"Кавказька полонянка" та "Іронія долі..." – українські версії
"Політик думає про наступні вибори, державний діяч – про наступні покоління". Джеймс Фріман Кларк
"Йому все одне куди їхати, при умові, що він сидітиме за кермом". Вільям Бівербрук, про Девіда Ллойд-Джорджа
Поки політики ніжаться на пляжах Коста Смеральди чи Французької Рив'єри та, розморені, розмірковують про перипетії наступного політичного сезону, – Україна, в особі президента Віктора Януковича, здається, остаточно визначилася у своїх геополітичних пріоритетах.
Як говориться в розв'язці відомого єврейського анекдоту: "Всё, всё! Уже никто никуда не идёт".
Схоже, Віктор Янукович пересвідчився, що, виходячи з логіки боротьби за другий президентський термін, у нього немає жодного аргументу, щоб робити примарні ставки на успіх Вільнюського саміту в листопаді 2013-го.
Європа завжди підкреслювала, що зближення України з Євросоюзом – це радше поступка з боку Брюсселю, ніж його стратегічний інтерес. Занурена у власні політичні, економічні, фінансові та соціальні проблеми, євроспільнота з певним острахом та здивуванням сприймала бажання українських влади та опозиції наділити її роллю суворого, але справедливого арбітра, який візьме на себе відповідальність за всі найважливіші проблеми України.
Найперше – економічні.
Єврокомісари не втомлювалися повторювати, що зближення з Євросоюзом – це цивілізаційний вибір, який у перспективі принесе економічні дивіденди, але на перших порах може призвести до втрат із-за неконкурентноздатності української економіки.
А Вікторові Януковичу потрібен результат сьогодні, за півтора роки до президентських виборів, щоб мати шанс на них перемогти.
Не сталося прориву й на енергетичному напрямку.
Україна приєдналася до 3-го енергопакету Євросоюзу, почала закуповувати частину необхідного газу на європейських спотових ринках, показала Росії, що в неї є енергетична альтернатива – але ... Енергозатратні експортні галузі, в умовах продовження економічної кризи, працюють із мінімальною маржею. Росія ж заявляє про готовність до перегляду в бік зниження ціни на газ, але за умови політичної переорієнтації України на Митний союз.
Знову ж таки, напередодні традиційної передвиборчої благодійності влади – це реальне джерело для "ощасливлення" електорату.
Наступне – українська економіка задихається від нестачі кредитних ресурсів.
Усі намагання переконати МВФ та євробюрократів у доцільності відновлення доступу до "дешевих і довгих" кредитних коштів – провалились. Геополітичні аргументи української влади стикнулись з жорстким прагматизмом світових фінансових центрів: спочатку – підвищення цін на газ для населення й зменшення дефіциту Пенсійного фонду, а потім – продовження кредитних програм.
Росія, знову ж таки, переслідуючи власні геополітичні інтереси, готова, без огляду на економічні показники української економіки, такі кредити надати.
Як карти в пасьянсі, лягли в цю схему й результати соціології, які підтвердили, що базовий електорат Віктора Януковича на сході та півдні України не в захваті від райдужних європерспектив у майбутньому, а хоче "покращення вже сьогодні", і не проти зближення з північно-східним сусідом.
На цьому фоні бравурні заяви лідерів опозиції про те, що тільки звільнивши Тимошенко, Янукович зможе підписати угоду з Євросоюзом, свідчать або про невігластво останніх, або про свідоме підігрування владі. Виглядає на те, що з політичних міркувань для Януковича важливо, щоб провал Вільнюського саміту сприймався не як результат його політичного розвороту на 180 градусів, а як закономірний підсумок непоступливості Євросоюзу в справі Тимошенко й блокування українською опозицією зближення діючої влади із Брюсселем.
А щодо звільнення Тимошенко чи відправлення її на лікування до Німеччини, то це із серії "Дурень думкою багатіє".
Для справжніх прихильників пацієнтки Центральної клінічної лікарні "Укрзалізниці", холодним душем мали б пролунати слова міністра закордонних справ Кожари, сказані кілька днів тому: "Міжнародне й національне законодавство не передбачають можливості лікування засудженої екс-прем'єра Юлії Тимошенко за кордоном. ...І якщо хтось думає, що Тимошенко може бути звільнена, як написано в резолюції ЄС, це – велика ілюзія, це – неможливо".
Варто пам'ятати, що при існуючій моделі влади, міністр закордонних справ лише озвучує меседжі, сформульовані в головному кабінеті на вулиці Банковій. Відтак є підстави припускати, що звільнення Тимошенко, під тиском євроспільноти та української опозиції, для Януковича означає демонстрацію слабкості, найперше в очах своїх соратників, та засвідчує, що на нього можна впливати, усупереч його інтересам.
При авторитарній моделі влади, яка, де-факто, утверджена в Україні, такий крок рівноцінний "подвигу" гоголівської унтер-офіцерської вдови, котра, як відомо, сама себе висікла.
Отже, ніякого звільнення Юлії Тимошенко до Вільнюського саміту не буде.
А якщо не відбудеться в листопаді підписання угоди з ЄС – то про будь-які новації в долі екс-прем'єра можна забути до реальної зміни влади в Україні.
Річ у тім, що на цьому відтинку стосунків з Януковичем, Путін, скоріш за все, не збирається піднімати питання Тимошенко, а думка Євросоюзу буде значно менше цікавити українського президента в нових-старих політичних реаліях.
Ось такі українські версії старих радянських кінохітів...
Як тут не згадати мудрого німця Гегеля: "Історія повторюється двічі: перший раз у вигляді трагедії, другий – у вигляді фарсу".
Дай, Боже, щоб фарс не затягся надовго.
Ярослав Мендусь, спеціально для УП
