Записки редакторів УНІАН в екзилі – 3

День шостий, 5 вересня 2013

Любов Жаловага: Тут, на Київхімволокні, якісь сюрреалістичні краєвиди. Таке враження, що тут кінець світу вже відбувся.

Вибиті вікна, уламки бетону, "трава по пояс..."

Трапляються артефакти.

Тут діють інші, ніж за парканом, закони.

"Де ви ще таке побачите?" – чую з-за плечей. Двоє чоловіків у спецодязі сповільнюють хід, зацікавившись "папарацці".

"Тут ще й не таке можна побачити", – приречено якось промовляє один із них.

Я виявляю свою обізнаність – і у відповідь чую: "А-а, то ви з тих журналістів... То ми вам дозволили антену поставити, а ви нас тепер брудом поливаєте..." – це він, мабуть, про фото їхніх туалетів.

Інший не погоджується – навпаки, каже, вони нас рекламують.

Вже "розсекречена", розпитую їх: "А ви від орендодавця?" – "Та нє... ми ото ще від комбінату, але живемо тепер по суті від самої оренди".

Звідусіль – якийсь грюкіт. Там кують, там щось вантажать, там гудуть якісь двигуни... Купа покажчиків, табличок, вивісок. Ось ця забавляє: "Завод ТНС".

У вас теж виникли асоціації?..

Рутина... Моніторю навіщось і незнамо-кому новини. Технічних засобів ніхто й не думає привозити, тому тішуся, що хоч пам'ять треную. Але "роботи" побільшало – відсьогодні й Валя у відпустці, тобто тепер відділ "тягнуть" двоє людей. За кілька днів у відпустку піде й Таня – начальство підписує відпустки беззастережно! Буду одна – і з охоронцем!

"Маразм крепчает", одним словом.

Охоронець, до речі, у минулому бортінженер цивільної авіації. Збирався у відпустку в тайгу на полювання летіти, але затопило все там – тепер-от чекає ліпшої нагоди. Час від часу його телефон кричить "Вставай, страна огромная", видно, начальство цікавиться, що воно тут, чи все тихо...

Тут тихо.

День сьомий, 6 вересня

Л. Ж.: На Фейсбуці Осадчого – чи то бувальщина, чи то плід уяви...

У київському пабі офіціантка запитує Осадчого, що замовлятиме. А той цікавиться: "А кровь невиенно убитых независимых журналистов у вас есть?"

Отака от "хохма"...

Мені пропонували відповісти у Фейсбуці замість офіціантки: "Нет, только жареные мозги тупых менеджеров". Але вирішила не вподібнюватися...

Тетяна Майданович: І вкотре приходжу до думки, що кардинально змінити ситуацію на краще можна лише кардинальними методами. Як то кажуть, "Вимагай більшого..."

То ж, на мою особисту думку, поновлення нормальної журналістської роботи в УНІАН можливе лише за умови зміни наявного топ-менеджменту. Усього.

Бо, фактично, так і нема розуміння – задля чого працює агентство? Яких результатів і в який період часу хоче досягти? Які є пріоритети, і в чому полягає концепція його розвитку?

День восьмий, 9 вересня

Л. Ж.: Вихідні тепер набувають іншого змісту. Це, мабуть, можна порівняти із солдатськими звільненнями: коли ти вириваєшся на свободу, і тобі упродовж цілого дня доступні цивілізаційні блага, навіть у якихось примітивних проявах.

Ловила себе на думці, що всі добрі враження від вихідного немовби "консервую" в собі на тиждень. Добрі емоції тепер, як ніколи, у ціні.

У нас – усе без змін: ми далі виконуємо нікому не потрібну роботу та ще й без обіцяних роботодавцем "необхідних засобів, пристроїв та витратних матеріалів".

Т. М.: Вечорами маю можливість читати сайт УНІАН. Впала у вічі "клінічна смерть" україномовної аналітики на сайті Українського (!) незалежного інформаційного агентства новин.

День дев'ятий, 10 вересня

Л. Ж.: Начальство передало касетний диктофон! Один – на чотирьох і без навушників. Обігрівач і три шматки мила – на додачу. Прямо "Хілтон" якийсь.

"Посланці" із Хрещатика – завгосп і водій – схоже, були в шоці від побаченого: робили круглі очі й хитали головами.

Т. М.: Оце, думаю, саме час повернутися до питання – а чи не "перемістити" кудись усім скопом керівництво УНІАН? Можна навіть сюди – на Магнітогорську.

День десятий, 11 вересня

Л. Ж.: Те, що було зрозумілим і першого дня, на десятий стає безсумнівним абсолютно: відділ телемоніторингу – фікція, а наше заслання – ница помста.

На вулиці – літо, у нас же тут в офісі – холод собачий. Увімкнули обігрівач. Тариф тут промисловий: кіловат-година коштує гривню й 14 копійок. Площа приміщення – біля 80 квадратних метрів та й стелі високі, тобто грітися тут дорого. Поцікавилась й цінами на оренду – у середньому – 40-50 гривень за квадратний метр.

В офісі – 12 робочих столів, а нас лише четверо. Тобто ми можемо бути лише "експериментальною партією" і водночас "наукою" тим, хто лишається на Хрещатику й Фрунзе.

Вісім "нар" – вільні.

Я от усе думаю: невже Ткаченко – а саме його ми вважаємо "натхненником" цього шоу – і після зустрічі з Далай-ламою так нічого й не зрозумів?

...Вихідними на УП читала колонку Любомира Гузара: "Кожна людина, яка поганим прикладом може зробити іншу людину гіршою, – це справжній ворог народу, який унеможливлює його розвиток і ріст".