Усе буде Каталонія!
У політиці із плином часу майже нічого не змінюється. Незмінні й люди та їхні пороки. Тож хочу нагадати громадянам нашої напівфеодальної країни одну давню історію, яка комусь може здатися повчальною й непозбавленою інтересу.
Будь-які співпадіння випадкові.
Чи ні?..
У 1492 році на Престол Святого Петра зійшов такий собі Родріго де Борджіа. Було йому трохи за 60, а походив він із давнього каталонського роду. Обрання нового Папи пройшло не так гладко, як того бажав Родріго: у першому турі Борджіа отримав близько третини голосів, але зміг домовитися з кардиналом Сфорца про те, щоб той зняв свою кандидатуру напередодні вирішального голосування й де-факто допоміг Родріго здобути перемогу.
Урешті підкупом, погрозами та шантажем Борджіа досяг своєї мети – і був проголошений Папою Римським.
Після цієї події численні родичі та знайомі Родріго де Борджіа з Каталонії почали перебиратися до Риму. Подейкують, що в ті часи в Італії був дуже популярний жарт, немов каталонці бояться виходити на вулиці, бо невідомі їх схоплять і силоміць відправлять до Риму обіймати керівні посади. Крилатим став вислів "Усе буде Каталонія!", а гострі на язик італійці на стадіонах вигукували "Спасибі мешканцям-іспанцям за папу римського засранця!"
Часи правління Родріго Борджіа історики називають апогеєм корумпованості церкви: торгівля індульгенціями та церковними санами, безкарність і розпутність папи та наближених до нього, неосяжна розкіш папського палацу при цілковитій злиденності населення. Сам Борджіа майже не з'являвся на людях зі своєю дружиною, якої відверто соромився, чим породжував безліч чуток про свої походеньки.
Звичайно, у Папи було багато ворогів.
Наприклад, Катерина Сфорца, давня ворожнеча з якою ніяк не могла залишити Родріго в спокої. Після декількох спроб Борджіа – зрозуміло, не власноруч – усе ж таки вдалося взяти в облогу її фортецю та полонити непокірливу графиню. Катерину привезли до Риму та помістили під варту у Ватикані, а через невдалу спробу втечі графиню Сфорца перевезли до відомого Замку Святого Ангелу. Проте, через деякий час полонянку відпустили, і вона вирушила до Флоренції.
У Борджіа були непрості відносини із сусідніми державами. Наприклад, розташоване на північ від Рима Французьке королівство на чолі з Карлом VIII, завжди розглядало Італію як свою зону впливу й претендувало на деякі південні землі, зокрема, Неаполітанське королівство.
Урешті, старий товариш Карла VIII кардинал делла Ровере, який спирався на підтримку опозиційно налаштованої до Папи еліти й, зокрема, домініканського ордену, – зумів переконати французького короля, що потрібно втручатися в італійську політику більш активно. Карл VIII, який свого часу відверто симпатизував Катерині Сфорца, потрапив під вплив кардинала делла Ровере й вирушив на південь Італії.
Однак хитрість Борджіа допомогла йому й цього разу. Він запевнив французів у цілковитій лояльності, спеціальними "римськими угодами" благословив їх на довгострокове перебування в Неаполі – і залишився на Святому престолі.
Родріго Борджіа чудово розумів, що в нього не так багато соратників, яким варто довіряти й на яких можна покластися. Спільна кров – ось ледь не єдина запорука вірності. Опорою Борджіа були його сини – Чезаре та Хуан.
Таланту Чезаре можна буле лише позаздрити, і саме його Ніколо Макіавеллі вважав взірцем правителя. Швидко розбагатівши й зорієнтувавшись у правилах "великої гри", кардинал Чезаре Борджіа здійснював неоціненну допомогу Папі протягом усього часу його правління.
Вплив Чезаре швидко зростав, і саме він допоміг сім'ї Борджіа централізувати владу, розібравшись з олігархічними кланами Колонна та Орсіні.
Сім'я зустріла початок XVI сторіччя в зеніті своєї могутності й величі. А сам Родріго Борджіа, незважаючи на весь прагматизм і аморальність своєї політики, у якийсь момент справді увірував, що виконує Божу волю на землі.
Сучасники Папи стверджують, буцімто він був настілки відірваний від реальності, що дійсно вважав своє правління божою милістю для вірян.
Однак, ніщо не вічне – Папа зустрів свою смерть 18 серпня 1503 року. Багато легенд і чуток і досі ходять навколо загибелі Папи: чи то він отруївся сам, намагаючись отруїти своїх ворогів, чи то вони його отруїли... Зі смертю Папи Сім'я поступово почала занепадати. Чезаре Борджіа пережив свого батька лише на 4 роки, загинувши в бою в 1507 році.
Перебування Папи Родріго де Борджіа на Святому престолі стало останньою краплею в чаші терпіння європейських народів – моральна криза папства стала однією з головних передумов Реформації. Те, що розпочиналося як сільські повстання знедолених проти свавілля, зрештою зумовило напрями розвитку Європи на багато сторіч уперед.
І, як це не дивно, Європа XXI століття може подякувати Сім'ї за те, якими розбещеними й безвідповідальними нікчемами були правителі з каталонського роду Борджіа.
* * *
...Така от історія. Когось, можливо, вона наштовхне на роздуми. Що із цього правда, а що вигадка, – хай розповість Вахтанг Кіпіані або інші українські дослідники історії.
Я ж в цій царині не спеціаліст – але чомусь мені здається, що наша сучасність не далеко пішла від макіавеллівських ідеалів...
Андрій Адамович, голова Харківської міської організації партії УДАР Віталія Кличка, спеціально для УП
