Громада рада чи не рада, та легітимна Київрада...
Уже тривалий час у Києві відбуваються різної бурхливості танці довкола начебто нелегітимної після 2 червня Київради.
Більшість українців знає, що парламентською більшістю відомого партійного забарвлення зневажено право киян на вибори нового складу свого органу місцевого самоврядування після закінчення конституційного терміну повноважень Київради, обраної в 2008 році, а також київського міського голови.
Це сталося не без вини провідних політиків опозиційного табору. Передусім народних депутатів, обраних у Києві, які суто формально поставилися до забезпечення цього права киян як у парламенті, так і поза парламентом.
Опозиція не надала цій проблемі належного міжнародного розголосу, не організувала збір підписів киян під петицією на захист їхнього права обирати свої органи місцевого самоврядування тощо. Вона навіть не може дійти згоди щодо давно очікуваної киянами єдиної кандидатури на посаду мера Києва.
Зате сьогодні її провідні політики піаряться на спробах блокування роботи Київради. А в суспільну свідомість забито тезу, за якою склад Київради, обраний у 2008 році, після 2 червня цього року став нелегітимним, оскільки того дня минув 5-річний термін з дня обрання цієї Київради. При цьому посилаються на, як казав персонаж Андрєя Міронова із фільму "Стережись автомобіля", "найсвятіше" – нашу Конституцію.
Справді, 141-ю статтею передбачено, що "строк повноважень сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, депутати якої обрані на чергових виборах, становить п'ять років". Однак обмежитися цим посиланням – це те саме, що після "тут із маминої спальні, клишоногий і кульгавий, вибігає..." обірвати читання відомого дитячого вірша. Адже:
По-перше, Конституцію треба сприймати, як застерігають фахівці, у тому числі з демократичного табору – не за окремими нормами, а в контексті всього, даруйте за тавтологію, її тексту й духу.
По-друге, є ще загальні принципи побудови й функціонування влади, до яких належить і принцип її безперервності. Відповідно до цього принципу, будь-який обраний народом орган функціонує доти, доки не буде обрано новий його склад. Це стосується й місцевої ради, і сільського/селищного/міського голови, і ВР, і уряду, і президента. Щоправда, у випадку місцевих голів і президента передбачено способи їх тимчасового заміщення в екстраординарних випадках.
Тому що кожен із таких органів має повноваження, виконання яких не може перериватися, бо це нанесе шкоду державі, територіальній громаді, громадянам.
І, по-третє, законодавство України не обмежується, як декому може здаватися, лише Конституцією. Основний закон не врегульовує абсолютно всіх випадків державного життя. Не міститься у її тексті й відповіді на питання: "Як бути, якщо термін повноважень органу місцевого самоврядування минув, а новий склад цього органу не обрано?"
Уже неодноразово Конституційний суд – і не лише в складі, дії якого викликають численні запитання – на подібні запитання відповідав, що подібні проблеми повинні вирішуватися законами. Одним із численних законів, що розвивають положення Конституції, і є закон "Про місцеве самоврядування".
Частиною восьмою 45-ї статті цього закону визначено, що "повноваження місцевої ради, обраної на позачергових, повторних або перших виборах, закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної ради, обраної на наступних (чергових або позачергових) виборах".
Жодного ліміту часу ця норма – не встановлює. Якраз вона й визначає легітимність складу Київради, обраного в 2008 році, аж до обрання наступного її складу.
Якби цієї норми не було, то порушився б принцип безперервності влади. Адже ніхто інший не наділений, у тому числі й Конституцією, повноваженнями виконувати функції місцевої ради, і Київради зокрема, якщо сама ця рада не працює, а нова не обрана.
Та й, справді, кому це можна було б довірити? Верховній Раді? КМДА? Чи може громадській раді при голові КМДА, до складу якої ще недавно так поривалися наші активісти? Питання риторичне.
Хтось, кому вищенаведені доводи з якоїсь причини неприйнятні, може сказати, що цю норму включили до закону якісь шкідники-антидемократи. Однак її внесли на розгляд парламенту ще в листопаді 2007 року народні депутати Богашева й Ключковський, НУНС, та Цапюк, ПР, у законопроекті №0901.
При проходженні цього проекту через парламент сумнівів у конституційності зазначеної норми не висловили у своїх висновках ні завжди прискіпливе Головне науково-експертне управління, ні Головне юридичне управління. Показовий і фракційний склад депутатів, що проголосував за внесення цієї норми до закону "Про місцеве самоврядування":
БЮТ: "за" – 152 (!), "проти" – жодного. Підтримали тоді цей законопроект, зокрема, депутати Забзалюк, Одарченко, Шкіль, Павловський, Бондаренко, Кожемякін, Томенко, Яворівський.
НУНС: "за" – 63; "проти" – жодного. Голосували "за", зокрема, Кириленко, Доній, Стецьків. Прізвище Яценюка, щоправда, міститься серед відсутніх.
Підтримали законопроект також усі 27 депутатів КПУ й усі 20 блоку Литвина, що були тоді ситуаційними союзниками БЮТ. Із фракції ПР за цей законопроект голосував лише вічний дисидент Тарас Чорновіл. Решта 174 депутати-регіонали не голосували.
Ну, такий тоді вже діяв і тепер діє звичай: за законопроекти "ворога", навіть корисні, не голосувати.
Аналітики секретаріату президента також не знайшли невідповідностей Конституції в прийнятому парламентом законі, тому він був підписаний Віктором Ющенком і набув чинності.
Конституційність норми щодо повноважень ради, доки не буде обрана наступна, досі у встановленому законодавством порядку ніким не оскаржувалася. У тому числі й тими, хто сьогодні намагається роботу Київради заблокувати.
Показово, що близька до цієї норма діє й у частині повноважень сільського, селищного, міського голови.
Згідно з першою частиною 42-ї статті закону "Про місцеве самоврядування", "повноваження сільського, селищного, міського голови ... закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних виборах", крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до інших норм цього ж закону.
Тобто, ця функція завжди має виконуватися – або головою, або, якщо його нема, секретарем відповідної ради.
При цьому привертає увагу наступне:
Визначений Конституцією термін повноважень сільського, селищного чи міського голови становить теж п'ять років, та ж 141-ша стаття Основного закону. Однак, у разі якихось проблем з обранням нового складу ради або нового голови, – голова, обраний на попередніх виборах, працюватиме далі, хоч і поза визначений Конституцією термін. Саме через необхідність забезпечення того самого принципу безперервності влади.
Хтось, можливо, думає, що Київрада – це перша в Україні місцева рада, яка продовжує працювати понад визначений Конституцією термін. Це далеко не так. Подібних випадків у новій історії України було немало.
Зокрема, автор був головою Подільської районної в місті Києві ради, яка працювала на півроку довше визначеного терміну своїх повноважень, аж поки рада наступного скликання була обрана в повноважному складі. А Харківській районній у місті Києві раді того самого скликання довелося працювати аж два повних терміни (!), доки вона змогла передати повноваження обраній в повноважному складі своїй наступниці.
І це не викликало питань ані в громади, ані в органів, що наглядають за дотриманням законів.
Отже, підведемо деякі підсумки:
Ця Київрада, на жаль, – і для автора теж – є цілком легітимною.
Атаки на неї виглядають свідомим відведенням уваги громадян від справжнього порушника Конституції – Верховної Ради, яка нехтує правом киян на місцеве самоврядування, зокрема, у частині оновлення складу депутатів Київради та обрання Київського міського голови. А також – а, може, і головним чином – від пасивності парламентської опозиції на цій справжній ділянці боротьби за забезпечення прав киян.
Бачимо класичну ситуацію, коли злодій кричить "Тримай злодія!.."
Наголошують на начебто нелегітимності Київради, головним чином, представники саме тієї політичної сили, голосами якої до законодавства України свого часу було внесено норму, котра якраз підтверджує легітимність сьогоднішньої Київради.
А їхня сьогоднішня позиція свідчить, що керуються вони не Конституцією й законами, а горезвісною "політичною доцільністю". Як, до речі, і в багатьох інших випадках. Таке маніпулювання є вельми небезпечним для суспільства й не відрізняє опозицію від чинної влади в кращий бік.
Тут важливо нагадати, що суто тією ж "політичною доцільністю" ті самі сили керувалися в 2008 році, коли з їхньої подачі Верховна Рада, ні сіло, ні впало, вирішила призначити в Києві дострокові вибори Київради та мера. Повноваження яких на той час не були ніким на законних підставах достроково припинені!
Поставлених тоді політика(на)ми цілей, на щастя чи на жаль, не було досягнуто. Але органи місцевого самоврядування столиці тим самим було вибито із загальноукраїнського виборчого ритму, що й створило формальне підґрунтя для сьогоднішніх маніпуляцій навколо призначення виборів у Києві.
Залучення міліції до захисту органу публічної влади, яким є Київрада, від тих, хто намагається перешкодити їй виконувати свої функції, також виглядає – про що автор щиро шкодує – цілком правомірним. Чого, можливо, не завжди можна сказати про прийоми, які міліцією при цьому використовуються.
Чи знають усі ці обставини провідні політики з опозиції, що наполегливо переводять гнів громадськості від Верховної Ради, де самі працюють, – тобто від себе – на Київраду?
Не можуть не знати. Принаймні, вони мають для цього апарат помічників, які повинні тримати їх у курсі.
Тоді чому вони, організуючі штурми насправді легітимної Київради, наражають активістів, інших киян – не захищених, на відміну від зазначених політиків, депутатським імунітетом – на ризик отримати травми, бути притягнутим до кримінальної відповідальності за "захоплення" 341-ю статтею "Захоплення державних або громадських будівель чи споруд" Кримінального кодексу тощо?
Нехай відповідь на це останнє питання дадуть собі самі читачі.
Володимир Пархоменко, експерт із питань місцевого самоврядування, спеціально для УП
