Всеукраїнські сенси у врадіївському протесті
На думку багатьох соціологів, протягом останнього півріччя в Україні зріс потенціал вияву локальних вибухів народного гніву на соціально-економічному чи правовому ґрунті – як от через стрімку інфляцію або ж кризу соціальних неплатежів, порушення прав і свобод.
Зросла кількість як тих українців, які вірять в ймовірність протестів у власних населених пунктах, так і тих, хто готовий взяти участь у масових протестних акціях в разі їхнього виникнення. При цьому, якщо вірити соціологам, значно зросло значення неекономічних причин виходу громадян на вулиці.
Суттєвими стримуючими факторами активізації протестів залишаються суб'єктивні – страх за сім'ю, роботу, зневіра в ефективності акцій та об'єктивні чинники, наприклад, політична підконтрольність профспілкового руху в країні.
Більшість протестів бюджетників приречені на провал. Адже на пізніших етапах вони потребують організації зверху, і таким чином стають зручним механізмом для досягнення політичних чи корпоративних інтересів – а не, власне, захисту інтересів протестуючих.
Це ж відбулося також з Податковим Майданом, який через брак самостійного організаційного потенціалу був грамотно використаний рівноцінно опозиційними політиками та безпосередніми лідерами.
Події ж у Врадіївці, де розгніваний натовп ледь не розніс вщерть відділок міліції, продемонстрували серйозний потенціал первинної самоорганізації українців на ґрунті соціальної емпатії та низького рівня довіри до державного апарату і його структур. Відсутність під вартою,начебто, одного з ґвалтівників-міліціонерів викликала протест, небачений для невеликого населеного пункту.
"Зблизька все виглядає справді сильно – вибиті вікна, виламані двері й ворота, потрощені авто, сліди напалму на стінах, на асфальті валяються сержантські лички, міліціонери залякані. При чому, характерно, поруч розміщене місцеве ДАІ, прокуратура і магазин іграшок – все ціле",– написав у власному блозі громадський активіст Дмитро Різниченко.
Якщо щось схоже відбувалося б десь у Франції, сплюндрованим виявився цілий район. Власне, це потенціал негативний – дія як реакція на подію. Та навіть тут мешканці продемонстрували певну поміркованість та чітко окреслили межі громадського гніву .
У сьогоднішній Україні будь-яка неінституційна самоорганізація свідчить про пробудження громадянського суспільства більше ніж діяльність значної кількості зорганізованих за класичним зразком громадських організацій. Адже останні здатні втілювати проекти за грантові чи бізнесові кошти та водночас здебільшого не можуть втілити елементарні ініціативи за власні ресурси.
Чи могли б люди, які вчора стояли під відділком міліції, спільно зібратись для того, щоб відремонтувати кілька дитячих майданчиків у районі чи бодай поприбирати вулиці?
Чи могли б вони організуватися у громадську ініціативу щодо вирішення проблеми безпритульних собак і відчинених каналізаційних люків?
Чи могли б вони спробувати лобіювати інтереси громади перед місцевою владою конвенційними методами?
Кухонні політичні дискусії та дисиденство переросли у Народний Рух України.
"Касетний скандал" спричинив масові акції громадської непокори владі, які пробудили суспільство.
Неконвенційні настрої під час Помаранчевої революції набули організованої форми.
Очевидно, альтернативну систему, яка має захищати інтереси громадськості, можна побудувати в рамках існуючої системи. Крок за кроком.
Фундамент цієї системи – це громадянська активність та ідеї.
Необов'язково руйнувати відділок міліції для того, щоб добитись притягнення до відповідальності винних у скоєнні злочину. Понеділкові події були потрібні, для того щоб випробувати громадянську свідомість мешканців Врадіївки. Вже у вівторок, за повідомленнями ЗМІ, близько 500 людей провели ненасильницький мітинг біля райдержадміністрації Врадіївки, вимагаючи об'єктивного розслідування злочину. Віриться, мешканці багатьох невеликих українських містечок стежать за ситуацією у вечірніх ефірах.
Прикро, але неконвенційні методи боротьби в таких ситуаціях допомагають людям краще зрозуміти, чого вони хочуть та який їхній громадянський потенціал в нашій державі. Ці методи не допоможуть досягнути кінцевої мети учасників, як, втім, жодного суспільного консенсусу. Вони також не знімають відповідальності за наслідки вчинених дій.
Ефективним механізмом дії є створення громадського комітету чи об'єднання, яке б слідкувало за неупередженістю розслідування або ж, після всеукраїнського розголосу, широкої громадської коаліції.
Первинна самоорганізація отримає механізми впливу набувши організованих форм та ставлячи конструктивні цілі як громадська ініціатива на рівні локальному або ж всеукраїнський рух, сконцентрований на соціальних проблемах – як от міліцейське свавілля, та зорганізований за мережевим принципом у масштабі держави.
Василь Кедик, політолог, Івано-Франківськ, спеціально для УП
