Чому Юля проти Юри?
Останні заяви, звернення, статті, листи та інтерв'ю Юлії Тимошенко, доволі часті, як на її статус непублічності, дають певну інформацію для роздумів. Вони, як і публіцистика Юрія Луценка, вносять цікаву інтригу в скучне позиційно-парламентське очікування президентських виборів трійкою головних опозиціонерів.
Кличку, Олегові Тягнибоку й Арсенію Яценюку потрібен період затишшя, щоб зібратися із силами й угадати хитрий план чинної влади. Поки Янукович робить український розворот у бік Європи й налаштовує на це не дуже готову до цього партійну й виконавчу рать, – вони можуть просто сидіти на лавці й схвально, євроінтеграційно кивати головами аж до весни.
Весною ж у середовищі опозиції має статись щось важливе, у результаті чого може бути оголошено єдиного кандидата від опозиції.
Принаймні, такий прогноз давно озвучив Кличко, можливо, маючи на увазі власну особу. Цілком імовірно, що так станеться – бо за Кличка дехто готовий голосувати, навіть не читаючи програми, і такого емоційного електорату в нас, на жаль, багато.
Я зовсім не в захваті від Кличка й не агітую ні за кого. Просто констатую загальнонаціональний гріх не думання перед виборами. У кандидатів свої розрахунки – а ми повинні думати про своє життя. У середовищі опозиції наразі немає єдиної стратегії перемоги на президентських виборах, і про це треба говорити відверто, поки є час.
Варто лідерам опозиції йти на вибори всім, чи висувати в першому турі єдиного кандидата?
Чому досі не оголошено опозиційний план облаштування України?
Останнє є першочерговим, найбільшим інтересом для простих громадян, бо наше життя нам важливіше, ніж виборча програма й стратегія найкращого кандидата. Сумно, що ми досі цього не почули й, швидше за все, із програми розвитку держави знову робитимуть виборчу технологію, прикрашаючи її всілякими політтехнологічними штуками. Ми вже ситі цим від своїх і чужих по саму зав'язку.
Чи, може, ми вже здалися на волю випадку? Будь-що, аби лиш усунути Януковича! Ми не хочемо сказати собі правду, що ті нелюбі політики, які зараз при владі, фактично давно контролювали економіку й політику України, а після Януковича вони нікуди не щезнуть.
Мене дивує відсутність шокової реакції прихильників Юлії Тимошенко на її підтримку Маркова як можливого союзника в боротьбі з Януковичем. Навіть тоді, коли б не було з ким, таких попутників український державник не може придумати собі навіть у кошмарному сні.
Тепер щодо відомого інтерв'ю Юлії Тимошенко, де вона послідовно переконує відмовитися від ідеї єдиного кандидата в першому турі виборів.
Судячи з відгуків читачів, своїх постійних прихильників вона переконала. Не всіх, бо Юрій Луценко тут же виступив із підтримкою ідеї висунення єдиного кандидата – і теж для власних прихильників видається переконливим.
До виборів ще далеко, а в опозиційне середовище вкинута непотрібна інтрига із ключового питання стратегії. Не йдеться про те , хто правий – це вже загнало українські опозиційні сили в логічну пастку типу "Буриданового осла", коли рішення неможливо прийняти через відсутність додаткових аргументів.
Чи варті зусиль безпредметні дочасні суперечки на тему "єдиний кандидат чи група" перед змаганням, яке програти неможливо?
Ми справді не знаємо хто правий – Юля чи Юра, не маємо для прийняття якоїсь позиції достатньо інформації. Цілком можливо, що неправі обоє, і із часом виникнуть умови для іншого рішення.
Вочевидь, у Юлії Тимошенко просто здали нерви, особливо після формальної згоди Європи підписати угоду без вимоги її звільнення. Звісно, це питання обіцяють загострити в процесі ратифікації, але коли це буде?..
В єврочиновників є свій план, власні види на Україну й, цілком можливо, вони готуються зробити ставку на зручного для себе кандидата в президенти. А від підтримки Європи, США й удаваного нейтралітету Росії дуже залежить успіх єдино успішного кандидата від опозиції.
Правильно робить трійка лідерів, зберігаючи спокій до потрібного часу. Хтось із них надіється на перемогу, і нам не варто гадати дочасно, псуючи взаємини в непримиренних дискусіях.
Незалежно від того, хто стане президентом, скорого покращання чекати не варто. Державна машина так швидко не розвертається, і її неможливо миттєво повернути назустріч людям.
Найгірше те, що ми занадто багато надій покладаємо на нову персону президента, чіпляємось за поли тих самих лідерів і досі не хочемо дійти єдиної згоди щодо суті держави, яка служитиме нашим інтересам. У цьому нам не допоможе ні Юля, ні Юра, бо їхні суперечки і їхній унісон – усього лиш вища політика, у якій кожен прагне залишитись на плаву.
До того, як діяти кожному з нас, треба дійти власним розумом. Приєднуйтесь до тих, які знають, якою має бути Україна, і кому позиція політиків потрібна не як палка поводиря сліпому, а як тест на державника, щоб обирати правильно і без компромісу!
Компроміс для тих, хто сподівається жити безконечно…
Володимир Ференц, Івано-Франківськ, спеціально для УП
