Перспективи української політики в світлі культурної парадигми

Культура суспільства – цінності, вірування, норми поведінки – є одним з рушійних чинників економічного та соціального розвитку. Це квінтесенція соціально-політичної концепції, що склалась в останні два десятиріччя головно в наукових колах США і отримала назву культурна парадигма.

Культурна парадигма виникла як спроба дати пояснення тому очевидному факту, що наявні природні та фінансові ресурси у багатьох суспільствах не можуть подолати бідність, катастрофічне соціального розшарування, забезпечити широкі верства населення житлом, медициною та освітою.

Наприклад, чому постколоніальні Гана та Південна Корея, які в 1960 році мали ідентичні показники розвитку, а зараз знаходяться на протилежних позиціях у всіх економічних та соціальних рейтингах?

Чому серед найбідніших країн досі знаходяться Венесуела та Гвінея, які мають просто фантастичні природні багатства, а серед найбагатших майже раптово виник Сінгапур, який не має взагалі ніяких природних ресурсів?

Найбільша частина досліджень культурної парадигми була проведена на прикладі країн Латинської Америки, потім дослідження розповсюдились на деякі країни Африки та Азії.

Щодо країн колишнього СРСР, то авторові відомі тільки дві роботи, одна стосується Грузії, друга – Псковської області Росії. Тому, на жаль, не існує результатів досліджень причин, чому Польща та Україна, які мали дуже подібні показники розвитку в 1980 році, зараз прямують у різних напрямках. Одна йде шляхом Південної Кореї, а друга – торує шляхом Гани.

Ті риси культури, які віднесені до категорії світоглядних, дуже консервативні. Не думаю, що політичними засобами можна на них суттєво і швидко вплинути.

З іншого боку, соціальна поведінка здається сферою, де зміни можуть бути досягнуті найлегше. Крім того, серед чинників соціальної поведінки українців є аж три, де маємо стан, сприятливий для соціально-економічному розвитку: народжуваність, гендерні відносини, стосунки церков з державою.

Ключовим чинником соціальної поведінки у ретроградних культурах як за типологією Грондони, так і у сьогоднішній реальності, є корупція, тобто отримання якихось неформальних, неофіційних і незаконних вигод посадовими особами держави від своїх посад.

Корупція пронизує українське суспільство наскрізь – від президента до найдрібнішого чиновника, це всім очевидно. Та Україна не є в цьому унікальною. Тільки протестантські країни її позбавлені, бо протестантська етика не толерантна до цього явища.

Але приклади Сінгапуру, Тайваню, Грузії показують можливість швидкого подолання корупції або різкого її зменшення в країнах не протестантської етичної системи, які були толерантні до корупції. Подолання саме політичними методами, а не релігійними.

Довіра – це саме те, чого зараз не вистачає у відношеннях між українським суспільством і політиками. Недовіра до політиків – поширене явище в усьому світі, але тут його рівень неприпустимо високий.

Успішне подолання корупції породжує таку довіру, а тим самим дає можливість проводити інші зміни у соціальному та економічному житті. Перше, що дає довіра – можливість децентралізувати владу, не втрачаючи керованість, не спричиняючи безладу.

Децентралізація необхідна як функціональна, тобто позбавлення залежності законодавців та судів від президентської влади. Так і територіальна – наділення місцевих влад фінансовими ресурсами, замість тотальної централізації їх в державному бюджеті.

Викоренення корупції та зростання довіри йде одночасно з формуванням іншої за характером еліти: зараз вона не просто безвідповідальна, вона примітивно мародерська.

Нахапати чим більше та чим швидше – просто рефлекторна її поведінка. Замість людей з хапальними рефлексами прийдуть інші, що будуть вважати себе, по-перше, частиною суспільства, а не вовками серед овець. А по-друге, частиною, що несе відповідальність за все суспільство.

В царині економічної поведінки першим, що потребує змін – це розвиток підприємництва через встановлення економічної свободи.

Економічна свобода – це не просто легкість реєстрації бізнесу, як це зараз часто примітивізують, це ще й можливість ведення бізнесу без необхідності мати "кришу" в прокуратурі, Кабміні, міліції або у адміністрації президента. "Криша" як соціально-економічне явище повинна щезнути.

Очікувані наслідки цього – зростання конкуренції, розвиток інновацій, приток реальних прозорих інвестицій, а не анонімне інвестування з-за кордону попередньо вкрадених з бюджету грошей.

Така атмосфера запустить соціальні ліфти, тобто дасть можливість просування по соціальних щаблях за рахунок таланту, креативності, підприємництва.

Вся ця сукупність описаних на одній сторінці змін перетворить культуру суспільства на сприятливу для розвитку. А це призведе до виходу з тридцятирічної економічної стагнації, до росту ВВП, реальних доходів до рівня хоча б найбідніших країн ЄС.

Потрібно, щоб політики, які мають намір запропонувати програму розвитку України, визнали що: Україна не має дешевих природних ресурсів як джерела розвитку; у неї нема дешевої нафти, як у Еміратів, якісного вугілля практично на поверхні землі, як в Австралії, взагалі ніяких ресурсів, що забезпечують шалену ренту.

І що тільки культурні зміни, на кшталт Туреччини або Сінгапуру, можуть компенсувати відсутність дешевих ресурсів та можуть стати джерелом розвитку.

Які ж культурні зміни має провести альтернативна політична сила, якщо зможе отримати владу? Виходячи з культурної парадигми Лоуренса Харрісона, як вона викладена в "The Central Liberal Truth", концепція змін в загальних рисах може виглядати наступним чином.

Освіта. Для того, щоб зміни стали незворотними, пріоритетом влади має стати освіта – не "базові галузі", не "соціальний захист", і взагалі не популізм. Треба чесно сказати собі, що покоління, що народилось і сформувалося в атмосфері аномії, не найкращий матеріал для культурної трансформації, реальні зміни культури відбудуться вже в наступних поколіннях.

Для цього потрібно вчинити низку кроків.

Надати всім дітям однаково високий рівень освіти. Зекономлені гроші за рахунок припинення розкрадання бюджету вкласти саме в освіту. Рівень матеріального забезпечення учбового процесу – відповідно до рівня у ЄС.

Самі школи, коледжі, ліцеї, університети зробити зразком вільного спілкування, довіри, співпраці. Необхідне створення атмосфери вільного університету, необхідне моральне виключення всіх форм корупції та не шляхетного поводження.

Підготувати вчителів, внутрішніми цінностями яких буде демократія, свобода, плюралізм.

Вільне володіння англійською вважати метою середньої освіти, до того 2 мови на вибір додатково. Запровадження викладання основних дисциплін в університетах англійською, англомовні підручники та іспити.

Встановити постійне партнерство українських університетів з західними, або перетворити деякі у філії західних університетів, спільні навчальні та дослідницькі програми з метою потрапляння 10-20 університетів України в світовий ТОП-500.

Інституційна база зміни культури. Створити спільно з ЄС або з країнами ЄС постійно діючі організації, які будуть розробляти проекти реорганізації всіх суспільних інституцій, наприклад, законів, промислових стандартів, споживчих нормативів, органів правопорядку, тощо.

Потрібна постійно діюча університетська програма спільно з іноземними університетами для дослідження типології української культури, способів її зміни, постійного моніторингу змін культури. Результати цієї програми повинні враховуватися в усіх державних та урядових програмах.

Сфера державного управління. Культурна парадигма мало відома за межами західного наукового кола, тому потрібна її широка державна популяризація – на рівні найпростіших текстів і розповідей про успішні культурні трансформації минулого сторіччя. Це має стати свого роду державною ідеологією.

Україна в складі європейських країн знаходилася не менший термін, ніж у складі Росії, це повинно стати історичною спадщиною для ідеологічного обґрунтування культурних змін.

Економічна політика докорінно змінюється: замість олігархічного, жорстко монополізованого, ворожого до економічної свободи та до вільного інвестування господарства створюється економічно вільне, конкурентне, сприятливе до інвестування середовище.

Олігархічна економіка створена штучно політикою президента Кучми, ніякої об’єктивної потреби в ній нема. Нічого, крім політичної волі для її ліквідації не потрібно, це можна зробити дуже швидко і результат у вигляді росту виробництва і добробуту можна отримати вже через лічені роки.

Антимонопольні закони та відповідний державний орган є, треба дати їм виконувати відповідні функції.

Державний апарат потребує такої ж докорінної зміни, але це, на жаль, неможливо зробити швидко. Цей апарат зараз складають мільйони людей, для яких корупція та безвідповідальність є нормою.

Потрібно не одне покоління на їх заміну, але критерії відбору та заміни абсолютно очевидні: Чесніть, Компетентність, Відповідальність.

Але треба бути готовим до того, що тисячі й тисячі корумпованих прокурорів та міліціонерів створять лави шаленого опору.

Судочинство – гілка влади, що потребує максимальної довіри у суспільства, в Україні деградувала до повної недовіри. Не можна навіть уявити, яким чином довіра суспільства може бути повернута до українського "правосуддя".

Тільки повна ліквідація системи від Вищої ради юстиції та Конституційного суду до всіх судів першої інстанції і заборона для всіх суддів на суддівську професію, та одночасно створення судової системи з чистої сторінки спроможне повернути довіру суспільства.

Без віри суспільства в чесний, непідкупний, неупереджений суд не можна домогтися культурного прогресу.

Без цього не повернути віру в закон, в принцип рівності всіх перед законом, не можна забезпечити функціонування вільної, конкурентної економіки.

"Четверта влада". Засоби масової інформації, а зараз особливо телебачення, не просто інформують, вони створюють суспільну думку, більш того, вони впливають на формування цінностей та норм поведінки. Тому для нової влади ЗМІ є таким же пріоритетом, як і освіта.

Перш за все, не може зберігатись олігархічна структура власності на ЗМІ, не може Фірташ володіти половиною інформаційного ресурсу країни, а Пінчук – третиною. Потрібна негайна націоналізація інформаційних монополій з наступним акціонуванням і забороною володіти одній людині більше 1% долі в таких монополіях.

Специфіка українських ЗМІ, перш за все, це специфіка телебачення, в тому, що більша частина її розважального контенту створюється в Росії, тобто в країні з такою ж ретроградною, ворожою до соціального та економічного розвитку культурою.

Всі ці "Менти" та безкінечні соплі "мила" не просто консервують ворожу до розвитку культуру, вони створюють психологію культурної залежності від іншої держави.

Телевізійний розважальний контент повинен стати частиною ідеології "Повернення до Європи", що означає не тільки закупку продукції європейських телекомпаній, а перш за все створення власного контенту. Це треба не тільки заявити, а й забезпечити фінансово.

Наразі ми не бачимо в Україні жодної політичної сили, яка б була спрямована на такі зміни, тобто не на зміну влади, а на зміну культури.

Жодна з опозиційних політичних партій не може показати народу, що і як вона намагається змінити, щоб деградацію країни змінити на розвиток. Зараз ознакою появи таких сил можна вважати заяви Юрія Луценка, зроблені відразу після звільнення.

В цих заявах домінує ідея зміни країни, але ж зміна країни то є перш за все зміна її культури. Час покаже, до якої міри Луценко та його однодумці зможуть осягнути потрібні зміни та донести це до народу.

Вадим Новіков, для УП