Політична осінь 2013: євроінтеграція в моді, але не в пріоритеті?
Політичний старт євроінтеграційного осіннього забігу відбувся дуже мляво.
Спринтери – адміністрація президента, кабмін, керівництво ВРУ та фракцій партій у парламентів – ніби заснули на старті або займаються бігом на місці, у той час як годинник судді вже давно відмотує хвилину за хвилиною.
Незважаючи на те що у ВР на тій чи іншій стадії готовності перебуваються понад десяток законопроектів, спрямованих на виконання "пунктів Фюле" як від влади, так і від опозиції, – яка, мусимо визнати, активізувалася в поданні законодавчих ініціатив, спрямованих на євро інтеграцію, – до порядку денного потрапили лише шість законопроектів.
При цьому всі ці законопроекти єднає кілька характерних рис:
– їх ініційовано владою;
– вони частково, а не повністю втілюють вимоги європейських партнерів;
– дуже часто мають конкурентів у вигляді альтернативних законопроектів. До прикладу, ініційований владою законопроект "Про внесення змін до деяких законів щодо виконання судових рішень" №2399, і неодноразово критикований як опозицією так і експертами – має антипод №0928 "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ", розроблений і прийнятий у першому читанні ще в минулому скликанні.
І так виглядає, що владі не потрібен результат – а скоріше процес. Вона погоджується на відправлення цих законопроектів на доопрацювання в комітеті, іде на скорочення робочого дня, тощо.
Опозиція, маючи такі козирі, як підготовлений у 2011 році Комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права при президентові, і поданий у минулому скликанні депутатами як від опозиції, так і від влади, законопроект "Про прокуратуру" №0886 – на даний момент зайняла вичікувальну позицію.
З одного боку, представники опозиції дали президенту безпроблемне виступити в парламенті, хоч, як свідчать джерела, добитися цього лідерам опозиції було достатньо складно – фракції прагнули крові.
З іншого, опозиція заявила про свій список євроінтеграційних ініціатив, по кожному з яких або є стримуючий фактор – це ініціатива лише опозиції, влада має власні напрацювання, тому успіх навіть у включення до порядку денного не гарантований, – або до голосування за які в опозиції є ряд вимог.
Тож, говорити про "активізацію євро інтеграційних" зусиль можна лише в сфері заяв, а не реальних кроків.
Так виглядає, що для політиків і на даний момент ключовим є питання, хто виглядатиме найбільшим євроінтегратором, а не хто зробить найбільше, щоб підпис під угодою про асоціацію у Вільнюсі таки був поставлений, як із боку української влади, так і європейських партнерів.
Але, насправді, мотивації куди глибші, ніж просте намагання перетягнути євроінтеграційний канат.
Давайте їх розберемо на прикладі виконання однієї із ключових вимог – проведення вибрів у проблемних округах та в Києві з паралельним запуском реформування виборчого законодавства.
Спочатку поясню, чому саме до цього пункту логічно б додати перевибори в Києві, хоча в базових першочергових вимогах висловлених у лютому Київ не фігурував.
Оскільки "пункти Фюле" є неформальними роз'ясненнями для української влади щодо ключових показників ефективності їхньої роботи в євронапрямку, то, логічно відслідковувати публічні заяви єврокомісара з питань розширення та Європейської політики сусідства щодо уточнення цих вимог: час спливає, політичне життя не зупиняється. Тому з лютого й до сьогодні "пункти Фюле" явно зазнають удосконалення.
Повне нехтування всіх не лише законів, а й простої логіки в ситуації із пролонгацією діяльності Київської міської ради аж до 2015 року, не могло лишитися непоміченим нашими європейськими партнерами.
Саме тому на прес-конференції 24 червня в Люксембурзі Штефан Фюле висловив сподівання, що українська влада найближчим часом визначиться щодо дати виборів у проблемних округах та Києві, а також активно приступить до реформи виборчого законодавства. А оскільки слово єврокомісарів – не рівня слову чиновника національного розливу, то немає підстав сумніватися, що забезпечення права голосу киянам є серед пріоритетів ЄС, не зважаючи на відсутність у запропонованих у лютому пунктах.
Отож, давайте проаналізуємо, чому це питання, із переліку питань, що його названо нашими партнерами ключовими, разом з вирішенням проблеми вибіркового правосуддя та продовженням реформ в рамках порядку денного асоціації – не потрапило до порядку денного, хоча законодавчі ініціативи як з боку влади, так і з боку опозиції є.
Почнемо із влади.
Законопроект №2971"Про повторні вибори народних депутатів", розроблений урядом та внесений до ВР 13 травня 2013 року. Він висловлює найпотаємніші бажання влади – не обмежує кількість округів та час дії законопроекту. Тим самим дає можливість тримати на гачку всіх мажоритарників. Саме тому навіть ті з них, хто ввійшов у фракцію ПР, діють на випередження, оголошуючи, що на них чекає скасування манданту, зокрема, і за "протидію" євроінтеграції.
Тому для влади програма максимум – протискання власного законопроекту. Опозиція, звісно, критично проти, бо будь-якого її члена мажоритарника позбавлять мандата під цей законопроект куди легше ніж провладного. А програма мінімум – затягування його прийняття до максимально можливого терміну.
Щодо виборів у Києві – влада дуже сподіваються, що про них забудуть, бо власного плану щодо столиці, окрім як тримати захопленні позиції, у неї немає.
Скоріш за все, буде обрано тактику затягування по всім показникам – округи, Київ, зміна законодавства. Саме тому Мін'юст під керівництвом Олени Лукаш вкотре проводить круглі столи щодо реформування виборчого законодавства, хоч таких пропозицій уже висловлено дуже багато – від Виборчого кодексу, позитивно оціненого Венеціанською комісією, до розробок як опозиції, так і громадськості.
Тепер щодо опозиції.
По проблемним округам вона готова підтримати навіть законопроект влади за умови усунення ризиків щодо можливості його застосування й на інших, окрім уже визначених, та необмеженості в часі.
По виборчому законодавству має ряд ініціатив, зокрема, законопроект №2908 "Про вибори народних депутатів України (щодо техніко-юридичного вдосконалення виборчого процесу)".
Правда, системності та всеохопленості у вирішенні виборчих питань – чого вимагають наші європейські партнери – цим пропозиціям бракує, а перереєструвати Виборчий кодекс у цьому скликанні опозиція не поспішає.
Найгірша ситуація по Києву. Так, опозиціонери постійно вносять законопроекти щодо призначення виборів міського голови та міської ради, при цьому по кілька одночасно й врізнобій. Як тільки минає термін, на який опозиціонери ініціювали вибори – вносять новий.
При цьому ключове завдання – продемонструвати єдність. Для того, що розморозити процес, потрібно не так заява про спільного кандидата, як спільна позиція трьох фракції – в ідеалі, звісно, п'ятьох – вибори необхідні.
Але такої заяви, чи ініціативи про призначення виборів від лідерів парламентських фракцій як не було, так і немає. Усі теорії про панічний страх одного з імовірних кандидатів висуватися, щоб не програти втретє, чи про те, що інші двоє просто намагаються підсидіти більш популярного й набираючого оберти партнера-конкурента – киян, як і європейців, не цікавлять.
Потрібне розуміння, коли вибори будуть. А оскільки політична доцільність каже "затягувати" – то й не форсують. Хочеться вірити, що це – тільки на початку політичного сезону, але із часом розкочегаряться.
Як результат – питання виборів зависло в повітрі. І, як ми бачимо, політики не дуже зацікавленні в його швидкому й комплексному рішенні.
Іде торг – давайте ми вам вибори на округах на ваших умовах, але в грудні й без згадки про Київ. Або – давайте ми погодимося на вибори в округах пізніше саміту, але паралельно з нашими правками до виборчого законодавства. Ну, по Києву треба щось вирішити – то, може, тільки міського голову, а?
Усі пропозиції є лише припущеннями, і збіг із реальними подіями – лише співпадіння.
Наскільки далеко такий підхід від того, який забезпечить спільну перемогу у Вільнюсі, говорити не доводиться…
І так по кожному пункту.
Затягуємо питання із лікуванням Тимошенко закордоном, бо раптом Меркель програє, а з новим канцлером буде легше домовитися про, так би мовити, полегшений список "пуктів Фюле".
Не презентуємо Стратегію управління державними фінансами, хоч прозвітували про її прийняття, бо раптом Росія переконає ще когось з екс-сателітів за прикладом Вірменії піти в Митний союз на противагу активізації в Східному партнерстві ЄС.
Тобто – затягуємо на фоні заяв про виконання всіх вимог і то достроково.
Та не все так сумно цієї дощової осінні. Бо громадськість активніше починають тиснути на владу в питанні євроінтеграції. І відбувається це як на рівні популяризації співпраці є ЄС у різних містах України за ініціативи Інституту світової політики; символічного делегування громадянами права підпису Угоди про асоціацію від ініціативи "Підпису-ЄС!" спільного заходу "Ми-Європейці", "Центр.UA" та Молоді ДемАльянсу; вуличних заходів "Євронаступу"; експертних заходів щодо реального стану євроінтеграційних процесів у різних галузях з ініціативи фонду "Відродження" – так і системного відслідковування євроінтеграційної активності влади від Національного круглого столу "Порозуміння зароди європейського майбутнього" з залученням громадських експертів різних ініціатив та аналітичних структур.
Звісно, щоб бути почутим політиками, усім проєвропейським ініціативам потрібно співпрацювати й виступати спільним фронтом, розподіляючи роботу й консолідуючі зусилля. Лише це зможе переконати політиків вирішувати не власні кулуарні питання, а реально працювати на перемогу у Вільнюсі.
Спільну перемогу українців.
Ярослав Юрчишин, спеціально для УП
