Пункти Фюле до саміту у Вільнюсі: місія здійсненна?
Головне питання, яке стоїть на порядку денному євроінтеграційних процесів, просте – чи реально українській стороні виконати базові вимоги для укладання угоди про асоціацію з ЄС до Вільнюського саміту Східного партнерства.
Ми знаємо відповідь – ні, нереально.
Ми чуємо це постійно, але, що дивно – не від наших європейських партнерів, а від українських політиків, незалежно від політичного табору.
При цьому представники ЄС та країн-членів, які активно просувають в Україні європейські цінності, а також громадськість, яка бореться за панування цих цінностей в нашій країні, кажуть однозначне "так".
Де правда?
Вона часто ховається за достатньо широкими формулюваннями вимог угоди, мета яких - виправдати як успіх так і провал чи то з боку України, чи навпаки.
Ми спробували дещо спростити формулювання і побачити реальність чітких кроків, які б, на нашу думку та думку експертів, могли б продемонструвати якщо не виконання вимог, то хоча б чуттєвий прогрес на цьому шляху.
Зробити це було не так вже й складно, зважаючи на звіти щодо стану виконання основних вимог європейців зроблені фондом Відродження та рухом "Ми-європейці". Аналіз будемо базувати на так званих "пунктах Фюле", оскільки вони саме і були наданні українській владі на її прохання для уточнення вимог ЄС.
Отож, перша вимога – усунення прогалин у виборчому законодавстві, які ускладнили встановлення прозорого і беззаперечного результату виборів 2012 року, унормування законодавства у сфері виборів у Виборчому кодексі.
По першій частині: є законодавчі ініціативи Мінюсту, є їх оцінка венеціанською комісією, є рекомендації місії ОБСЄ, є урядовий законопроект і законопроекти від депутатів різних фракцій про вибори в округах, де не було встановлено результату – за наявності політичної волі всі ці питання вирішуються в межах місяця. І ми маємо приклади, коли влада і опозиція вирішувала куди складніші і менш підготовані питання, наприклад, у сфері протидії корупції.
Складніше з Виборчим кодексом – українська сторона висловлює сумнів у його доцільності. Тож варто залучити до дискусії щодо його потреби не лише владу і опозицію, яка свою думку так і не сформулювала, а широку громадськість. Обговоримо існуючі ініціативи, покажемо бажання рухатися у пошуку консенсусу. За такого сценарію, ми прийдемо до компромісного вирішення питання - а саме цього прагнуть наші партнери з ЄС.
Друга вимога – припинення політичних переслідувань, виконання рішень Європейського суду з прав людини, приведення умов утримання ув’язнених осіб до європейських норм.
Якщо перше питання носить певний політичний підтекст, проте юридично немає жодних підстав не лікувати певних ув’язнених за кордоном, якщо для цього є всі легальні та організаційні можливості.
Щодо рішень ЄСПЛ, то тут без коментарів – країна має виконувати взяті на себе зобов’язання. Проблема у тому, що "це дуже дорого" є лише замилюванням очей – не хочеш платити, не порушуй прав людини.
Ще простіше покращити умови утримання ув’язнених – значну частину реформ можна зробити внесенням змін до наказів Державної пенітенціарної служби, тобто рішенням кількох чиновників і відслідковуванням їх виконання.
Імплементація Кримінально-процесуального кодексу, як третя вимога, загалом має позитивну тенденцію оцінки з боку наших партнерів.
Для підтримання такого результату варто представити концепцію створення та діяльності Національного бюро розслідувань, інституції для розслідування злочинів, вчинених державними службовцями високого рангу, працівниками міліції та прокуратури, та забезпечити функціонування КПК та суміжних законів і механізмів належним фінансуванням у 2014 році.
Знову класика жанру – достатньо навіть не вчинити певні реформи, а продемонструвати бажання рухатися в їх напрямку – не надскладне завдання, здавалося б…
Реформування прокуратури, Кримінального кодексу, Вищої ради юстиції та законодавства про судоустрій та статус суддів. По кожному з напрямків є ініціативи, більшість з них вже мають оцінки Венеціанської комісії.
І влада, і опозиція мають всі можливості внести рекомендації європейських партнерів до власних ініціатив і провести їх через Верховну раду. Звісно, владі це зробити легше, але, як показує практика, євроінтеграційні проекти знаходять підтримку у більшості фракцій та серед позафракційних незалежно від авторства.
Так, у кожному з випадків буде протидія інституцій, які є об’єктами реформування, але, будьмо щирими – ми живемо не у помаранчеву добу, де чиновник мав можливість маневру у невиконанні рішення Банкової.
Зараз система, за умови контролю з боку Адміністрації, працює чітко. Тому, невнесення відповідних законопроектів на обговорення громадськості, оцінку нашими партнерами та розгляд ВРУ – саботаж президентських ініціатив, який має каратися позбавленням посади.
З боку опозиції це чудова можливість перейти від риторики і заламування рук до реальних дій.
Тяжче з реформуванням міліції, бо комплексних ініціатив у цій сфері немає, але є доручення секретареві РНБОУ Андрієві Клюєву до 1 жовтня 2013 року представити концепцію реформування МВС.
Звісно, для ефективної оцінки цієї реформи нашими партнерами було б дуже добре отримати концепцію якомога раніше, але навіть дотримання термінів доручення президента, а також поява альтернативних ініціатив від опозиції хоча б до жовтня продемонструють готовність реформувати орган, який має найменший рівень довіри серед населення відкрито і публічно.
У світлі "тітушок", Врадіївських подій та інших геройств "орлів Захарченка" це було б суттєвим кроком у перед, принаймні в картинці світу наших європейських партнерів, бо завойовувати довіру українців відомству буде ой як важко.
Перезавантаження потребує діяльність Конституційної Асамблеї. Незважаючи на її позитивну роль у налагодження контакту з Венеціанською комісією та направлення їй на оцінку ряду законодавчих ініціатив, вона не стала консолідуючим майданчиком для обговорення змін Основного закону.
Більш того - опозиція також не надала на розгляд суспільства своїх проектів змін, а, відповідно, навіть на етапі спілкування з суспільством самоусунулася від процесу. Владі та опозиції варто подати напрацьовані зміни, зійтися на спільному майданчику з незалежними експертами - таким майданчиком може стати чи НКС, чи ініціатива 1 грудня, чи будь-який інший формат, на який погодяться сторони, залучити європейських партнерів і відкрито обговорити ініціативи.
За інших умов, буде як з законом про референдум – кулуарні зміни, які зачіпають Основний закон лише відштовхуватимуть нас від ЄС.
Сьомий пункт вимог, який стосується створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС лежить у сфері найважливіших, але, як не парадоксально, найменш розроблених завдань. У нас досі немає Програми імплементації Угоди про асоціацію та визначення системи координації діяльності з імплементації Угоди, хоча ці документи Міністерство економічного розвитку і торгівлі України розробляє тривалий час.
Єдине, чого вимагається від влади – презентуйте свої напрацювання, налагодити діалог як з громадськість, так і з європейськими партнерами і продемонструйте, що рух у заданому напрямку триває. Благо Мінюст чітко дав відповідь – Угода відповідає положенням Конституції, тому планувати її виконання – саме час.
У боротьбі з корупцією на законодавчому рівні Україна просунулася достатньо далеко, але роботи ще багато, і перш за все - у напрямку створення незалежного центрального органу з питань боротьби з корупцією.
Цей пункт перегукується з пунктом щодо імплементації КПК, який вимагає створення аналогічного органу щодо розслідування вищого чиновництва, а також правоохоронців і прокурорів. Це може бути одна система, з незалежним аналітичним центром, який пропонуватиме нові механізми боротьби з корупцією в комплексі з органом, що здійснюватиме розслідування і накопичуватиме базу для аналізу.
Для демонстрації руху в цьому напрямку, як вже говорилося у третьому пункті, потрібно презентувати бачення цих органів як з боку влади, так і опозиції.
Стратегія управління державними фінансами, яку Міністерство фінансів мало представити до 10 червня 2013 року, доці не оприлюднена. Її презентація дасть змогу говорити про рух до виконання дев’ятого пункту. Оптимально, якщо вона міститиме позитивні ініціативи опозиції, а саме - законопроекти 2207 та 2012а. Це продемонструє готовність подальшого реформування сфери публічних фінансів у європейському контексті.
Розширення повноважень Рахункової палати на національному рівні вимагає лише голосування конституційною більшістю у вересні 2013 року. Таким чином перший етап реформування цієї інституції пройде.
З іншого боку, саме цей пункт демонструє – справа євроінтеграції не може бути приватизована владою, бо без підтримки опозиції ця реформа не має шансів на втілення.
Тому він буде перевіркою не лише на реальність намірів влади, а й на готовність опозиції відкинути політику заради європейського майбутнього, яке вона взяла на прапори.
Другий етап – розширення повноважень і на місцеві бюджети, на жаль, упущений на першому, може початися реалізовуватися вже восени внесенням відповідних пропозицій до законодавчого органу чи то з боку влади, чи з боку опозиції – всі рекомендації GRECO є у вільному доступі.
І останнє – налагодження діалогу про бізнес-клімат у відносинах між Україною та ЄС. Головна проблема – дотримання домовленостей з боку української сторони. Тут необхідне втручання президента, ймовірно накладення ним щось на зразок мораторію на перегляд умов ведення бізнесу без консультацій в рамках ЄС та СОТ.
Юридичну форму цього рішення має запропонувати Міністерство юстиції у співпраці з Міністерством економічного розвитку та торгівлі, хоча навіть дотримання вимог СОТ вже буде суттєвим кроком вперед.
Кожен пункт можна деталізувати до безкінечності, але на даному етапі, коли до рішення у Вільнюсі залишилося не більше трьох місяців, важливі не так деталі, як вузлові рішення, втілення яких продемонструє нашим партнерам готовність йти по наміченому шляху.
Тому ініціатори Національного круглого столу "Порозуміння заради європейського майбутнього" запропонували достатньо амбітний план дій, у якому кожне пункт розбитий на 1-3 підпункти з визначенням відповідальності як з боку влади, опозиції, так і громадськості.
І хай нас не лякають терміни – ми маємо приклад інших країн, зокрема Словаччини, яка у подібні терміни за подібних умов свого часу вклалася.
Головне завдання цього Європлану, на яким працює експертна рада НКС – отримати механізм персональної відповідальності за успіх або провал євроінтеграції. Ми маємо перетворити цей процес з політичної технології на чіткі завдання чиновникам та політикам з особистою відповідальністю.
І тоді не буде змоги нарікати на безіменних шкідників – або виконуєш, або йдеш у відставку, як такий, що провалив стратегічне завдання. А суспільство отримає чітку систему оцінки дієвості чи недієвості владних інституцій від профільних комітетів ВРУ до управлінь адміністрації президента.
В Україні вже давно щось міняється лише тоді, коли громадськість отримує у свої руки збільшуване скло, під яким видно всі дії та бездіяльність влади та опозиції – наша мета створити таке скло у процесі євроінтеграції.
І тоді у заголовку ми зможемо замінити знак питання якщо не на знак оклику, то принаймні на впевнену крапку.
Ярослав Юрчишин, співавтор Європлану член експертної групи Національного круглого столу "Порозуміння заради європейського майбутнього"
