Як варто було пані Фаріон обізвати товариша Зубчевського?
Шевченківський районний суд Львова визнав винною свободівку Ірину Фаріон у тому, що вона образила комуніста Олександра Зубчевського, назвавши його виродком. Суд зобов'язав пані Фаріон компенсувати товаришу Зубчевському моральні збитки двадцятьма тисячами гривень.
Пані Фаріон заявила, що грошей від неї комуніст не дочекається, і що вона подасть апеляцію.
У Львові націоналісти вже збирають мітинг на знак протесту проти рішення судді Ковальчука. Містом почали "гуляти" листівки, де українців запитують, чи згодні вони з тим, що не можна називати виродками тих, хто "принижує українську мову, плює на закони й мораль, будучи при цьому чиновником високого рангу".
Апеляційний суд, найймовірніше, підтвердить рішення суду першої інстанції, а відтак те саме зробить вищий касаційний суд, після чого пані Фаріон із задоволенням подасться до Європейського суду.
І будуть мітинги...
Вони можуть прокотитися всією Україною, і на них буде вжито багато цікавої лексики. Комуністи та прихильники гасла "Навеки с Москвой!" волатимуть, що свободівці це "пещерные националисты". Звучатимуть також слова й словосполучення "фашисты, петлюровцы недобитые, бендеровцы" та чимало інших.
Мітингова стихія докотиться до трибуни Верховної Ради.
Філолог Фаріон виступить тут чергового сесійного тижня та просвітить усю Україну, що слово "виродок", як засвідчує "Словник синонімів української мови", має довгий синонімічний ряд: недолюдок, нелюд, бузувір, потвора, дегенерат, покруч, вилупок, недоносок, гицель, ірод, песиголовець, звірюга, людоїд, людожер, канібал, тварина, тварюка, худоба, худобина, скотина, скотиняка, бидло...
Загалом ситуація обіцяє бути цікавою й гарячою.
Адже тут справа не в завданій образі конкретному членові КПУ, а в задавненому гострому ідеологічному двобої двох ворожих таборів у сучасному українстві.
З одного боку, ми маємо ідею побудови справді української національної держави, подібної до тої, яку збудували собі завдяки національному відродженню поляки після позбавлення пут російської імперії.
Усі європейські народи мають свої національні держави, де панує єдина державна мова, яку вони в наш глобалізаційний час заради збереження ідентичності нації оберігають мов зіницю ока. Яскравим прикладом тут є прийнятий Національними Зборами Франції закон, який забороняє вживання англійських слів там, де є французькі відповідники.
Ідею українського національного відродження обстоюють ті українці, які чітко усвідомлюють себе українцями та відчувають себе частинкою великого національного організму. І коли в тому організмі щось болить, то болить душа українців.
Їхня душа ниє, коли вони, проходячи повз газетні кіоски в київському метро, не знаходять там газет і журналів українською мовою, чи, ввімкнувши телевізор, бачать, як усі українські телеканали одночасно крутять фільми про життя і будні російської буржуазії і російського криміналу, неначе в Україні немає свого криміналу і своєї буржуазії.
Душа таких українців тривожиться, коли бачить свіженьке повідомлення, що уряд Азарова підготував постанову, якою дозволить етикетки на українських виробах і інструкції до них писати будь-якою мовою за бажанням виробника. Душа українця відчуває, для чого це робить уряд Азарова: щоб усі документи до українських виробів писалися надалі "общепонятным языком".
Більшість українців обурюється, коли депутат українського парламенту не від невміння, а "в пику" ігнорує свою державну мову та виступає державною мовою іншої держави.
Саме така поведінка Олександра Зубчевського образила українку Ірину Фаріон. І вона "зірвалася", назвавши свого колегу виродком.
Олександр Зубчевський представляє іншу частину українства.
Він і його колеги по парламенту із фракцій Комуністичної партії й Партії регіонів Левченко, Бондаренко, Симоненко, Колесніченко, Голуб та багато інших, носячи красиві українські прізвища, не лише показово та з мало прихованою злістю ігнорують усе українське: вони борються з усім українським.
Вони в дикий спосіб прийняли закон, який уже звів до нуля офіційне використання української мови в багатьох регіонах України, заселених переважно етнічними українцями, та який легітимізував зросійщення українського інформаційного простору й відкрив зелене світло витісненню української мови з освіти.
Душа таких українців не болить, коли вони проходять повз газетні розкладки без українських газет, коли щоденно дивляться фільми про життя-буття російської буржуазії й російського криміналу, коли чують, що директори українських шкіл за вказівкою міністра Табачника агітують українських батьків писати заяви про створення для їхніх дітей російських класів.
Звідси зрозуміло, що пані Фаріон мала всі підстави сумніватися, чи продовжують залишатися українцями деякі її колеги з українськими прізвищами.
Можливо, їхні діди й прадіди були українцями – але вони самі вже переродилися в якусь іншу етнічну спільноту. Історія знає чимало прикладів, коли під впливом асиміляції – уподібнення – зникали, тобто вироджувалися цілі народи.
Щось подібне відбулося з деякими народами в Російській Федерації. Не є секретом повне витіснення білоруської мови в сусідній Білорусі. Там від білоруської мови залишився лише характерний акцент, а білоруською публічно користуються лише найсміливіші представники опозиції.
Так сталося б і в Україні, якби більшість українців учинили так, як комуністи Голуб і Зубчевський.
Але в Україні всупереч її тривалому перебуванню в складі Російської імперії ще залишилися українці. Українство тут не виродилося як нація повністю. Виродилася лише якась його частина.
Уся Україна бачить, що правляча нині партія капіталістів разом зі своїми союзниками комуністами ведуть українську націю не шляхом національного відродження – а під прикриттям гасла "соблюдения прав человека" далі вперто торують їй шлях національного виродження. Можливо, саме це мала на увазі Фаріон, обзиваючи свого колегу виродком...
Рішення Шевченківського райсуду Львова загострило кілька важливих питань.
Чи не пора нашій Академії наук організувати низку серйозних наукових досліджень із метою визначення детальної типології сучасного українства, зокрема, на основі мовного критерію?
Вченим варто з'ясувати, чи є серед етнічних українців якась кількісно значна група, яка за своїми етнопсихологічними особливостями й мовною поведінкою набула критеріїв, що дозволяють їй оформитися в окремий етнос чи під-етнос. Адже є українці "щирі", а є такі, що ведуть себе за принципом "какая разніца?", а є й такі українці, які готові покласти "тіло й душу" за "вєлікій і магучій", і які роблять все, аби "солов'їну" спіткала доля білоруської мови.
У контексті сказаного та з огляду на рішення судді Ковальчука важливо з'ясувати, як можна й чи варто називати українців на кшталт Левченка, Бондаренко, Симоненка, Колесніченка й Зубчевського, аби вони не подавали до суду? Адже кожне реальне явище має бути, як кажуть лексикологи, семантизовано й набути своєї назви.
Один із депутатів-регіоналів, виступаючи на парламентських слуханнях, що їх присвячено становищу національних меншин, запропонував під час майбутнього перепису населення запровадити в графі "Мовні ознаки" поняття "російськомовний українець".
Але такий підхід не є достатньо об'єктивним, бо перераховані вище депутати блискуче розуміють українські тексти на слух та під час читання, тоді як із психолінгвістики відомо, що добре розуміння мови є одним із рівнів володіння нею.
Слово "виродок" "Тлумачним словником сучасної української мови" трактується, як "людина, що втратила кращі якості". А синонімом тут згадується слово "недолюдок", яке у свою чергу подається словником, як "той хто негідний звання людини через свої потворні дії та вчинки".
Якби пані Фаріон не випалила в обличчя комуністові Зубчевському, що він виродок, а спокійно пояснила, що він і всі комуністи – негідні звання українців, бо роблять потворні вчинки щодо української мови – усе повернулося б для неї інакше.
Але не перестала б існувати проблема, яка випливає з нерозв'язаності національного питання в Україні!
Адже одні українці хочуть будувати справді українську національну державу. А інші, перебуваючи нині при владі, реально будують ще одну російську державу, забалакуючи людей перед президентськими виборами розповідями про свій похід у Європу.
Протистоянню між двома таборами українців не видно кінця. І вони безкінечно ображатимуть один одного в парламенті, у судах і на мітингах.
І проголошуватимуться на них гасла "Подалі від Москви!" та "За вечную дружбу с Россией!" І скрізь звучатимуть слова "фашисти, націоналісти, бандеровці, петлюрівці", з одного боку, та "манкурти, перевертні і яничари" з іншого.
І заглядатимуть у словники судді, адвокати й експерти, шукаючи, що ті слова означають.
До речі, слово "яничари", яким націонал-патріоти часто ображали прибічників вічної єдності з Москвою, означає зовсім не те, що думає багато хто. Яничарами були не турки – а воїни турецької піхоти, що її створено з людей слов'янського походження, обернених у мусульманство. Турки викрадали чи брали в полон молодих українців та виховували в них ненависть до невірних.
Чи не з подібних причин народний депутат Ірина Фаріон бачить серед найзавзятіших борців за "соблюдение прав человека" депутатів саме з українськими, а не з російськими прізвищами? І чи не саме тому вона так емоційно обізвала лайливим словом одного з них?
Влучніше було б їй у такій ситуації вжити слово "яничар". Тут і суддя Ковальчук довго чухав би лоба й дзвонив би в різні інстанції, перш ніж винести свій вердикт.
Юрій Гнаткевич, народний депутат України 1-ого, 5-ого й 6-ого скликань, спеціально для УП
