Мораль та гроші
Серед усього розмаїття галузей, інститутів та концепцій сучасного права, – мабуть, немає більш недосконалої, заплутаної, неоднозначної та багатогранної площини, аніж площина практичного застосування норм, які стосуються нарахування та стягнення моральної шкоди.
Передусім варто нагадати, що за визначенням Цивільного кодексу, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що їх заподіяно фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, у зв'язку із протиправною поведінкою щодо фізособи, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких зв'язку зі знищенням чи пошкодженням особистого майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Загалом закон виходить із тези непорушності, цілісності, передбачуваності та єдності становища будь-якого суб'єкта правовідносин. Звісно, що ми всі постійно свідомо та розважливо вступаємо один з одним у різного роду добросовісні стосунки, щось придбаваємо/споживаємо/витрачаємо/міняємо/продаємо/даруємо, задовольняючи свої поточні та стратегічні інтереси.
Закон ставить на меті стабілізувати обіг, забезпечити недоторканність та врівноваженість становища кожної особи. За цих же підстав закон передбачає компенсацію заподіяної шкоди в повному обсязі – так, аби постраждала особа залишилася при своєму інтересі.
Якщо ми маємо у власності автомобіль ВАЗ-2101 ринковою вартістю триста доларів, або ж якийсь Ламборгіні за кілька сотень тисяч доларів – то нам байдуже, хто й за яких підстав пошкодив наше майно, врізавшись в авто на своєму транспортному засобі. Це може бути або ж колгоспник на тракторі, або ж олігарх на Майбаху, і нас цікавитиме лише повна компенсація завданих збитків, незалежно від розподілу пропорцій такої компенсації.
Таке життя, і такі суворі, але по-своєму справедливі закони: матеріальна шкода компенсується в повному обсязі – і не має значення, хто заподіювач шкоди, і в якому становищі він опиниться в зв'язку з компенсацією завданої шкоди. Із приводу обрахунку, себто доведеності розміру шкоди, проблем не виникає – є розроблена система норм, яка регулює питання експертної оцінки майна та майнових прав. І матеріальна шкода завжди вираховується й доводиться без будь-яких особливих проблем професійними оцінювачами та різного роду експертами.
Але що стосується моральної шкоди – то тут "неоране поле", відсутність будь-яких законодавчих засад, принципів та основ щодо її обрахунку.
Будь-яких механізмів обрахунку не існує. Це дає широкі можливості для судів – а лише вони зараз визначають як факт заподіяння шкоди, так і її суму – крутити "наче циган сонцем" під час вирішення спорів.
Так, 21 травня 2013 року Дніпровського районний суд міста Києва виніс рішення, згідно з яким фізична особа – власник форуму, який об'єднує жителів одного зі столичних будинків, повинен сплатити 14 мільйонів гривень у якості відшкодування шкоди, завданої діловій репутації компанії забудовника житлового комплексу St Sophia Homes.
Вироком Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2013 року з Олексія Пукача на користь Мирослави Гонгадзе, яка діяла в інтересах дітей, було стягнуто 500 тисяч гривень моральної шкоди.
У 2006 році з перемінним успіхом у різних судових інстанціях громадянин вимагав 50 мільйонів доларів моральної шкоди від концерну "Вольво" за завдану моральну шкоду в зв'язку з недоліком проданого автомобіля та травмами внаслідок аварії.
У першому випадку суд оцінив іміджеві втрати забудовника на відверто захмарну й безглузду суму. У другому випадку забране злочином життя людини, для якої загинув Всесвіт – було оцінено в десятки разів менше, аніж нафантазовані "втрати" забудовника, які полягали лише в легкому роздратуванні власників забудовника від висловлених відгуків покупців житла. Третій випадок також показовий як фабулою спору, так і сумою відшкодування, на яке сподівався позивач.
Якщо проаналізувати Єдиний державний реєстр судових рішень та викладену в ньому судову практику, то "розмаїття" як щодо випадків відшкодування, сум відшкодування, ситуацій та їх перебігу – вражає відсутністю єдиної системи правозастосування.
Існуюче різноманіття практики стягнення моральної шкоди – хвороба не тільки вітчизняного судочинства та законодавства, вона має світову тенденцію. Навіть не цитуватиму посилання на чудернацькі судові рішення про стягнення моральної шкоди сотень мільйонів доларів із виробника мікрохвильових печей, який не попередив покупця-власника кицьки, що тварину не можна сушити в мікрохвильові, або ж мережі фаст-фуду, який не попередив покупця кави, що вона гаряча й можна отримати опіки, якщо вилити напій на себе.
Можна пояснювати подібні казуси загальним занепадом розумових здібностей, як позивачів, так і суддів, котрі приймають подібну дурню в якості судових рішень. Але ж не забуваймо, що хоча такі рішення і являють собою цілковите безглуздя – вони виконуються й докорінно змінюють баланс цілих ринків.
Мало хто звертає увагу на термінологію, яка вживається в галузі юриспруденції – "виграти" або "програти" справу. Юристи насправді грають, і судові процеси дуже подібні азартним іграм. Велике значення має елемент фортуни, везіння.
Суддя довільно може нафантазувати будь-яку суму морального відшкодування, особливо якщо одна з "граючих" сторін може зіграти "крапленими картами", заздалегідь домовившись із суддею про перебіг справи.
Тут гра повністю залежить від настрою судді, якому при винесенні рішення достатньо процитувати норми 3-ї частини 23-ї статті Цивільного кодексу: "Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості"…
Про які "вимоги розумності та справедливості" можна говорити в згаданому вище випадку стягнення декількох мільйонів гривень на користь забудовника з людини, на ім'я якої лише було зареєстровано форум/портал в інтернеті?!..
Не забуваймо, що законодавець передбачає стягнення моральної шкоди й із держави – приміром, у випадках, коли йде мова про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями, рішеннями, бездіяльністю органів слідства та суду, що призвело до притягнення до відповідальності невинної людини. Держава має відшкодувати таку шкоду в повному обсязі – але, знову ж таки, відсутні будь-які параметри та відправні точки такого відшкодування.
Раніше, пригадую, була поширена популярна схема легалізації доходів корупційно-налаштованих чиновників через стягнення моральної шкоди.
Якесь видання друкувало на певного чиновника матеріал, у якому звинувачувало останнього в різних нехороших речах. Чиновник, звісно, морально хвилювався, переживав, страждав та подавав до суду позов про стягнення декількох мільйонів гривень завданої моральної шкоди. Далі або ж суд приймав відповідне рішення про повне задоволення позову, або ж сама газета на стадії розгляду справи приймала рішення відшкодувати моральну шкоду в повному розмірі, перераховуючи кошти на рахунок.
І будь-хто, коли цікавився походженням дорогої іномарки або квартири в такого чиновника – завжди отримував залізну "відмазку" про те, що так ухвалив гуманний та справедливий суд у відкритому судовому засіданні...
Зараз ця схема не використовується, не тільки за певних часових і технічних нюансів. Передусім тому, що чиновники стали безсовіснішими й не завжди мають потреби шукати "відмазки" та легалізовувати кошти. Гроші є й добре.
Але така схема й досі має "право на життя" і може чудово працювати.
Як практикуючий юрист, я щодня стикаюсь із проблемами стягнення моральної шкоди. Так, формально, суд вимагає аби позивач навів у позовній заяву обґрунтування розміру моральної шкоди; якщо обґрунтування не наведено – то позовна заява або ж не приймається до розгляду, або ж у позові відмовляється "за недоведеністю". І це при тому, що закон не містить навіть натяків на те, яким це обґрунтування має бути!
Для оцінки моральної шкоди не існує ані формул, ані методики, немає нічого! Як приклад, коли йде мова про стягнення майнової/матеріальної шкоди, заподіяної в результаті ДТП, то в якості доказів чудово застосовуються висновки експертів-оцінювачів або ж рахунки про витрати з ремонту, де кожна деталь або технологічна операція "розписані" до копійок.
У нашому ж випадку, зрозуміло, мораль у гроші таки переходить – але якось загадково, "в умі" судді, за наявності лише "внутрішнього бачення" та "соціалістичної правосвідомості".
Існують і процесуальні незугарності.
Так, оскільки закон вимагає дотримуватися вимог справедливості та розумності та враховувати майновий стан сторін, то предметом судового розгляду та доказування є вже не сам факт заподіяння моральної шкоди та обставини, за яких вона заподіяна, а майновий стан сторін... Іншими словами – суд починає з'ясовувати питання "а ти хто такий?"
Безумовно, що за такого підходу будуть прийматися до уваги, або нівелюватися в довільний спосіб – "поважність" та "впливовість" сторін та інші нашарування, які не мають відношення до юриспруденції, як науки, та використовуватимуть емоціональну та ідеологічну складову.
Неодноразові спроби вищих судів узагальнити судову практику в сфері відшкодування моральної шкоди виявилися марними та закінчилися складенням роз'яснень та постанов пленумів із загальними міркуваннями та цитатами законів "ні про що", з безліччю "води" на зразок "судам варто пам'ятати, що треба застосовувати закон"…
Виходом із ситуації безладу, неврегульованості, довільності, розширеного особистісного емоційного тлумачення та застосування інституту моральної шкоди має бути передусім урегулювання питання оцінки моральної шкоди. Можливо, за зразком, як це зроблено для оцінки майна та майнових прав.
Звісно, що останнє слово в частині стягнення моральної шкоди буде за судом. Але вже суд буде певним чином зв'язаний та зобов'язаний не тільки своїми фантазіями, настроєм, припущеннями та емоціями – але й певними чіткими параметрами, хоча б первісної, досудової оцінки.
Такий підхід стандартизує та впорядкує судову й правозастосовну практику, дасть потужний поштовх урегулюванню відносин, спростить та уніфікує процедуру доказування. І найголовніше – стане на заваді "бєспрєделу" та процесуальним шахрайствам, від яких потерпають малозахищені особи та держава, котра в якості моральних відшкодувань сплачує мільйонні суми, не завжди розраховані та обґрунтовані. Точніше, зараз завжди не обґрунтовані.
Олексій Святогор, адвокат, спеціально для УП
