Передвиборча концепція "батько нації"
На доленосному для футбольної України матчі на НСК "Олімпійський" можна було спостерігати явище, яке назвуть символічним.
Діючий та три колишні президенти країни в єдиному пориві вболівали за збірну, яка зійшлася у безкомпромісному двобої з англійцями, ціною перемоги в якому поставало питання шансів потрапляння на чемпіонат світу 2014 року.
Проте, головним моментом, на який варто було звернути увагу, це не кумедна реакція Януковича на штрафний удар у виконанні Коноплянки, хоч і правда було кумедно. А той штучний символізм, який нам намагалися продемонструвати "сценаристи" дійства.
Що поробиш – відносно скоро вибори. А Янукович свою кампанію вже починає, і намагатиметься виграти, й допомагати йому в цьому будуть адепти режиму, які, попри всі дисонанси останніх місяців, розуміють, чим загрожує їм повалення теперішнього президента.
Якщо охопити основні віхи інформаційної поведінки Януковича та його оточення, то не важко зрозуміти загальну концепцію передвиборчої кампанії, її лейтмотиви, та, грубо кажучи, чим буде "годувати" українців виборчий штаб.
Україна – країна парадоксів. У нас можуть ставити пам’ятники катам, які знищували українців, називати вулиці й площі їх іменами…
У нас найдорожчі та найгірші в світі дороги. У нас об’єкти, які будувалися до Євро-2012, можуть будуватися після Євро-2012. Маємо найкращі, найродючіші чорноземи, а наші аграрії змушені буквально виживати й ледь зводити кінці з кінцями.
Ще вчора проросійський глава держави Янукович різко перетворився на одного з головних лобістів євроінтеграції України. Він, наче б то керується інтересами держави. Та якщо вивчити його недалеке політичне минуле, стає ясно, що це не його роль.
Бо ж Віктор Янукович увійде в історію незалежної України як президент, який зробив найбільше у справі здачі державного суверенітету та безпрецедентного всеукраїнського бюджетного дерибану.
Тож справжньою єрессю для ВФЯ стали недвозначні заяви стосовно відносин з Росією.
Безумовно, така позиція викликає дисонанс та нерозуміння з боку значної частини Партії регіонів. Деякі депутати не голосують за законопроекти, необхідні для виконання поставлених Брюсселем умов.
Такий "демарш" пояснити не важко, адже ПР як раз та сила, яка протягом значного періоду часу не раз заганяла Українській державі ніж у спину, одна з найбільш "успішних" українських партій у справі здачі державного суверенітету.
А тут раптом змушують зайняти не просто державницькі позиції. Проросійську силу ламають через коліно, змушуючи штовхати державу до Європи.
Демарші, щоправда, обмежуються тихим бунтом, а незгодні не наважуються "вийти за двері". Вони знають, що це буде дуже дорого коштувати.
Навряд чи найбільш принципові русофіли наважаться вчиняти якісь активні дії всупереч вказівкам Януковича, навряд чи хтось напише заяву про вихід з фракції ПР у Верховній Раді.
Адже вони знають, що наступного дня той, хто на таке наважиться, вже не прочитає про свій вчинок в новинах.
Янукович не бажає виокремлення групи "регіоналів", на базі якої може бути створено якусь альтернативну проросійську силу. І всі входи і виходи для цього перекриваються, а остаточно вони замкнулися під час "чоловічої розмови" у кінотеатрі "Зоряний".
Проте, з іншого боку, "п’ята колона" – така собі гримуча суміш найбільш несамовитих екстремістів серед антидержавників, з партії нікуди не подінеться.
Безумовно, підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом у Вільнюсі буде подаватися виборчим штабом як досягнення державника Януковича.
Проте, варто нагадати, що режим не приклав відповідних зусиль для протидії економічній блокаді та інформаційній війні з боку Росії, не апелював до міжнародних інстанцій, хоча мав усі можливості. А зважаючи на те, що Європа й сама взялася захищати Україну, шанси дати гідну і дієву відповідь Москві були.
Офіційний Київ продемонстрував неготовність і небажання боротися за державні інтереси та зробити бодай один, за весь час свого перебування при владі, ефективний зовнішньополітичний хід.
Звучала заява про те, що Україна не буде вживати дієвих заходів із метою спонукання Росії до припинення тиску.
Спостерігалася лише млява імітація дій та імпотентні обіцянки "розібратися".
Ні для кого не секрет, що зараз активно формується виборчий фонд, до наповнення якого будуть залучатися різного штибу спонсори. Проте олігархи, які будуть фінансувати кампанію, скоріш за все, будуть позбавлені можливості торгуватися за свій вклад і ставити якісь власні умови.
Це, звичайно ж, не означає, що вони таких можливостей і варіантів шукати не будуть, проте Сім’я зараз достатньо сильна і багата, щоб не залежати від їхніх грошей та підтримки.
Янукович публічно з’являється з Кравчуком, Кучмою та Ющенком. Так, були Льовочкін, Рибак та міністри, Герега, Попов… Та присутність останніх – справа звичайна. А от зібрати президентів… Оце хід цікавий, і, варто визнати, правильний.
Ніхто не став би просто так тягнути президентів на переповнений стадіон, до якого були прикуті очі чи не всієї України. Кращого і не вигадаєш. Формується певний символізм, пов'язаний саме з особою чинного глави держави, закладається його об’єднавча роль.
Єднання епох, людей, Заходу і Сходу. Під началом Януковича. Схоже, саме такі завдання стоять перед виборчим штабом.
Сьогодні ВФЯ малюють як державника, прогресивного європейського політика, який веде Україну в світле майбутнє. Поступово відходить на задній план коричневий симулякр, який влада намагалася сформувати протягом останнього року.
Припиняється безглузда війна з "фашизмом", адже вона набрала форм війни проти всього українського, що як раз грало не на користь режиму Януковича.
Але українцям, коли їхні голови будуть промивати "досягненнями" ВФЯ і кампанії, не слід забувати, що відбувалося протягом його президентства, і пам’ятати – в будь-якій ситуації він завжди захищав свої інтереси і піклувався про своє виживання.
Не варто забувати і про долю передвиборчих обіцянок після виборів.
Слід пам’ятати, що саме президент є відповідальним за ті події, за наслідками яких люди гнівно палили опудала Азарова, Захарченка, Пшонки та інших.
Олександр Солонько, для УП
