Десять років за погрозу журналісту

У Російську Держдуму внесено ряд законопроектів, спрямованих підвищити захист представників журналістського фаху. Зокрема, пропонується доповнення до кількох статей Кримінального кодексу РФ норм, наявність яких значно підвищує відповідальність за кримінальні діяння відносно осіб, що здійснюють професійну діяльність.

Як приклад, до 144-ї статті "Перешкоджання професійній діяльності журналіста" – за перешкоджання законній професійній діяльності журналістів пропонуються доповнення щодо насилля над журналістами або його близьких чи загрозою застосування насилля, формально не пов'язаних із професійною діяльністю. За такі діяння в проекті передбачено до десяти років позбавлення волі.

Але й це не все.

Іншим законопроектом пропонується що на рівні "депутатської недоторканності" запровадити "журналістську недоторканість". За задумом російських законодавців, відкриття кримінальної справи, адміністративне затримання, притягнення до адміністративної відповідальності – недопустимо без санкції прокуратури. Встановлюються, хоча й формальні, гарантії, що їх спрямовано на захист журналістів від тиску правоохоронних органів та втручання в їхню професійну діяльність зі сторони.

Цілком зрозуміло, що прийняття таких законів дасть можливість простим громадянам отримувати дійсно правдиву та достовірну інформацію, журналістам – можливість більш відкрито здійснювати свою діяльність, а для декого буде усвідомленням, що меч правосуддя відточений ще гостріше.

Як любить зазначати у своїх статтях російська журналістка Юлія Латиніна – систему характеризує не помилка, а реакція на помилку. У нашому випадку, особливо після подій 18 травня, це мало б звучати наступним чином: "владу/опозицію характеризує не помилка а реакція на помилку".

Мало хто не чув із політичного бомонду запитання одного відомого журналіста про гарантії відносно свободи слова й відповідь на це запитання.

У загальноприйнятому розумінні свобода слова – це не лише можливість вільно висловлювати власні думки, але й гарантований захист тих, хто такі думки висловлює. Те, що все частіше відбуваються напади на журналістів, звучать погрози в їхній адрес – це жодним чином не характеризує Україну з найкращого боку.

Якщо бути більш відвертим, це ганьба для країни.

Якщо прискіпливо розібратись, то фактично, журналіст захищений в Україні лише 171-ю статтею Кримінального кодексу. Статтею, відверто кажучи, досить розмитою. Звичайно, можна ще робити посилання на статтю про хуліганство чи якусь іншу. Та за великим рахунком, усе рівно розгляд справ може затягуватись на роки.

У даному випадку закиди можна робити й топ-менеджменту країни, як учаснику законотворчого процесу, і опозиції, через те що докорінно не спостерігається реакція на помилку. Мається на увазі введення в законодавство таких норм, що запобігають застосуванню насильства над журналістами.

Якщо передивитись законопроекти, що розглядаються Комітетом із питань свободи слова та інформації ВРУ, то там є все що завгодно: і реформування ЗМІ, і заборона реклами тютюнових виробів чи алкогольних напоїв, – але немає основного, надзвичайно актуального законопроекту про запобігання насильства над представниками четвертої влади – журналістами.

Андріян Фіто, ГО "Експерт-група", спеціально для УП