Рецидиви пропащого часу для України
За останні двадцять років українці могли переконатися, що незалежність України – це насамперед незалежність від Росії, влада якої не видужала від імперського синдрому, а на Україну дивиться не інакше, як невід'ємну частину своєї держави. Усвідомлення нею нинішніх реалій – процес непростий і досить тривалий.
За ритуальними заявами про спільність інтересів двох народів, спільну долю, братерство – приховується вовчий вищир захланного імперіаліста, який не розуміє, що зупинити природний розпад імперії не вдасться, хоч можна досягти тимчасових успіхів.
Антиукраїнська суть кремлівських керівників особливо посилилася після того, коли державне кермо в Російській Федерації опинилося в руках кадебістського вишколенця, який не визнає міжнародне право, а опирається тільки на силу. Як оцінити заяви тамтешніх дипломатів, що Європейський Союз ґрунтується на праві, а Митний Союз – на моралі? Логічно виникає питання: про чию мораль ідеться? Адже мораль поневолювача й мораль поневоленого є різними.
В Україні путінська мораль насаджується ПР за прислужництва КПУ, яка себе поза "єдіной і нєдєлімой" не мислить. Разом – вони слухняна орда, яка живе не за нормами права, а "по понятіям" і зловживає правом.
Галасування про "європейський вибір" суперечить практичним діям бандоолігархії. Помиляються ті наші обивателі, які вірять донецьким посідальцям. Інтереси нинішньої влади в Україні не мають нічого спільного з українськими національними інтересами. Досить згадати два факти трирічної давнини, відразу після того, коли Янукович посів президентський фотель.
Чи можна допустити, щоб президент цивілізованої держави заперечував геноцид свого народу тоталітарним режимом? Чи можна уявити, щоб президент Ізраїлю заперечив Голокост єврейського народу? Виходить, що на посаді президента держави опинилася особа, яка не просто не вболіває за націю, а ненавидить українців?..
Не відступив від своїх позицій у цьому питанні Янукович до цього часу. Торік він із сумом розповідав про "всі народи колишнього Совєтського Союзу, які постраждали від голоду". Однак більшовики використовували голодомор як зброю головним чином проти українців і казахів. Виникає питання: чому московська креатура так нахабно заперечує очевидні факти?
Нічого випадкового. Визнання Голодомору як геноциду тягне за собою відповідальність постсовєтської Росії, яка проголосила себе в односторонньому порядку спадкоємицею "імперії зла й брехні". Які мають бути наслідки, приклад показала постнацистська Німеччина. Насильно вивезені до Німеччини громадяни з окупованих країн отримують компенсацію від нинішньої німецької влади.
Ніхто не може достеменно назвати кількість жертв Великого Голодомору 1932-1933 років, бо ж для більшовицького режиму людське життя не було цінністю.
Згадаймо, принаймні, форсування Дніпра, щоб "визволити" Київ до річниці більшовицького перевороту в Петрограді. Полягло, як вважають дослідники, кілька сотень тисяч людей, а серед них найбільше українців, яких маршал Жуков погнав проти німців без жодного військового вишколу, без зброї й навіть у домашньому одязі.
Зрештою, учені називають не менше чотирьох мільйонів жертв українців від московсько-більшовицького голодомору. За іншими підрахунками, голод убив не менше десяти мільйонів. Зважмо, що християни турбуються про кожну людську душу, а тут, без жодного сумніву, ідеться про мільйони. Цікаво, чи й Московський патріарх Кирило оцінює голодомор українців так само, як і Янукович, якого він благословляв на президентство?
Не будемо шукати якихось відмінностей у поглядах власника фазенди в Межигір'ї та його московських наставників.
Заперечуючи геноцид українців, Янукович брутально порушив норму чинного вітчизняного законодавства, яка заборонила заперечувати Голодомор як геноцид українського народу. Як відомо, геноцидом українців вважає Голодомор багато держав на різних континентах. Отож, гарант Конституції розпочав своє президентство з порушення чинного законодавства. Чого вимагати від такого президента?
Треба зауважити, що питання про голодомор українців доцільно оцінити на засадах міжнародного права. Якщо звернутися до Статуту Міжнародного Військового Трибуналу, за яким судили гітлерівських злочинців, то цілком очевидно, що заперечення геноциду українців передбачає міжнародно-правову відповідальність.
Не меншим злочином проти українців були Харківські угоди. Чим аргументували ті угоди московсько-донецькі олігархи? На перший план висували "дешевий газ" із Росії. Минуло три роки – а "дешевого газу" як не було, так і нема.
Чи не фіаско Януковича і його камарильї? Але цього вони не визнають! Навіть не заїкаються! Як зіпсована катеринка, теревенять про "папєрєдніков". Чому? Намагаються відвернути увагу від себе, як від державних злочинців, розправляючись з "папєрєдніками".
Проте антидержавна суть Харківських угод не підлягає жодному сумніву! Режим Януковича скористався голосами "тушок" і продовжив перебування на нашій території Чорноморського флоту Російської Федерації до 2042 року.
Слід наголосити, що керівник РФ ставиться до України як до якогось нереального "проекту", цебто як до "недодержави", яка не має права на існування. Його публічні заяви із цього приводу в 2008 році на міжнародній арені, зміни в законодавстві, зокрема, Воєнній доктрині РФ, які дають можливість Путіну використовувати війська для інтервенції без згоди парламенту – трактувати інакше як загрозу незалежності України не можна.
Взагалі такого типу договори в кримінальному законодавстві цивілізованого світу кваліфікуються як державна зрада. І якщо в Україні діюча влада виставляє це як заслугу, то ця заслуга тільки перед іншою державою – Росією.
Метрополія сказала – колоніальна адміністрація виконала.
Чому на території суверенної держави має перебувати флот колишньої метрополії? У совєтському суспільствознавстві перебування чужих військ на території іншої держави називали формою неоколоніалізму. Отож, нинішню владу в Україні слід характеризувати як колоніальну бандоолігархію.
Як не згадати відомого висновку, що той хто міняє свободу на хліб, не матиме не тільки свободи, а й хліба. Чи не так вийшло з Харківськими угодами, за якими найвища цінність держави й нації – "суверенітет і територіальна цілість", – підпорядковані тимчасовій вигоді – "дешевий газ"? Як наслідок, від суверенної держави фактично відірвана частина території, а теревені про "дешевий газ" залишаються в жанрі анекдотів.
Якби в Україні була справді патріотична, національна влада, то питання про російський газ стояло б інакше. Росія, як спадкоємиця "імперії зла й брехні", цебто СРСР, мала б заплатити Україні за те, що впродовж цілих десятиліть окупаційна більшовицька влада нашим газом із прикарпатського містечка Дашава опалювала Москву й Ленінград, а також за хижацьку експлуатацію нашого природного газу на Харківщині й Полтавщині.
Дехто назве такі домагання нереальними.
Відомо, що під лежачий камінь вода не тече. Мусимо самі потурбуватися про себе: обрати таку владу, яка захищатиме наші інтереси. Доки керівниками держави, уряду, державної служби безпеки, збройних сил будуть особи, яким чужі українські інтереси, Україна буде загрожена, бо в будь-який час може втратити суверенітет.
Питання про "дешевий газ" ставить Україну перед вибором: орієнтація на вступ до Європейського Союзу, який потребує зусиль спрямованих на проведення реформ, чи безпроблемне входження до Митного Союзу? Попри ритуальні теревені про євроінтеграцію, окупаційна бандоолігархія веде Україну до Митного Союзу.
Яскравим підтвердженням цього є підписання 19 квітня Януковичем як законів – паперів, що їх було розглянуто 4 квітня на засіданні парламентської більшості Верховної Ради.
І рішення ВАСУ, і підписання Януковичем цих паперів є маніпулюванням законами, показом для всього світу, що в нас немає ані верховенства права, ані незалежної судової системи, ані гаранта Конституції. Є самодержець, який є й правом, і законом одночасно.
І що найгірше: у такий спосіб президент заохочує до можливого розколу не тільки парламент, а й суспільство. І якщо на цю шворку повісити ще кроки в напрямку "мутного" союзу, то це – напрямок до громадянської війни, яка вигідна тільки північному сусіду.
У таких умовах не треба занепадати духом. Нинішній режим показав свою недієздатність, кількість його прихильників неухильно зменшується.
Патріотичні сили мають, з одного боку, прискорити усунення від влади колоніальної адміністрації, а з іншого, належно підготуватися до проведення реформ, які утвердять в Україні європейські цінності й зроблять її успішною державою.
Ще наприкінці дев'ятнадцятого століття Михайло Драгоманов назвав час нашої неволі в московському ярмі пропащим для України.
Нема сумніву, що так само слід схарактеризувати панування на наших землях окупаційної бандоолігархії.
Василь Куйбіда, голова Народного Руху України, спеціально для УП
