Схема за Конан Дойлем, або Записки редакторів УНІАН в екзилі (ФОТО)

"Ведь писáть, как и пúсать, нужно тогда, когда уже не можешь".
Михайло Жванецький

28 серпня редакторам сайту УНІАН Олександру Волинському, Любові Жаловазі, Валентині Романенко, Романові Романюку і завідувачці відділом економіки Тетяні Майданович заблокували доступ до робочих місць, оголосили наказ про переміщення в новостворений відділ телевізійного моніторингу та переїзд в інший офіс.

Керівництво каже, що це звичайнісіньке управлінське рішення. "Переміщені" розцінюють його як помсту за "цензурний" та "ведмежий" скандали, і як намагання запровадити тотальну політичну цензуру на сайті УНІАН.

В умовах заслання редактори вирішили вести щоденник.

День перший. 29 серпня 2013

Валентина Романенко: Ми – у чорта на рогах: вулиця Магнітогорська, 1, це між станціями метро Чернігівська й Лісова, завод "Київхімволокно".

От цікаво, наше керівництво перед тим, як провернути цю схему, Конан Дойля перечитувало для натхнення?

Почуваємося всі героями оповідання "Спілка рудих". Пригадуєте сюжет? Власника помешкання біля банківського сховища спровадили з дому й платили за безглузду роботу, а в той час спокійно рили підкоп із його дому.

Кілька цитат:

"А в чем заключается работа? – Работа чисто номинальная. – Что вы называете чисто номинальной работой? – Все. Назначенное для работы время вам придется находиться в нашей конторе или, по крайней мере, в здании, где помещается наша контора. Если вы хоть раз уйдете в рабочие часы, вы потеряете службу навсегда."

"А в чем все-таки заключается работа? – Вам придется переписывать "Британскую энциклопедию. Первый том – в этом шкафу. Чернила, перья, бумагу и промокашку вы достанете сами; мы же даем вам стол и стул".

"Весь день я размышлял об этом происшествии и к вечеру несколько упал духом, так как мне стало казаться, что все это дело – просто мошенничество, хотя мне не удавалось отгадать, в чем может заключаться цель подобной затеи".

Ну й, очевидно, про наше майбутнє:

"Прошло восемь недель; я переписал статьи об Аббатах, об Артилерии, об Архитектуре, об Аттике и надеялся в скором времени перейти к букве "Б". У меня ушло очень много бумаги, и написанное мною уже едва помещалось на полке. Но вдруг все разом кончилось... Я пришел на работу как всегда, к десяти часам, но дверь оказалась запертой на замок, а к двери был прибит гвоздиком клочок картона:

Союз Рыжих распущен 9 октября 1890 года".

Тетяна Майданович: Перше відчуття при наближенні до нового місця роботи, що мене відкинуло кудись далеко-далеко. Здається, такий вигляд мали повоєнні вокзали й промзони, а такі туалети й досі можна зустріти на маленьких станціях маленьких містечок.

Гнітючі промислові ландшафти – порожні похмурі цехи з розбитими шибками, частина з них використовуються під склади, чи якісь дрібні майстерні; дороги з вибоїнами, замаскованими калюжами; зграя бродячих псів, котра, як навмисне, прижилась саме біля нашого сірого корпусу; занедбані, не ремонтовані сходові клітини та туалети...

Так, вони – десь звідти, з руїни 90-х, чи й навіть 40-х...

З підвалу триповерхового корпусу тягне вогкістю. Коридори без освітлення, подертий лінолеум, під який понабивався багатолітній бруд та об який час від часу з незвички перечіплюєшся. Вікна з немитим склом – там де воно є. Обидві сходові клітини в корпусі "завішені" неймовірних розмірів і цупкості павутинням, просочені тютюновим димом, з підвіконнями, заставленими саморобними консервами-попільничками.

Хтось може й закинути, що не варто аж так перейматися зовнішніми побутовими труднощами... Може й так, тим більше, людині з покоління, яке виховували словами "все можна витримати, аби тільки війни не було".

Втім, питання полягає в наступному: заради чого терпіти негаразди, заради якої такої світлої мети й чийого спасіння?..

Любов Жаловага: "Облюбовуємо" одну із трьох кімнат: шість столів із комп'ютерами, два телевізори на підвіконні, бо далі не відпускає антена. Інтернету немає. І не буде...

Намагаємось налаштувати техніку – через верхи вмикається один із двох телевізорів, потім гасне. Охоронець каже: проблеми через дощ.

Таня пише доповідну керівництву: немає навушників, один телевізор на п'ятьох – який може бути моніторинг 10 каналів?!

Олександр Волинський: До трьох кімнат знесене 12 б/у столів зі слідами скотчу та чужих ліктів; на кожному – по б/у комп'ютеру, на моєму від старого господаря наліпки тигреняти й конячки.

Л. Ж.: Мій комп'ютер перекочував з "Главреду", а стіл з "ТЕТу – 100% розваг!" Суцільна розвага...

О.В.: Таня подзвонила до Осадчого: для роботи немає нічого. Той кинув слухавку. Зателефонувала ще – сказав, що не хоче "слушать бредни".

Коротше, "ефективний відділ" – суцільна імітація. Коробки від телевізорів лежать у кутку як натяк, що довго ця інсталяція не триватиме.

Т.М.: Вразила відповідь керівництва, яка звелась до кількох меседжів – я там був, там все нормально, і взагалі тоді-то я працював там-то, а там було й не таке....

Не знаю, через які такі терни пройшов до посади керівника УНІАН наш гендиректор у своїй не надто тривалій журналістській кар'єрі, якщо може, оком не змигнувши, назвати жахливі умови праці "нормальними"?!

Л.Ж: 0 15:00 прибуває комісія НМПУ й 5 канал. Гендиректора УНІАН Осадчого, як і належить, про візит попередили заздалегідь. Камеру не дозволяють перенести через прохідну "Київхімволокна", комісія проходить до офісу – на шляху стає охоронець. Не пропускає, каже, що начальство не веліло. Оглядають місця загального користування.

Добре, що прийшла на роботу в гумових чоботах – дощ же. Бо в туфлях, чи, не доведи Боже, у босоніжках заходити у вбиральню – великий ризик. На сусідній кабіні написано, що ключ від неї коштує 100 гривень. Там, мабуть, чистіше. На вхідних дверях у туалетну "кімнату" – оголошення зі слізним проханням до орендаторів розрахуватися за прибирання за грудень, січень і лютий. Умивальник розбитий, вода – лише холодна й із неприємним запахом.

Комісія пише акт на брудному підвіконні. З інтервалом 3-4 хвилини голосно грає "Вставай страна огромная..." – це рінгтон на телефоні охоронця. Йому безперестанно дзвонить начальство – мабуть, консультує на випадок виклику міліції.

Охоронець закриває двері до офісу на ключ, очевидно остерігаючись, що комісія – чоловіки в костюмах і при краватках та жінки – будуть брати штурмом. Ділиться з нами тривогами, мовляв, вляпався... Ми заспокоюємо, як тільки можемо.

О.В.: Міліцію, втім, сюди викликати нереально з цікавої причини: адреса "Магнітогорська, 1" – це адреса Хімволокна як заводу з усіма будівлями гамузом. А наш будинок окремого номеру, бодай позначки, не має, як не мають номерів двері по поверхах. Куди викликати?

На такій території, сірій зоні, можна заробляти будь-чим – шукай потім.

Л. Ж.: Охоронець незлостивий чоловік, з вищою освітою (!). Ми його пригощали кавуном – він не гордував. Десь позичив чайник – запропонував і нам.

Попри все намагаємось моніторити новини. Підсовуємо крісла до вікна й записуємо на колінах синхрони з телевізора, потім повертаємося до комп'ютерів і набираємо.

Наприкінці дня формуємо один файл, скидаємо на флешку. Як нам казали, хтось би мав приїхати її забрати. Але кому вона на фіг треба?..

До виправдання "довіри" керівництва ще далеко...

О.В.: Врешті, день позаду: ефективний продукт – чотири новини по два речення. А сайт УНІАН, який за півтора роки "нового режиму" сповзав у рейтингу "ЗМІ українські" із другого місця на 12-те, упав за день на 5 позицій – увечері 29 серпня стоїть 17-м.

День другий. 30 серпня

В.Р.: Гороскоп у газеті "Вести" для Овнів. "Сегодняшний день для вас "везучий". Поделитесь своим везением с окружающими!"

О.В.: Ранок, йдемо через ворота Хімволокна повз охорону. Ті оцінюють і зважуються: "Хлопці, хоч у когось перепустка є?" – "Немає", – правда ж! І йдемо далі.

Л.Ж.: Купа новин з самого ранку!

По-перше, у нас сьогодні на п'ятьох не один охоронець, а цілих два! По-друге, приходили прибиральниця й гендиректор Осадчий. Перша помила підлогу й застелила ганчірку перед входом, інший попрацював телемайстром – налаштував другий телевізор. Другий телевізор за відсутності навушників, нам, зрештою, і не потрібен – бо із двох одночасно моніторити ж не будеш. Але все ж прогрес...

Питаю Осадчого про інтернет: може, він не сильно зашкодить організованому ними абсурду? Каже, що якби був абсурд, то він би сюди не зайшов. Я цікавлюся, чи не вважає він абсурдом, що телевізор налаштовує не інженер – в УНІАН є ціла служба, – а особисто генеральний директор? Відповідає, що зайшов сюди, бо поруч живе...

Гендиректор УНІАН особисто налаштовує техніку

В.Р.: Цікаво, а якби прибиральниця до того часу підлогу не помила, він би теж зголосився?

Л.Ж.: Охоронець заносить три кошики для сміття – ми зустрічаємо оплесками й цікавимось, де взяв. Каже: привіз завгосп. Ми: три кошики – і все? Він підтверджує. Уявляєте, із трьома кошиками для сміття пертися із центру на Чернігівську! Ото оптимізація бізнес-процесів! Наш верхній одяг лежить на кріслах – ні шаф, ні вішаків не передбачено.

О.В.: Зателефонували з профспілки, сказали, що є заяви міжнародної і європейської федерацій журналістів на підтримку переслідуваних в УНІАНі. Різкі заяви, визначення, без реверансів – називають усе як є.

Л.Ж: Нам взагалі дзвонить багато людей. Кожного дня – голова НМПУ Луканов.

Друзі, ми вдячні за підтримку всім, хто її висловлює!

Т.М.: У 2008 році, на п'ятнадцятиліття УНІАН, керівники підрозділів з іронією і любов'ю писали про свою роботу, про успіхи й проблеми, тішилися атмосферою уніанівської сім'ї, яка панувала тоді в агентстві.

Не минуло й 5 років, а як усе змінилося... Де той УНІАН?

Нове керівництво, де не змогло одразу "витіснити" старих працівників і розчистити місця для когось іншого – там понадбудовувало ієрархічні вертикалі з "правильних" людей. Не має значення, що без досвіду керування й без уміння організовувати процес та співпрацювати з підлеглими та колегами. Головне – "наші люди", які робитимуть те, що "комусь" потрібно.

І за рік "правильні" люди лише в економічному підрозділі все перековбасили. З журналістів відділу економіки УНІАН, які працювали тут по 5-8-12 років, за рік звільнилось десь 80% складу.

Навесні цього року УНІАН мав святкувати своє 20-ліття. Та чи можна назвати те святкуванням?

Якби я цього року до ювілею писала про агентство, я б почала зі слів: "УНІАН помирав на моїх руках, а я не знала – чим йому зарадити..."

Л.Ж.: З чуток, Осадчий прийшов на сайт УНІАН і оголосив про початок нової "ери": мовляв, тепер ми усіх порвемо! Як кажуть, "нема базару". Можна із сайту ТСН.ua, теж йому підпорядкованого, взяти, наприклад, новини "Майстер-пердун з Канади виконує рок-хіти", або "Американка зайнялася сексом з котом і збиралася зарізати пенсіонера" – і рейтинги УНІАН підуть відразу вгору.

О.В.: Таня привезла копії трудових книжок.

Переглянув свої записи: звільнений з "Вечірнього Києва" і 12 липня 1993 року зарахований до УНІАН випусковим, 28 березня 1994-го переведений на завтехредакцією, 21 травня 1996 року звільнений до "Дня", з 24 лютого 1997-го – знову УНІАН, завтехред, з 8 листопада 2004-го переведений на випускового, з 3 листопада 2010-го переведений на редактора веб-сайту.

Останнього запису про "телемоніторинг" – немає.

Усно з відділу кадрів передане пояснення: "переміщення" до трудової не вноситься. Юристи профспілки кажуть: маячня.

Л.Ж.: Інформація про невикористані відпустки заслуговує на оприлюднення: Волинський – 438 календарних днів, Жаловага – 59, Майданович – 131, Романенко – 163, Романюк – 26...

В.Р.: Про гороскоп згадую ще раз, коли ми "дружною юрбою" залишаємо територію Хімволокна. На прохідній нам віддають файлик зі свіжонадрукованими перепустками. Люба роздає маленькі клаптики паперу.

Боже, яка краса. Печатка ВОХРу й романтична назва підприємтва засвідчують нову віху в моїй карколомній кар'єрі.

Перепустка

І тут Люба починає нестримно сміятися, показуючи нам перепустку ще одного "неугодного", переміщення якого публічно заперечив гендиректор. Цитуємо "Телекритику":

"Також у списку в охорони уніанівці побачили ще прізвище власкора УНІАН у Брюсселі Сергія Воропаєва. Але генеральний директор УНІАН Вадим Осадчий у коментарі Телекритиці заперечив переміщення пана Воропаєва та уточнив, що кадрові зміни стосуються лише п'ятьох співробітників".

Певно, керіництво подумало, що Сергій сам горить бажанням перебратися із Брюсселя на Хімволокно – і вирішило максимально "полегшити йому життя".

Л.Ж.: Мабуть, це "Київхімволокно" саме десь роздобуло фото Сергія, приліпило на перепустку і прибило печаткою. Бо ото нема чого по Брюсселях розгулювати – "Київхімволокно" за ним плаче.

В.Р.: Вдома чекає ще один приємний сюрприз. Діставшись нарешті до інтернету, бачу, що живий класик української літератури Олександр Васильович Ірванець не забуває про "гнаних":

І така ти у світі єдина,
І така ти у світі одна –
Романенко моя Валентина,
Валентина з "Хімволокна"!

День третій. 02 вересня

Л.Ж.: Основне питання, яке нас цікавить: коли ж розпустять "Спілку рудих"? Тобто через скільки часу відбудеться скорочення, задля якого й робили цю схему з "переміщенням"? Перепустки наші на "Київхімволокно" – до 31 грудня 2013-го.

Прибиральниця тішить звісткою, що сьогодні мають облаштувати туалет. Прошу її, коли буде натхнення, помити вікна. Відповідає, що завгосп сказав поки (!) вікон не чіпати.

Т.М.: Мене вражає, скажімо так – толерантність до умов праці інших орендарів. Ми, журналісти, лише навідавшись, поставили таким робочим місцям діагноз "неприйнятні", обурились, вимагали й продовжуємо вимагати наведення відповідного марафету.

І водночас вразило, як багато людей зо дня в день, з місяця в місяць, з року в рік приходять на свої робочі місця, ходять обдертими темними коридорами, користуються антисанітарними просякнутими смородом приміщеннями. Як багато людей мириться з тим, із чим просто не можна миритися.

І згадується професор Преображенський з "Собачого серця", його причинно-наслідкові сентенції про розруху в головах і клозетах...

В.Р.: Новий прогресивний відділ не має, куди прогресувати. 5 канал – на профілактиці. Решта в наш робочий час випусків новин практично не дає.

Саша Волинський пішов у відпуску. Вирішив використати 30 з 438 днів...

(Далі буде...)