Наше мовчання, то їхнє золото

Знайшов у поштовій скриньці рекламу нового пакету мобільного зв’язку із зазивною назвою: "Дешевше тільки мовчати".

Яскраво, барвисто, а знизу дрібненько: "Тарифікація дзвінків здійснюється посекундно. Тарифікується перша секунда кожної хвилини розмови в розмірі зазначеної вартості хвилини. Секунди з другої по шістдесяту не тарифікуються".

Тепер уявіть: купуєте 200 грамів ковбаси, а касир каже: "Платіть за перший грам як за кілограм, а грами з другого по двохсотий не оплачуються". Фантасмагорія.

Між тим, змістовно обидві ситуації однакові. Та якщо продаж 200 грамів ковбаси за ціною кілограма — злочин, то продаж 20 секундної розмови за ціною хвилини — усталена практика. І для стільникового, і для фіксованого зв’язку.

При цьому тривалість розмови фіксується з точністю до секунди - переконайтесь на власному телефоні, а секунди, яких не вистачає до повної хвилини, тупо додаються. Наче воду у молоко чи пиво доливають.

Абсурд повний, тож час від часу лунають пропозиції через зміну законодавства зобов’язати операторів перейти до посекундної тарифікації.

Колись так думав і я, навіть законопроекти вносив. Тепер вважаю це зайвим, ще й шкідливим, позаяк складається враження, ніби зараз оператори діють законно, а виною усьому недосконале законодавство.

Між тим, законодавство не дозволяє брати гроші за непроданий товар, і продавати 20 секунд розмови за ціною хвилини не більш законно, як продавати 200 грамів ковбаси за ціною кілограма. Предмету для дискусії тут немає, хіба що для судової — між прокурором та адвокатом.

І одиниця тарифікації тут ні до чого, якщо комусь заманеться одиницею тарифікації ковбаси взяти центнер, а — телефонної розмови годину, то що 300 грамів треба купувати за ціною центнера, а за 30 секунд платити як за годину?

Якою б не була одиниця тарифікації, оплачувати слід лише фактичну тривалість розмови. А для перерахунків між одиницями виміру існує система мір. В школі вивчають.

Пригадується, для міністра освіти проблемою стала формула квадратного рівняння.

Можливо, для операторів зв’язку проблемою є співвідношення між хвилинами та секундами. Проконсультувались би у другокласників.

Скільки ж надлишкових секунд набігає з кишень ошуканих абонентів на банківські рахунки крадькуватих операторів?

За теорією ймовірності повну кількість хвилин містить лише кожна шестидесята розмова, що менше 1.7 відсотків.

За усі інші розмови ми переплачуємо. У середньому — за 30 секунд з розмови. За рік це мільярди гривень. Точніше чистий прибуток нечистих махінаторів нехай рахує прокурор.

Може телефонні магнати, ніби Робін Гуд, віднімають гроші тільки у багатих? За експертними даними в Україні близько 60 млн абонентів мобільного зв’язку і близько 12 млн абонентів зв’язку фіксованого.

Тож пограбовуються геть усі, і старі, і малі. Так може чинити не Робін Гуд, а хіба що робін-гад.

Вина їхня пом’якшиться, якщо оператори хутко й вірно зорієнтуються, і братимуть гроші лише за фактичну тривалість розмов у секундах.

А допомогти їм зорієнтуватись повинна Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації. Вона може це зробити одним розчерком пера.

Чого ж не робить? А того, що ворон воронові око не виклює, і рука руку миє. І без суспільного тиску, а ще краще судового позову за бездіяльність, комісія й не почухається.

Суто політичний тиск доречний тоді, коли вимагаєш те, що робити не зобов’язані, юридичний — коли зобов’язані.

Коректних аргументів на захист чинного порядку оплати телефонних розмов чути не доводилось. Доводилось цинічні: мовляв, клієнти ж попереджаються про умови оплати, ще й контракти укладають.

Щодо попередження. Коли грабіжник перед пограбуванням гарчить: "життя або гаманець", це ж не перетворює грабіж на добровільну пожертву.

Щодо добровільності. А що у абонентів є вільний вибір? І ринок стільникового, і ринок фіксованого зв’язку монополізовані. Є там і невеликі гравці, але правила диктують ті, які займають монопольне або домінуюче становище.

Що ті правила є протиправними, ми вже бачили. Та вони ще й узгоджені. Є офіційний протокол узгодження з підписами та печатками чи його немає — байдуже. Синхронні дії видають змовників з головою.

Відтак, маємо закінчений склад одержання провідними операторами зв’язку неправомірної вигоди з використанням монопольного чи домінуючого положення на ринку.

Чим заслужили вони і штрафні санкції, і припис про негайне припинення незаконної діяльності. Антимонопольний комітете, агов!

На жаль, сучасному Антимонопольному комітету більше личить назва монопольного. Чекати від нього нічого. Якщо чекати мовчки. Але мовчати занадто дорого.

Борис Беспалий