Перезавантаження "Просвіти": назріло чи перезріло?
Усе почалося з резолюції конференції тернопільської "Молодої Просвіти", де було вжито ще не надто поширене в нас слово "перезавантаження".
Молодих просвітян не влаштовує беззубість "Просвіти". Нещодавно із власною ініціативою перезавантаження "Просвіти" виступило її Чернігівське об'єднання, яке зробило гаслом свого сайту такі слова: "Перезавантаження "Просвіти" не уникнути!" На конференції Запорізького об'єднання навіть висунули кандидатуру на посаду голови "Просвіти", прізвище якої не Мовчан.
Левко Лук'яненко публічно назвав позицію голови товариства "Просвіта" угодовською й висловився за його переобрання. Розмови про "угодовську позицію" почали точитися відтоді, як лідер "Просвіти" став членом сумнозвісної депутатської групи Рибакова. Заява "доки буде Мовчан, нічого не буде!", прозвучала на конференції Київського міського об'єднання "Просвіта", яке, як зазначалося деякими ораторами, давно розпалося. Доволі цікавою була недавня спроба "Свободи" зробити очільником Харківської "Просвіти" свого нардепа Ігоря Швайку.
Сказане свідчить про те, що в "Просвіті" "щось назріває". В усякому разі можна сподіватися на дискусію, яка в міру наближення її звітно-виборчої конференції буде розгортатися. Немає сумніву, що до неї долучатимуться не тільки просвітяни.
Як колишньому керівникові столичної "Просвіти" та давньому товаришеві й побратимові по боротьбі Мовчана, автору цих рядків хотілося б, щоб дискусія пройшла коректно й змістовно.
"Великий тлумачний словник сучасної української мови" трактує переносне значення слова "перезавантаження" як "повторне заповнювання часу роботою в належному обсязі". Ми стикаємося найчастіше із цим поняттям за роботою з комп'ютером, коли ввімкнувши його та не отримавши належної його роботи, натискуємо віконце "перезавантаження".
Барак Обама виступив свого часу з ідеєю перезавантаження стосунків із Росією. Безумовно, він не мав на увазі заміну Путіна. Ініціатори перезавантаження "Просвіти" хочуть насамперед змін у її діяльності, бо вважають "заповнення нею часу неналежним".
"Просвіта" в усі часи протидіяла намаганням знищити українство як націю. Царська влада й російський більшовизм асимілювали українців під росіян і домоглися в цій справі успіхів. Варто пройтися столицею України, 85% мешканців якої, за даними останнього перепису, є українцями, щоб переконатися, що успіхи ці – значні. Завдання нинішньої "Просвіти", якщо говорити образно, полягало й полягає в тому, щоб нагадувати українцям, що вони українці, та чинити опір "воріженькам" у їхніх намаганнях далі їх зросійщувати.
У перші роки Незалежності очолювана Павлом Мовчаном "Просвіта" зробила добрий внесок в українське національне відродження, який і досі руйнує плани п'ятої колони.
Після оголошеного Кучмою наміру зробити російську мову державною, у його написаній Табачником інавгураційній програмі, Мовчан ініціював зустріч із Кучмою всього керівництва "Просвіти", яке цілу годину просвіщало зрусифікованого президента. Ця зустріч закінчилася домовленістю, що Кучма ніколи більше питання про другу державну мову не порушуватиме. Невдовзі Кучма на письмове звернення Мовчана підписав указ про відзначення Дня української писемності й мови.
Леонід Кучма дотримався даної просвітянам обіцянки. А міг вчинити, як вчинив білорус Лукашенко, який знищив державність білоруської мови.
Нині ситуація в Україні дуже змінилася. Донецький промислово-фінансовий клан, що править Україною, робить усе для того, щоб українці забули, що вони – українці. На створеному ним телеканалі із претензійною назвою "Україна" нічого українського немає, крім малесеньких літер унизу екрана, які українцям треба читати перед телевізором навколішки.
Призначений Януковичем керівник Першого Національного телеканалу Єгор Бенкендорф перетворив його у філію російського телебачення: коли не ввімкнеш, там співають московські співаки, або чудить Максим Галкін, чи кривляються два худих мужики в жіночих спідницях, наче в Україні бракує своїх співаків і гумористів.
Перший Національний, "Інтер" та інші канали щоденно "крутять" російські кримінал-фільми. Українське мистецтво й культура безжалісно викурюються майже з усього телевізійного простору. Мета зрозуміла: продовження асиміляції українців під росіян уже в самостійній Україні.
Всеукраїнське Товариство "Просвіта" імені Тараса Шевченка мало би кричати, кликати до протесту, його голос мав би почути кожен українець. Створений патріотами Форум на захист української мови й державності було доручено очолити "Просвіті". Але жодної конкретної дії після цього не відбулося.
Круглі столи в Укрінформі – це не дія, це її імітація. А письмові звернення, що їх надіслано президенту, висять в АП на гвіздку в надійному місці. Про практику й досвід масових пікетувань президентської адміністрації, що проводилися колись за ініціативою нині покійного Погрібного, нині забуто.
Належної політичної волі не проявило керівництво "Просвіти" у ВР під час бандитського прийняття закону Ківалова-Колесніченка. Обіцяли голодувати й навіть замінувати трибуну – а на ділі їх "развєлі как котят". Керівників "Просвіти" і столичних просвітян не було на організованому опозиційними депутатами й "Свободою" мовному Майдані під Українським Домом. Про провідну роль "Просвіти" тут було годі й говорити.
Саме на перерахованих вище підставах прихильники перезавантаження ставлять питання про недостатню дієвість і виразність позиції "Просвіти" в умовах рішучого наступу "воріженьків" на українство, та запитують – чи плануються зміни в цьому питанні, чи все залишиться, як є.
"Просвіта" є спадкоємницею створеного ще до проголошення Незалежності Товариства української мови імені Шевченка, яке в ті часи об'єднало всіх українських націонал-патріотів. Пізніше спільним дахом для них став "Народний Рух". А ще пізніше націонал-патріоти, гаряче доводячи один одному, хто з них більший патріот, зуміли так пересваритися, що й ТУМ, і Рух було знищено.
У часи розбрату в українському національно-патріотичному таборі "Просвіта" була історично покликана об'єднати спільною просвітницькою діяльністю найактивніших людей із різних партій і громадських організацій. На жаль, "Просвіта" не стала просвітянським дахом для всіх патріотів. Політична діяльність стала чомусь розглядатися тут як несумісна із просвітницькою, а практично всі політики стали оминати "Просвіту". Насамперед ідеться про нинішню парламентську опозицію.
Оскільки керівники "Батьківщини" усіх націонал-патріотів зі своєї фракції успішно "викурили", а партія "Удар" і її фракція є національно безхребетними, найближчим союзником "Просвіти" в її нагадуванні українцям, що вони таки українці, мала би стати "Свобода". Отож прихильників перезавантаження резонно цікавить, у який спосіб тіснішатимуть після звітно-виборчої конференції "Просвіти" стосунки саме із цією політичною силою.
Апарат "Просвіти" та її обласні об'єднання, звичайно ж, роблять багато чого цікавого й потрібного для українського відродження. У найважчих умовах працюється просвітянам Донеччини й Слобожанщини. Але про діяльність "Просвіти", про її проблеми чи її позицію з якихось суспільно важливих питань нічого не чути з екранів телебачення.
Нічого не знало суспільство про позицію "Просвіти" на останніх президентських і парламентських виборах. Через її фактичне усунення з інформаційного простору, усі свої заходи, мітинги, концерти, конкурси, круглі столи "Просвіта" проводить часто для самої себе. Для самих себе просвітяни видають газету "Слово Просвіти", оскільки це цікаве й професійне видання не розраховане на пересічного українця, тоді як "поставити слово" слід було б передусім для "отих малих рабів німих".
Не так часто звучало просвітницьке слово лідера "Просвіти" із трибуни Верховної Ради, а свої виступи там він жодного разу не почав словами "Павло Мовчан. Всеукраїнське об'єднання "Просвіта" імені Тараса Шевченка", як це робили, рекламуючи свої партії, Кармазін та Матвієнко.
Недієвість нинішньої "Просвіти" легко пояснюється трохи перефразованими словами Леніна: "Слишком далека она от народа". Перші просвітяни, проповідуючи свої ідеї, ходили від хати до хати. Нинішнім просвітянам не завадило було б за двадцять два роки створити свою масову газету або навіть свій власний телеканал. Як із цим буде надалі?
Прихильникам перезавантаження варто розуміти, що проблеми "Просвіти" – це не проблема й не вина одного Мовчана, а проблема й вина всього національно-демократичного руху, який перебуває зараз у стані краху.
Усі створені колись націонал-демократами партії й громадські організації омертвіли. Наша національна інтелігенція виявилася, як говорив згаданий вище вождь, гнилою. Важко пригадати націонал-патріота, який щось вагоме особисте пожертвував би задля української національної справи.
Про подвиг Олекси Гірника вже мало хто нині згадує. Колись активні націонал-революціонери не цураються дорогих автомобілів, розкішних квартир і дач з євроремонтом. У жодній з організацій навіть не збирають членські внески, бо їх мало хто хоче платити.
Якщо російський демократ закінчується там, де починається українське питання, – то український націонал-демократ закінчується там, де починається питання самопожертви. Мало хто з них готовий поступитися своїми амбіціями чи витрусити свою кишеню до її глибини.
Ось тут і постає найактуальніше для "Просвіти" питання. Досі "Просвіта" жила на бюджетні кошти, які виділялися окремим рядком під назвою "на заходи "Просвіти", де стояла цифра 3 мільйони, більша половина з яких витрачалася на випуск газети "Слово Просвіти". Бюджет Товариства його Центральним Правлінням не затверджувався, а кошти його обласним структурам не виділялися.
У цьому фінансовому році вперше такий милий Павлові Мовчану рядок у державному бюджеті було вилучено. Уряд Азарова хитро передбачив 5 мільйонів на допомогу всім мистецьким громадським об'єднанням разом: нехай там діляться.
Зараз державне фінансування "Просвіти" фактично припинилося: гроші видають малесенькими порціями, придивляючись до поведінки Мовчана. Центральний апарат "Просвіти" вже переходить на роботу на громадських засадах.
Зрештою, чи може "Просвіта", отримуючи гроші від влади, активно протидіяти її планам "одонбащення" всієї України? Адже, якщо Арбузов платитиме гроші, то він замовлятиме музику або прислухатиметься до неї. Зрештою, навіщо донецькому клану взагалі якась "Просвіта", яка планує навчити всіх українців української мови, що за нинішніми мірками є політикою фашистською?..
Чи є шанс у процесі перезавантаження відмовитися від фінансових послуг донецького промислово-фінансового клану? Чи може "Просвіта" заручитися фінансовою підтримкою українських бізнесменів? Чи є вони взагалі? Адже коли представники наших нацменшин "прихватизовували" заводи, творили банки й телеканали, українці творили партії?
Чи здатні сьогоднішні патріоти "скидатися" на якусь важливу для опору черговій хвилі зросійщення справу? Скинулися ж на Шевченківську премію автору "Чорного ворона", коли той відмовився отримувати її від влади! Ці питання варті прискіпливого аналізу.
Очевидно, що йтися може про фінансування конкретних справ "Просвіти", наприклад, зовнішньої реклами української мови в зв'язку з відзначенням 200-річчя від народження Тараса Шевченка чи заснування її масової газети.
Досвід збирання народних грошей на спорудження Тарасової церкви під Чернечою Горою й пам'ятника Мазепі в Полтаві – "Просвіта" має.
…Жаль лише, що ані церкви, ані пам'ятника досі немає.
Юрій Гнаткевич, спеціально для УП
