Ще раз про мафію. Прикарпатську

Щойно повернувся з рідного Прикарпаття, де провів ще кілька бесід-концертів-презентації своєї книги "Людина і нація. Час воїнів" серед старшокласників та студентів. Як завжди, набрався "фактажу" і емоцій від спілкування із земляками. Вони такі ж, як і в Донецьку, Одесі чи Чернігові.

А які талановиті, мудрі й чисті дітки підростають усюди в Україні! Їх би підтримати – державі й меценатам…

Дуже показово-класична картина: на одній з офіційних імпрез після кількох блискучих номерів місцевих дитячих художніх колективів – банальні виступи місцевих чиновників. Мовляв, – усе це завдяки дбайливій підтримці нас, влади, "рідної партії й уряду"… В цей час підійшов до мене місцевий підприємець – дійсний меценат усіх цих діток, і так, між іншим, зауважив: "Я даю цим талантам лиш 5% того, що міг і хотів би. А решту 95% мушу віддавати якраз цим жируючим хабарникам, які зараз виступають – тому стільки, а от тому – от стільки…"

І так, на жаль, усюди.

Прикарпаття живе зараз у очікуванні Вільнюського саміту. І хоч президентський підпис на угоді про євросусідство з'явиться хіба через місяць, на Івано-Франківщині марять про безвізовий режим, справедливість, рівність можливостей і "бандитам – тюрми", які буцімто наступлять після 29 жовтня.

А реалії поки-що – протилежні євро-надіям.

Юрій Марченко – міцний чолов'яга, екс-футболіст, меценат, керівник потужного колись підприємства з переробки шкіри – у листопаді 2011-го Міжнародне економічне рейтингове агентство визнало фірму "Маррос" лідером галузі в Україні.

Його бізнес також хотіли привласнити "смотрящі" і їхні владні посібники.

Але він вирішив дати відсіч. І переміг у довгому й нашумілому три роки тому кримінальному скандалі, коли вся Україна у ЗМІ побачила й почула, як заступнику керівника обласного управління боротьби з організованою злочинністю одягають кайданки...

Потім "чомусь" суддя того відпустив. Згодом інший суддя знову дав санкцію на затримання й утримування під вартою. Але злодії – організована злочинна група "офіцерів-борців" з організованою злочинністю – якось обдурили "Альфівців" і досі десь ховаються від всюдисущого ока Інтерполу.

Після рішення суду першої інстанції, коли бандитам дали тільки по два з половиною роки ув'язнення, сміливий колись Юрій Марченко – зараз виглядає геть кепсько. І обґрунтовує свій скепсис на власному прикладі громадянської боротьби за свої законні права.

Бо бізнесову діяльність його фірми паралізовано, виробничі цехи й обладнання потрохи розкрадаються й розвалюються. Про утікачів-міліціонерів уже ніхто й не згадує. А кримінальну справу щодо цих перевертнів буцімто виокремлено в окреме провадження. На додачу до цього деморалізує відсутність підтримки прокуратури, яка навіть не спромоглась оскаржити такий "нижчий нижчої межі" вирок у апеляційному суді.

Адже згідно санкцій статті, за якою судили викрадачів чужого майна на суму майже мільйон гривень, нижча межа – це від семи років позбавлення волі. Тобто, злодії мали б отримати від семи до дванадцяти років ув'язнення. Натомість "наш самий гуманний суд в мірє" присудив тільки два з половиною!

І це без жодного слова каяття з боку підсудних чи наявності якихось пом'якшуючих обставин.

Друге, що насторожує – це цілковита відсутність апеляції з боку прокуратури.

Адже вкрадене майно потерпілого Марченка, поки того "пресували" бандити-убозівці – зберігалося як речовий доказ, а отже, – належало на той час державі. А крадіжка в держави й зникнення згодом за допомогою злочинних дій владних бандитів майна на 980 тисяч гривень хіба не вимагала участі прокурора в апеляційному оскарженні такого кумедного вироку?

Про який державний захист підприємців може йтися перед Вільнюським самітом, де президент буде звітувати про готовність правоохоронних органів переходити на європейські загальноприйняті принципи роботи?!

Що може вдіяти пограбований міліціонерами підприємець, щоби привернути увагу до такої несправедливості та зловживань наших "кривоохоронних" органів?

Якщо свідомо заплутували справу слідчі міліції та прокуратури, свідомо занижував термін суддя Івано-Франківського міського суду, якщо прокурори пресують суддівську колегію й головуючого суддю, аби ті не переглядали в бік збільшення злочинно занижені терміни ув'язнення двох бандитів злочинної банди?

Адже тут не йдеться про моральну шкоду від дискредитації міліції Прикарпаття, яка у свою історію змушена вписати чорну стрічку про злодійчуків-убозівців, котрі "обламалися" на розгромі бізнесу чергової жертви.

Ідеться якраз про цю "жертву" – звичайного підприємця, який не побоявся "мєнтовського наїзду" і вже майже три роки добивається справедливості для себе й для очолюваної ним фірми, а також для десятків працівників, які чекають, коли ж нарешті розблокують рахунки та повернуть вкрадені кошти.

А сам Юрій Марченко із сумом та жалем згадує ті часи, коли ще він не був у борговій ямі, а вільний від роботи час та гроші витрачав на доброчинну діяльність...

Володимир Гонський, спеціально для УП