Записки редакторів УНІАН в екзилі 2

"І в кожнім дні, немов у вигнанні..."
Олександр Ірванець

День четвертий, 3 вересня

Валентина Романенко: Зранку телевізор знову ловив сигнал зі змінним успіхом. Дощ телемоніторингу не товариш. До обіду таки спіймав. Продовжуємо записувати за телеефіром.

Жодного "пакращення" у вигляді записувальної техніки, навушників чи хоча б елементарного тренінгу й типового прикладу оформлення нашої роботи – не настало. "Тому що послідовний"?..

Любов Жаловага: На одному екрані без звуку – поки немає новин – тримаємо 5 канал, його моніторимо щогодини. На іншому йде "Альф". Я розпитую про сюжет – з мене всі регочуть, нібито не Альф із неба звалився, а я...

На "5-му" Чайка емоційно щось артикулює, апелює до Сюмар, розмахує руками, указує на гостей студії й говорить голосом Альфа: "Прилітайте. Я за вами скучив. У мене тут гарна "сім'я": це таке як плем'я. Тільки менше. А потім ми разом з'їмо їхнього кота". Сюмар та гості студії начебто не мають нічого проти такого розвитку подій.

Одним словом, розважаємося, як можемо...

Тетяна Майданович: Потроху обживаю територію напівкинутого заводу. Віднайшла ще одну прохідну, майже на протилежному боці від тої, через яку нас заводили. О, радість, тепер, виявляється, від нашого корпусу навпростець можна вийти в бік Даринку – це не реклама й не піар, а орієнтир, – тобто майже до цивілізації. Пам'ять запопадливо "вмикає" стару радянську "...я б ни на что не променял ту заводскую проходную, что в люди вывела меня...".

В.Р.: Виходимо на обід. З кожним кроком сильнішає дощ. Від кількох крапель на порозі – до суцільної стіни біля пам'ятника загиблим працівникам Хімволокна. Сподіваюсь, нас тут не поховають. Таке враження, що хмара йшла за нами назирці – ген до горизонту небо світле і ясне. Ну, але ж... it can't rain all the time.

Т.М.: Намагаюсь працювати і не думати про непотрібність цієї роботи. Певно, доведеться просити генерального директора роз'яснити мені "тонкі матерії". Бо іншої назви до нинішньої роботи нашої, ніж як "праця ув'язнених", підібрати складно.

А хіба ні? Силоміць зібрали в одному місці людей із різних відділів, і – будь ласка, шийте рукавиці... перепрошую – розшифровуйте випуски теленовин без диктофонів і навушників. Бо то є така "оптимізація".

В.Р.: Замість того щоб кидати підготовлену інформацію один одному в якийсь цивілізований інтернет-спосіб, передаємо по колу флешку. Театр абсурду триває.

А ви помічали, що основні телеканали, якщо й повідомляють щось політичне, то дружно мусолять якийсь один сюжет, а решта політновин узагалі поза зоною досяжності обивателя? О-хо-хо. У порівнянні з інтернетом – якесь середньовіччя.

"Аттіка! Аттіка!" (с)

Сьогодні від нас пішов Романюк.

У світле майбутнє, і на свободу із чистою совістю. Він не мав "постійної прописки" в УНІАН, його взяли на місце редакторки, яка пішла в декретну відпустку. За ці півтора роки, що він працював, на сайті відкрилося три вакансії, але всі пропозиції перевести класного редактора зі смаком і гострим іронічним розумом в основний штат, керівництво наполегливо ігнорувало.

Ото Рома, це тобі не сторона зла, тут пєчєньок не дають. Будемо згадувати тепер твої вірші.

А головне – це не кінець ще. Не-

змінна ноша не мине мене ця:

стояння мовчазне, аж кам'яне,

а я в чеканні, як між ним майне

кінець.

Чи ще цей раз минеться.

Й не буть сумній майбутній тишині,

й не бути чорній

тишині майбутній,

бо, може виб'ю нішу в цій стіні,

маленьку нішу в тиші,

для вогнів,

що манять так мене

своїм горінням…

Що спалюють мене…

Л.Ж.: Настрій взагалі-то – як сьогоднішня нестійка погода. Сумуючи від того, що нас стає менше не просто на одну людину, а на РОМУ. Одночасно тішусь, що він "прийшовся до двору" шанованому виданню.

За вікном Світло бореться з Пітьмою...

Т.М.: Всидіти більше ніж півгодинки за компом нереально, мерзнуть руки й плечі. У нашому офісі – холодно й волого, тішусь, що здогадалась притягнути вовняну кофтинку. Але і її замало – уже через півгодини сидіння перед екраном накидаю на плечі ще й шкіряну куртку.

Л.Ж.: О-о, у нас перший гість на новому місці! Є прикмета, якщо чоловік – це добре. Інтелігентного вигляду чоловік назвався орендодавцем. У мене відразу думка: ото зараз ми йому вліпимо межи очі все, що думаємо про нього і його приміщення! Але він виявився орендодавцем сусідніх приміщень, а зайшов сюди провідати свого старого знайомого – Сашка Волинського, разом колись працювали в газеті "День".

Потішив нас розповіддю про те, що тут на цій території інколи знімають кіно – часто про НКВС, бо такого дрімучого "совка" у найгірших його проявах, як тут – у Києві знайти вже важко...

Євген – так звати знайомого – прочитав про нас на УП, за знімками "вирахував" вікна. З Волинським він поговорив по мобільному: "Ну, я знав, що ти трудоголік, але 438 днів невикористаної відпустки..."

Наш Волинський, дійсно, унікальний чоловік. На роботі й днював, і ночував. Його жартома називали "домовиком" УНІАН. Відпрацювавши денну зміну за графіком, лишався добровільно на нічну – неоплачувану – аби тільки росла відвідуваність сайту.

Якось у вихідний знайшли його без свідомості – від перевтоми. Тоді начальство відшукало додаткову ставку – і він став нічним редактором.

У липні Волинському виповнилось 50, 20 із них він відпрацював в УНІАН. У нового топ-менеджменту теплого слова для нього не знайшлося.

Приходить Рома, уже із трудовою книжкою. Формулювання – "звільнено з роботи". Зазвичай пишуть, з якої посади, але тут колізія: записів про наше переміщення з редакції веб-сайту у відділ телемоніторингу в трудові книжки не вносять. Тому самі не знають, з якої посади звільняють – чи то з посади редактора веб-сайту, чи з посади редактора відділу телемоніторингу, чи взагалі з посади редактора веб-сайту відділу телемоніторингу. Бо ж у наказі написано, що переміщені в межах посади.

Сміх та й годі – знайшли "соломонове" рішення.

Рома ділиться новинами. На сайт повернувся Коля Кондратенко – це той, хто озвучував вказівки "не трогать Януковича", і автор "крилатої" фрази "этот гребаный УНИАН". Трьох вільних столів йому виявилося замало, і він зігнав із насидженого місця свого заступника, який із часів "цензурного" скандалу формально був головним на сайті.

Пам'ятаєте, це як герой Леонова з "Джентльменів удачі" заходить у камеру на зоні й вибирає нари, які йому належать "по понятіям". Коля, правда, з виду такий поштивий, говорить тихо й неемоційно, і "Пасть порву, моргала выколю" – це не його лексика. Але ж – "по ділах твоїх..."

Т.М.: Їздила на Хрещатик, 4 – о, мій милий УНІАН на Хрещатику! – обговорювати оперативні питання з паном генеральним директором. Ну, тут слово "милий" я не вживатиму...

Зустріч пройшла в дружньо-напруженій обстановці. Сторони обговорили актуальні питання взаємної співпраці, стан вирішення нагальних проблем та подальші перспективи розвитку. Хм, це я певно новин у телевізорі наслухалась, що такими словами заговорила. Шановні телевізійники, зауважте – деякі ваші сюжети й синхрони загрожують лексичним зомбуванням працівників відділу моніторингу!

Високе керівництво агентства за підсумками відпрацьованого нами першого робочого тижня не має ніяких особливих побажань чи рекомендацій. Так сказав генеральний директор. Тож, сподіваюсь, ми можемо розцінювати це як схвалення наших дій – типу "правильной дорогой идете, товарищи...".

Що ми робимо на цій дорозі – скидається, нікого не цікавить. Крім нас самих, зрозуміло.

За вікном хмари й прогноз на увесь тиждень віщує дощ і холод.

Мушу шукати мотивацію для виходу завтра на роботу. У глибині душі я знаю, у чому вона полягає, і що мене тримає: переконання в тому, що МИ – праві, а ВОНИ – ні.

Роман Романюк: Як і Чому, або До побачення, УНІАН

Піти з УНІАНу, де працював на чужому тимчасовому місці, я запланував ще раніше.

За іронією долі, я збирався написати заяву на звільнення якраз тоді, коли Вадим Осадчий влаштував нам кордебалет із суфлером. Знову ж, за іронією долі, роль суфлера виконував Микола Кондратенко – таких, можливо, і не беруть у космонавти, але й пацани таких не кидають. Так от, бліцкриг із кодовою назвою "Хімволокно", замість спонукати мене до негайного звільнення, насправді затримав ще на тиждень: не кидати ж друзів у часі війни.

Просто думалось, що півтори сотні дорослих людей, які працюють в інформагентстві, розуміють усю небезпеку створеного прецеденту.

Вірилось, що кожен із них розуміє: коли вони, втомившись від нагинання, вирішать випростатись, то в той же день – не в наступний, у той самий! – маленький суфлер-кондратенко знайдеться для кожного, навіть для тих, хто "намагається працювати" на Хрещатику 4.

Я думав, що всі вісім десятків підписантів "антиведмежого" листа розуміють, що ніщо не забуто, і вже точно ніхто не забутий.

А виявилось, що колектив не спромогся зрозуміти навіть того, що Хімволокно дуже велике, і там одним підписом Осадчого можна провести й повне засідання профспілки, а якщо треба буде, то й зібрання всього трудового колективу. Аби охочі були.

Тож, якщо півтори сотні людей не хочуть думати про власне майбутнє, я дозволив собі подумати про теперішнє й піти працювати у видання, не менш достойне за УНІАН, у який я прийшов, і вже точно не порівнянний із тим УНІАНом, з якого я йду.

Але я дуже вдячний УНІАНу.

Я дякую йому за Валентину Романенко, Любов Жаловагу, Олександра Волинського, Лану Самохвалову, Наталю Негрей, Наталю Овдієнко, Олю Падірякову, Дмитра Горшкова, Андрія Гарасима – які показали мені, двадцятичотирьохрічному, що таке порядність і принциповість, як виглядає справжня професійна солідарність і проста людська гідність.

Дякую Ткаченку, Осадчому, Кондратенку, Бородійчуку за створення різкого контрасту, на тлі якого знайомство з вище згаданими людьми видається ще більшим щастям.

Дякую людям, які тепер роблять мою роботу – за розуміння того, що я би так не зміг.

Дякую й до побачення.

Спочивай із миром, друже УНІАН...

День п'ятий, 4 вересня

В.Р.: Вєсті з Бальшой зємлі. Начальство не має до нас жодних претензій і побажань. Ти ба.

Читають нашу колонку на УП. Передають, що деякі співробітники УНІАН обурюються, що ми розписуємося за все агентство – де?! Уточнюємо, якщо хтось не вчитався: ми пишемо від імені працівників, яких незаконно перевели у фіктивний відділ.

Коли колеги й " співчуваючі " розпитують про те що сталося, усі сходяться на думці, що це тупа схема. Погоджуємося, можна було задіяти іншу – законну, вона була на поверхні. Але для них виявилося простішим чергове підставити власника.

Л. Ж.: Прочитала коментар під нашими "записками": мовляв, нормальна в нас кімната для роботи... Так то ж для роботи! А в нас – театр абсурду, фікція. І про коридори-туалети ми розповідаємо лише в ключі "пакращення" і "оптимізації бізнес-процесів".

Ми не безпорадні люди, усе вміємо й можемо зробити. Однак саме в цій ситуації нам важлива "чистота експерименту".

От, наприклад, учора нам врізали замок у туалетну кабіну, сьогодні там прибрали, завтра обіцяють вкрутити лампочку. А одним махом слабо?! Коли я зауважила, що зливний бачок треба міняти, мені відповіли, що він справний.

Певно, інвестиції закінчилися.

В.Р.: Про все хороше нам нагадує національний прапор – з ним наша колега Наталя Негрей підкоряла вершину Пікуй у Криму. Прапор був із нами на Хрещатику, потім – на Фрунзе, зараз от – на Магнітогорській.

Коли до нас приходить якась інспекція – сьогодні, наприклад, пожежна – охоронець закриває двері на ключ і делікатно пояснює, що "пускать нє вєлєно".

Т.М.: Сьогодні знову довелось їхати на Хрещатик,4 у справах. По ходу з'ясувала ще одну цікавинку – мені "не світить" нове посвідчення групи 1+1, на яке всі уніанівські працівники фотографувались ще десь наприкінці липня. За словами кадровика, оскільки мене перемістили на новий офіс та ще й видали посвідчення для проходу на територію Хімволокна (!), посвідчення групи мені не потрібно.

Хм, то ж виходить, якщо я їхатиму, приміром, до гендиректора на Фрунзе, мені доведеться викликати його на прохідну, щоб провів мене "по знайомству"? Прикольно.

Ще потішила готовність керівництва радо відпустити мало не всіх співробітників нашого відділу у відпустки. Воно навіть розвіяло мої побоювання, що моя давно-давно – ще до "оптимізації" – запланована відпустка може певним чином створити напруження в роботі новоствореного відділу. Та можна гуляти хоч три тижні!

Чи, може, начальство таке добре, бо сподівається, що то я беру відпустку аби шукати собі нову роботу? – Боронь Боже, навіть і не думаю.

Ну як можна кинути такий "суперперспективний" напрямок, як налагодження роботи відділу телемоніторингу, на функціонування якого керівництво агентства покладає великі надії?!

В.Р.: Коли вдома виходиш в онлайн, розумієш, як багато життя проходить повз. А ось і новий шедевр від Олександра Васильовича. Він наче наш літописець.

ЗВІДКИ ПРИХОДЯТЬ НОВИНИ

Історію цю я знаю давно:
Стоїть десь завод "Хімволокно". 
На тому заводі – відомо усім –
Прядуть волокно із префіксом "хім". 

Але не саме тільки хімволокно, 
І не головне в моїм вірші воно. 
І не головне, що щось там прядуть: 
Щоранку туди мої друзі бредуть,

Сідають і дивляться у вікно 
Вони на заводі "Хімволокно"
Багато-багато робочих хвилин
У пошуках різних важливих новин.

Не грають у ігри, не ходять в кіно –
Сидять на заводі "Хімволокно",
Не п'ють, не їдять, не товчуть толокно –
Вони виглядають новин у вікно. 

Надвечір, як втома вже морить тебе,
І ти виглядаєш новин по ТБ,
Завжди пам'ятай, що весела й сумна 
Прийшла новина та з "Хімволокна"!

О. Ірванець

(Далі буде…)