Політтехнолог для Папи

Багато хто розглядає Ватикан як мега-корпорацію, мільярдну бізнес-імперію, зі своїм банком, інвестиційними фондами, фінансовими консультантами тощо. Але як на мене, то Папа швидше політик ніж бізнесмен. Як мінімум, атрибути влади в нього присутні. А це – і електорат, і виборність посади, і так зване десижн-мейкерство для народних мас.

Як політик, Папа веде себе дуже виважено, упевнено, хоча й намагається грати в образі скромного та смиренного. Але маючи політика, ми маємо і його іміджмейкерів, консультантів та менеджерів по роботі із пресою.

Тож власне пропоную розглянути методи роботи вище згаданих професіоналів Папи, у порівнянні з політиками пострадянського простору.

Умовно назвемо їх – папами, враховуючи, що вони й самі себе так нерідко величають.

Насправді на такі роздуми наштовхнула стаття, у якій ішлося про новий папамобіль, яким став старенький "француз" із далеких 70-х, подарований Папі кимось із мирян.

Як на мене, виключно іміджева ситуація, спланована, розіграна й, по суті, виграшна.

Народу подобається. Папа бореться з розкішшю, надає нове обличчя Ватикану. Конспірологи кажуть, що водночас він здає банк Ватикану, але це проблеми, які, по суті, звичайних людей не стосуються, це більше до фінансових еліт глобального рівня.

А ми говоримо про політтехнології – а вони зазвичай націлені на широкі маси. Широким масам завжди подобалось, коли лідери користуються громадським транспортом, коли вони харчуються в звичайних кафе, а ще краще з бідняками, та вітаються зі звичайними перехожими.

Такий собі Обама-лайфстайл може дозволити кожен, але тільки одиниці ним користуються.

Зазвичай "папи", яких ми протиставляємо Папі, ходять на футбол у VIP-ложу, летять на чолі зграї "диких лебедів" чи тягають свого маленького сина на міжнародні зустрічі або залучають його до військових парадів.

Так чому ж повинні повчитись технологи "пап" у політичних консультантів Папи з Ватикану?

1. Грандіозні зустрічі з електоратом.

Справжні, щирі, масові й не підставні. Електорат хоче вітати свого лідера.

У пап так не виходить. Зазвичай до них на зустрічі приходять або під адміністративним тиском, або під фінансову мотивацію.

2. Системні іміджеві акції.

Тут папи, власне, щось і роблять. Але все навпаки. Папа, котрий із Ватикану, у головний месидж закладає смирення, скромність, простоту. У "пап" – лідерство, сила, влада. Одним словом – егоїзм. Результати відомі.

Ніколи не розумів, чому політики завжди думають, що скромність та щирість – це слабкість. Сьогодні в покоління смартфонів та інтернету – навпаки, популярно бути скромним, і супер, коли в тебе ще й шалені можливості. Марк Цукерберг, маючи мільярдні статки, ходить на роботу в звичайних капцях. І це нормально.

3. Програма та публічна позиція.

Зміна політичних таборів, недотримання обіцянок, "тушкування" та найголовніше, відсутність програмних засад у діях пап, принципово відрізняють їх від Папи.

Адже Папа живе та працює за Святим Письмом, що якісно його виділяє з ряду державних керівників світового рівня. Щонайцікавіше, Папа не міняє своєї програми із часів створення своєї держави. "Папи" ж – по кілька разів на тиждень.

Перелік можна приводити до безкінечності. Але політиків потрібно обирати не серцем, а, у першу чергу, прагматичним аналізом вчинків та результатів, а не облич та прізвищ.

4. Критичні ситуації.

Аварії, катастрофи та інші негаразди, які дуже часто спіткають електорат. Папа завжди з народом, і неважливо, чи це негаразди з його електоратом, чи будь ким іншим. Папа закликає бути сердечними та допомогти іншим, особливо в скрутні моменти.

Дуже часто ми були свідками, коли понтифік закликав допомогти постраждалим, поза залежністю від релігійних поглядів. Просто із принципу, що людям потрібна допомога.

У пап усе знову ж навпаки. Катастрофа? І тут як тут, прес-служба знімає, як папа власноруч рятує сотню-другу постраждалих. Потім офіційна роздача "на горіхи" підлеглим, винних карають, нужденним виділяють – і все це на камеру центрального каналу.

5. Історична справедливість.

Як і кожен керівник держави, Папа отримує в спадок не тільки країну у своє керівництво, але й усю її історію. На основі чого будує свою дипломатію, економіку, внутрішню та зовнішню політику.

За рідким виключенням, ми чули вибачення за війни, геноциди, голодомори. Папа – мається на увазі ще Іоан Павло ІІ – вибачився, чим, власне, і ввійшов в історію.

Нажаль, папи тільки вплутуються в історію, створюючи нові регіональні конфлікти, утиски, торгівельні та інші види воєн.

*   *   *

Сьогодні серед президентів, так званих "пап", у моді політика сили, під яку дуже легко бути безвідповідальним перед електоратом, розвивати корупцію, не зважати на чиновницьку армію та, звичайно, власноруч пробачати собі свої ж помилки.

Набагато важче працювати в нестандартних для всесильного керівника умовах, у режимі скромності та об'єктивності.

Набагато важче сподобатись електорату своєю поведінкою, ніж зазомбувати його з телевізійного ящика.

Набагато важче вести конкуренцію, ніж знімати політичних противників.

І практично нереально, для пап, піти з посади без копійки за душею.

P.S. Ніяким чином не намагався образити нічиїх релігійних чи політичних поглядів. Увесь аналіз ґрунтується виключно на іміджевих компонентах.

Микола Давидюк, спеціально для УП