Повертаючись до дискусії щодо Кримінального процесуального кодексу
Сьогодні був присутній на захисті кваліфікаційних робіт випускниками програми підготовки спеціалістів з правознавства в моєму університеті, де маю честь викладати протягом останніх 16 навчальних років.
Одну зі студентських робіт було присвячено дослідженню окремих положень чинного КПК у контексті Конституції та верховенства права.
Між членами Державної кваліфікаційної комісії і автором роботи розгорнулася дискусія щодо:
а) конституційності положень КПК, що стосуються кримінального провадження, яке повинно здійснюватися щодо вчинених кримінальних проступків як різновиду кримінальних правопорушень взагалі;
б) розуміння\тлумачення словосполучень "притягнення до юридичної відповідальності" та "притягнення до кримінальної відповідальності" народних депутатів України в контексті порівняння відповідних положень 61-ї та 80-ї статей Конституції у поєднанні з конституційним принципом "презумпції невинуватості особи".
Остання, на мій погляд, достатньо детально викладена у 62-й статті Конституції.
Підходи та точки зору опонентів з цих питань виявились дещо суперечливими та неоднозначними, хоча мають неабияке суспільне значення.
Безумовно, по великому рахунку, шпальта УП – не кращий формат для наукової дискусії. Водночас пристрасті у суспільстві та особливо у політ бомонді з приводу нового КПК – не припиняються. Та й фахівці-юристи, у першу чергу судді, адвокати, прокурори не мають одностайності в оцінці концептуальних положень цього закону, а сьогоденна юридична практика, навіть у "резонансних" кримінальних провадженнях започаткувала процес спотворення цих положень.
Зважаючи на це, дозволю собі висловити власну позицію, так би мовити, по "гарячих слідах".
Тим більше, що можновладці – народні депутати, правоохоронці тощо – у своїй переважній більшості практично не читають науково-обґрунтованих статей та не беруть їх аналітичні висновки до уваги, доручаючи цю "рутинну працю" своїм помічникам, референтам та підлеглим їм науково-аналітичним управлінням. Тож видається, що є сенс повернутися до зазначених проблем.
особливо враховуючи те, що, за моїми особистими спостереженнями, значна їхня кількість УП все ж таки … читають!
Тепер по суті дискусії.
По-перше. Безумовно, положення нового КПК щодо здійсненні кримінального провадження щодо "кримінальних правопорушень", до складу яких включено "злочини і кримінальні проступки", з точки зору формального тлумачення є неконституційним. Адже відповідно до першої частини 62-ї статті Конституції, "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню…". Тобто в тексті Конституції не вживаються терміни "кримінальне правопорушення" та "кримінальний проступок".
В той же час, другій частині 58-ї статті Конституції зазначено, на мій погляд, загальне положення про те, що "Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення". Таким чином, конституційний термін "правопорушення" можна розповсюджувати на усі їх види: кримінальні, адміністративні, трудові, цивільні, сімейні тощо. Тому, у цьому контексті автори Конституції, на жаль, були не послідовними у вживанні відповідних термінів, що спричиняє неоднозначність у їхньому тлумаченні.
Взагалі-то питання юридичною термінології у наших правових актах є достатньо проблемним і не розв'язаним належним чином.
Що ж стосується кримінального провадження саме з кримінальних проступків, то законодавець спромігся включити ці положення до перехідних положень КПК. І сьогодні, крім суто теоретичних дискусій, воно не викликає якихось складнощів у кримінальному процесі.
По-друге. Словосполучення "притягнення до відповідальності", що вживається як у Конституції, інших законах, юридичній практиці та науково-навчальній літературі з правознавства, так і в політології та журналістиці – взагалі вважаю, м'яко кажучи, не коректним.
Термін "відповідальність", з точки зору етимології, тлумачиться у всіх світових мовах лише як "здатність особи надавати відповіді на поставлені питання" – а ми традиційно ототожнюємо цей термін з поняттям "піддавати покаранню або заохоченню". Тому у розвинутому, демократичному, правовому суспільстві особа може давати відповіді на поставлені питання – у тому числі й під час кримінального провадження – лише з власної доброї волі, в результаті особистого усвідомлення необхідності відповідати або в результаті правового, якщо хочете – "законного" впливу на її свідомість, і формування таким чином у неї переконання у необхідності надавати відповіді, у тому числі й під час кримінального провадження.
Не правовий, "незаконний" вплив-примус на особу визнається певним видом катування або тортур та, у свою чергу, повинен бути забороненим. А особа, яка його здійснює – піддана покаранню, кримінальному в тому числі.
Саме тому, у всіх країнах світу заборонено домагатися відповідей на поставлені запитання – "притягати до відповідальності" – від осіб, підозрюваних чи обвинувачених у вчиненні правопорушень, ба більше злочинів. Одночасно це право особи тлумачиться і як спосіб власного захисту від підозри та обвинувачень.
Саме у такий спосіб Конституція гарантує дотримання презумпції "невинуватості особи". А новий КПК, відповідно доктрини верховенства права, відмовився від стадії "порушення кримінальної справи" у тому числі й "проти особи" – він лише дозволяє розпочинати кримінальне провадження за фактом, що має ознаки кримінального правопорушення.
У цьому випадку автори Конституції України були в термінологічному сенсі не коректні. На мій погляд, у всіх випадках, коли йдеться про "притягнення особи до юридичної відповідальності", слід вести мову про "піддавання особи певному виду покарання" за вчинені нею правопорушення, незалежно від того, надавала вона відповіді на поставлені запитання чи ні.
До речі, де-юре й де-факто саме так і передбачено чинним законодавством України та й інших держав.
Тому ні про яке "надання згоди Верховною Радою на притягнення народного депутата до кримінальної відповідальності" не може йти мови! Згода може надаватися лише на затримання чи арешт народного депутата, як захід, що втручається у приватне життя особи, яка має спеціальний статус у суспільстві.
В усіх інших випадках особа, незалежно від свого політичного чи іншого статусу, лише маючи право та відповідний рівень правової культури і свідомості, надає, чи не надає відповіді на поставлені їй запитання – незалежно від того, ким вони були сформульовані та поставлені.
По-третє. Автори перших варіантів Концепції реформування кримінального судочинства і проекту нового КПК, до яких не належать ті особи, які на завершальному етапі ухвалення КПК аморально привласнили собі авторство щодо цих документів, пропонували ухвалювати одночасно пакет законів – Кримінальний кодекс, в якому передбачити кримінальні проступки, Кримінальний процесуальний, Виправний, про прокуратуру, СБУ, МВС – що стосуються кримінальної юстиції в цілому, і вводити їх в дію одночасно.
При цьому попередньо провівши відповідну роз'яснювальну роботу у суспільстві та здійснивши відповідну перепідготовку суддів, адвокатів, прокурорів, слідчих.
Але…
Ми – читай "держава" – як завжди, поспішаємо поєднати "їжа з вужем", начепити на себе лаври "переможців, піонерів" реформ, прозвітуватися перед "сусідами і спонсорами".
І маємо "те, що маємо": не відповідність значної кількості положень КПК вимогам Конституції та принципам верховенства права. У свою чергу, це призводить до спотворення концепції КПК, зловживань "правом" тими, кому це "право" надано тощо…
Зокрема, КПК надав право допитувати у судовому засіданні під час досудового кримінального провадження свідків, які з поважних причин – у законі такі причини перелічені! – не зможуть взяти участь в основному судовому процесі.
І як же скористалися цим правом наші окремі прокурори і судді у розслідуванні резонансної події щодо убивства Євгена Щербаня? Дуже просто! За тільки їм відомим принципом і наданими дискреційними повноваженнями: "якщо не можна, але треба – то можна".
Не будучи прихильником чи апологетом ні влади, ні тих, хто вважає себе автором нового КПК, наприкінці зауважу: важко, дуже важко й занадто довго змінюються традиції, звички і свідомість людини – навіть, якщо ці зміни передбачені Конституцією і законами…
Життя одного покоління може не вистачити!
Володимир Сущенко, спеціально для УП
