом за довірою прийде повага.

Прості прописні істини. Чомусь нашим політикам вони так важко даються.

Якщо провести віртуальний кастинг серед номінованої зараз трійці опозиційних лідерів на фоні Януковича та Тимошенко, то в мене особисто виходить ось що за 5-бальною системою оцінки. Критерії обираю прості та зрозумілі простому українцю:

1. Прозорість існування та діяльності, фундамент довіри:

Янукович – 2

Тимошенко – 2

Кличко – 4

Яценюк – 3

Тягнибок – 3

2. Відповідність діла та слова, фундамент поваги:

Янукович – 3

Тимошенко – 3

Кличко – 4

Яценюк – 2

Тягнибок – 4

3. Харизма, фундамент переваги над стратегіями-тактиками-технологіями:

Янукович – 4

Тимошенко – 4

Кличко – 2

Яценюк – 2

Тягнибок – 3

Загалом вийшло:

Кличко 4+4+2 = 10

Янукович 2+3+4 = 9

Тимошенко 2+3+4 = 9

Тягнибок 3+3+3 = 9

Яценюк 3+2+2 = 7

Серед критеріїв немає ідеологічних чи політичних, бо український досвід говорить про їхню вторинність, як би нас не переконували в протилежному політологи.

Не заперечую, у кожного кандидата є свій ядерний виборець, за якого не треба боротися ні самому кандидату, нікуди цей виборець не подінеться, ні його конкурентам, бо то марна справа. Тому й обрані критерії – саме ті, які найвагоміші для основної маси тих, хто може змінити свої вподобання.

Уже й із цього примітивного кастингу видно, що суттєвої різниці за головними параметрами між кандидатами поки що не видно – оцінки 1 та 5 просто відсутні.

Ще можна розглянути критерій відповідності поточному стану речей у державі – так званій кон'юнктурі. Цей стан на момент виборів непередбачуваний, але кандидати вже мають сталу оцінку своєї радикальності-поміркованості й розташувалися би в такому порядку вподобань за потреби рішучих дій:

1. Тягнибок

2. Тимошенко

3. Кличко

4. Янукович

5. Яценюк

Та ваговий коефіцієнт цього критерію за спокійної ситуації в країні не дуже високий.

Відкрию для багатьох соціологів, напевно, Америку, пояснивши недобрані Кличком відсотки на парламентських виборах. Так, на попередніх опитуваннях частина молоді віддавала голос за нього, але на вибори або не прийшла, або ж – увага! – послухалася старших. Маю сам трьох синів. Політика їх, ясна справа, не цікавить. Аби їх де спитали, за кого збираєтеся голосувати, вони б, напевно, теж сказали за Кличка. Але реально, послухавши батька в заборонену для агітації суботу, вони віддали голоси не йому. Могли й не піти на вибори, але з батьківською організацією процесу не відкрутилися.

От вам і проста мобілізація, і завищені відсотки, і довіра, яку треба заслужити в зрілих людей.

Надалі Кличко робить майже все правильно – і здобуває все більше довіри. Якщо так триматиме та додасть прозорості й харизми – зупинити його буде непросто.

Чому народну мудрість називають саме мудрістю, а не розумом? Бо мудрість – це той розум, який перевірено досвідом. Обхитрувати мудрість просто неможливо. Мобілізувати народ технологіями, а потім обманути, можна лише один раз. Мобілізовувати маргіналів можна чимось кожного разу, але думати, що більшість народу – маргінали – це явна дурість.

Два слова про виключення з правила "Довіра понад усе!"

Феномен успіху комуністів на минулих та найближчих майбутніх виборах насправді відображає не лише протестні настрої Сходу та Півдня, а й парадоксальне повернення частини ранніх антикомуністів – людей, що "прозрівали" в кінці 80-х на початку 90-х – до табору їх симпатиків через відверте ігнорування непропорційного зусиллям розшарування суспільства в матеріальних статках.

Маю старшого товариша, який називає Симоненка не інакше як хвойдою, але голосував за комуністів, пояснюючи це тим, що голосує не за особистості, а за ідеї, які ті озвучують. На мої слова про безглуздість такої позиції він резонно відповів: "Не більше безглуздя ніж голосувати за тих, хто теж усе одне обманює". Тобто якщо вже немає довіри, то "буду голосувати на перспективу".

Не здивуюсь, якщо взнаю, що на наступних виборах мій товариш проголосує за Свободу. У процесах, де відсутній причино-наслідковий зв'язок – а в нас це передвиборчі обіцянки та те, що робить переможець потім – зайве шукати прямолінійну логіку.

Отже, завершу тим, що має бути попереду стратегій-тактик-технологій – подбайте про довіру, шановні опозиціонери. Бо без довіри ціна прекрасним обіцянкам буде мізерною.

І, уже знаючи, що є головним, розробляйте свої стратегії-тактики-технології.

Бо справді хочемо скинути януковичів – а не чекати, допоки підростуть Гацько, Лещенко та інші.

Микола Сахно, спеціально для УП