"Пекельна кухня" Партії регіонів
Терор, брехня і провокації – фірмовий почерк режиму.
Згадаймо топ-скандал минулих тижнів. 18 травня, під час акції опозиції у Києві, режим Януковича провокує сутички між так званими "антифашистами", а насправді – найманими гопниками-тітушками та націоналістами.
Проте спецоперація з броньовиком, який пре у розбурханий натовп на Софійській площі, провалюється. А вузьколобі тітушки псують усе остаточно. Їх, бачте, "дуже роздратували" журналісти, які посміли знімати "благородні" пики "героїв". Тому "борці з фашизмом" з криками "Бандьори йо**ниє!" кидаються з кулаками й на них.
Справжнє обличчя "антифашизму" партії Януковича бачить уся країна...
Не рятує ситуацію, видно, і черговий замовний "шедевр" несусвітніх маніпуляцій у скандальній програмі "Останнє попередження" на Першому Національному, творці якого "смалять так, що вчувається запах свіжої трави". Бо хто ж повірить у сон рябої кобили – що бригада, яка 2 години охороняла мітинг ПР і діяла явно під прикриттям міліції, була найнята опозицією? Або – в туполобу маячню, що постраждала журналістка начебто... сама била беззахисну міліцію або просила її, журналістку, побити?
Отож, режим, видно, вирішує хоч чимось перебити цю тему й перевести стрілки. Технологія проста – зобразити опозицію такою ж огидною, як сама влада. А за одне й спровокувати бійню в суспільстві.
Неозброєним оком видно, що безбожна брехня, провокації та терор вже стали фірмовим почерком режиму Януковича. Нагадаю для ілюстрації лише деякі кричущі факти.
Епізод І. 6 квітня, Черкаси, мітинг опозиційних сил. Дійові особи – пів сотні бойовиків так званого "тулубюгенда" – так у Черкасах за аналогією із "гітлерюгендом" називають гопників, яких, кажуть, утримує й покриває сам "губернатор" Сергій Тулуб.
У самому центрі міста, просто в наметах ПР, провокатори переодягаються у навмисно виготовлені футболки з написами "Бий жидів!", на грудях, та "ВО Свобода" на спині. Після цього нападають на мітинг опозиції. Міліція не втручається.
У результаті один із мирних демонстрантів потрапляє до лікарні із закритою черепно-мозковою травмою та переломом верхньої щелепи. Справжнім свободівцям вдається спіймати й здати міліції деяких нападників. При цьому вони вказують правоохоронцям ім'я людини і номер машини, з якої здійснювали координацію дій провокаторів...
Народний депутат Юрій Сиротюк, який власноруч їх затримував, подає звернення до Генпрокуратури. Звісно ж, організаторів провокації, виконаної в найкращих традиціях НКВС, досі "не знайдено". До речі, створення тимчасової комісії парламенту з цього приводу заблокувало керівництво фракції ПР.
Епізод ІІ. Столиця України Київ. Тут уже близько 2 місяців триває полювання на активістів та прихильників ВО "Свобода". 4 травня невідомі б'ють свободівця Володимира Назаренка. 14 травня ті самі невідомі б'ють Володимира Карася.
Троє осіб у цивільному підстерігають хлопця у його під'їзді. Коли він заходить, нападники завдають ударів – скоріш за все, кастетом – зі словами "Надо мєньше на акциі хадіть!" Нічого з матеріальних цінностей не забирають. У підсумку – зламані верхня й нижня щелепи, струс мозку, порізане обличчя й три вибиті зуби, як наслідок – складні операції.
Вочевидь, хлопець постраждав лише тому, що його сплутали з братом Євгеном Карасем – активістом, свободівцем і помічником народного депутата Андрія Іллєнка.
Міліція зловмисників "не знайшла", а факт того, що хлопцеві проламали череп, кваліфікує лише як... "легкі тілесні ушкодження". Натомість кидання сніжок у нардепів-регіоналів під час мітингу 2 квітня під ВРУ кваліфікували як "замах на вбивство" і порушили справи, за допомогою яких націоналістам "шиють" статті, що передбачають покарання до 5 років позбавлення волі.
Цього ж дня відбуваються напади на ще двох націоналістів. У подальші дні нальоти тривають. Однак, після того як свободівці власними силами проводять операцію з виявлення нападників, де чітко фіксують наявність ментівської спецтехніки й фотографують деякі їхні обличчя, напади припиняються. Усе обмежується стеженням за активістами і залякуванням.
Цей терор чиниться явно під прикриттям правоохоронних органів. І не виключено, що ними ж його і організовано, оскільки за наявності фото нападників міліція жодним чином не розслідує ці факти.
Епізод ІІІ. Знову Київ, 8 червня. У хід іде стара-нова технологія в найкращих традиціях НКВС. Пам'ятаєте так звані "спецбоївки", учасники яких свого часу переодягалися в упівців і били та грабували, тероризували та ґвалтували населення, називаючи себе "повстанцями"? Нащадки окупантів, усіх цих енкаведистів-емгебістів, вирішили повернути ці методи знову.
Увечері цього дня, у людному місці біля станції метро "Дарниця" група невідомих осіб здійснює напад на журналіста, члена медіа-профспілки України Георгія Ермана. Нападники вимагають, щоб Георгій вигукував на камеру націоналістичні гасла та погрожують йому за те, що він начебто критично висловлювався у своїх статтях на адресу націоналістів.
На щастя, закінчується цей "замах на журналіста" не так страшно, як у випадках атак на націоналістів – в Ермана жбурляють яйцем. Принаймні, таку історію змальовує сам Ерман.
Навіть попри те, що, зі слів самого Георгія, "націоналісти-нападники" були... російськомовними, журналіст все ж таки чомусь підозрює, що до нападу має стосунок ВО "Свобода". Хоча жодних доказів цьому, як сам зізнається, він не має.
Одним словом, справа мутна. Але плітка, як то кажуть, пішла по селу...
Зауважте, як вдало обрано "жертву". По-перше, журналіст хоч і малознаний, проте "випадково" виявився виконавчим секретарем Київської міської організації Незалежної медіа-профспілки України. Що автоматично гарантує ревну солідарність самої медіа-профспілки та особливу увагу всієї журналістської спільноти. Зайве й казати, що цей факт укупі з виставами а-ля Ющишен є прекрасним засобом того ж таки "переведення стрілок" – з підконтрольних режимові банд "тітушків" на "молодиків-націоналістів".
По-друге, "Ерман – журналіст із прізвищем, що звучить як єврейське, і саме в такій, і лише в такій якості... він є ідеальним об'єктом для нападу псевдо-ультраправих". Очевидно, щоби до цього можна було за потреби приплести також "розгул антисемітизму".
А тепер здогадайтеся з трьох разів: кому для роздмухування "антифашистської" істерії це на руку? Як бачимо, "почерк" провокаторів від ПР вже можна впізнати неозброєним оком.
Якою буде розв'язка, якщо рушниця стріляє вже в першому акті?
А вона таки вже стріляє – в окрузі опозиційного кандидата, наприклад. І, знову ж таки,– при потуранні міліції. Лозінський, певно, в тюрмі плаче: щоб отак, серед білого дня, при сотнях свідків на селян полювати і щоби нікому за це нічого не було?!
Такого розгулу бандитсько-ментівського свавілля в Україні ще при жодній владі не бувало.
А що далі? У страшному сні важко уявити, що готують на березень-2015, якщо режим так розкручує маховик терору і провокацій ще за 2 роки до виборів.
Тим часом Янукович у результаті нестримного "покращєння" має всі шанси втратити рештки довіри навіть у рідному Донбасі. Хто забув: його рейтинг, згідно з різними дослідженнями, трохи більше ніж за 2 останні роки обвалився вже втричі – з 46–49% до 14–18%...
Що почнеться, коли стане ясно, що Янукович не має жодного шансу не те що виграти вибори, а й навіть потрапити до другого туру, що стане повторенням електорального "подвигу Гастелло" услід за Ющенком? До якого тоді терору, яких іще провокацій може вдатися режим, загнаний в глухий межигірський кут?
Навіщо це потрібно? Звісно, щоби далі розвивати сюжет за всіма канонами політичної драматургії: піковий виток "антифашистської" істерії на всіх телеекранах країни і звернення до світової громадськості з приводу "коричневої загрози"; масові репресії проти "фашистів" та їхніх "пособників", якими вмить оголосять усі дійсні антирежимні сили – заборона масових зібрань і протестів після кількох вчинених тітушками кривавих вуличних зіткнень; тотальна фальсифікація виборів, якщо не взагалі скасування...
Запитаєте, чи дійсно все так безнадійно? – Ні. Треба діяти.
Найперше – розвінчувати такі провокації, доносити суспільству інформацію про те, хто ж насправді є замовником і режисером цих небезпечних сценаріїв. Аби кожна брехня й провокація дубасила бумерангом по твердому лобі самих її замовників.
Чинити спротив терору. Зрештою, як "Свобода", чи ті ж мешканці Врадіївки, організовуватися для громадянської самооборони – на "правоохоронців", як видно, надії нема – та влаштовувати контр-операції з викриття та затримання нападників.
Тільки активними діями можна протистояти терору і провокаціям. Тому слід об'єднуватись у народні дружини – чи довкола дієвих соціальних груп, чи політичних сил, які завоювали довіру реальною протидією режиму Януковича.
P.S. Брехнею, як кажуть, світ пройдеш, але назад не вернешся. Усім тим, хто вирішив заробити собі на легкий хлібчик з маслом на політтехнологічній "Пекельній кухні" режиму, варто замислитися. Щоби не перетворитися, бува, самим, за задумом маніяків-режисерів, із самовдоволених "учасників шоу" на "біфштекс із кров'ю".
Бо хто єдиний, за сценарієм, ніяк не може програвати? Правильно – "шеф-кухар"…
Олександр Аронець, спеціально для УП
