Антикорупційні законопроекти: чергова імітація чи реальні зміни?

У перший день роботи після травневого відпочинку парламент планує розглянути пакет чергових "європейських" законопроектів, серед яких фігуруватиме й один антикорупційний.

З одного боку, це вкладається в рамки вже існуючої традиції, згідно якої українська влада згадує про боротьбу з корупцією, лише коли потрібно виконати якісь міжнародні зобов'язання. При цьому вона не має реального бажання отримати дієвий результат. Тому наслідком такої роботи, як правило, є тотальна імітація.

Однак, схоже, цього разу ми можемо стати свідками дуже непересічної події в парламенті. Унаслідок політичних переговорів з урядом та жорсткої позиції опозиційних фракцій досить слабкий текст законопроекту із часом наповнився живими й важливими нормами, на яких довгий час наполягали й представники опозиції, і громадські організації, що працюють у сфері боротьби з корупцією.

У результаті опозиційні фракції скористалися можливістю закріпити низку власних новел у тому, що спочатку було виключно урядовим проектом.

Ідеться про проект закону № 2837 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики", який має розглядатися парламентом у вівторок, 14 травня 2013 року, і який є результатом співпраці представників Міністерства юстиції та чотирьох парламентських фракцій.

Авторами законопроекту стали Павло Петренко, "Батьківщина", Віктор Чумак, "УДАР", Сергій Тігіпко з Партії регіонів та представник "Свободи" Олег Махніцький. І це дає нам надію, що законопроект буде підтримано парламентом, і деякі ключові антикорупційні механізми, про які вже довго говорять, нарешті будуть реалізовані в законодавстві.

Але це не просто робота фракцій. Це – дворічний тиск громадянського суспільства, який воно не раз демонструвало на безлічі круглих столів, конференцій та зустрічей.

Зрештою, усі ці вимоги зійшлися в потрібний час, у потрібному місці й втілилися в ряд законодавчих ініціатив, які сьогодні мають реальний шанс бути прийнятим.

Чому це стало можливим? Відповідь проста: персональне голосування.

Захистивши персональне голосування, опозиція отримала можливість не просто бути спостерігачем за "фортепіанними концертами" ПР, але й брати участь у політичних переговорах як повноправний їх учасник.

У даному конкретному випадку уряд хотів продемонструвати прогрес у антикорупційному законодавстві перед європейськими партнерами, але не мав можливості отримати більшість у сесійній залі. Це дало нам можливість включитися в процес та внести в законопроект ті норми, впровадження яких уже кілька років вимагають представники громадськості та профільні експерти.

По-перше, відкритим для громадськості стає єдиний реєстр осіб, що вчинили корупційні правопорушення. Досі Мін'юст розказував громадським активістам, що ця інформація є персональними даними, які не можуть вільно поширюватися.

По-друге, фінансові декларації високопосадовців з'являться у вільному доступі в мережі інтернет, і, що цікавіше, майже вдвічі знижується мінімальна сума витрат, за які вони вже мають у цих деклараціях звітувати. Звичайно, із часом хотілося б знизити цю суму ще в кілька разів.

По-третє, реформується антикорупційна експертиза. Українське законодавство має в собі високий рівень прихованого лобізму, коли надаються преференції окремим економічним групам, особам та бізнесам. Із прийняттям цього проекту в профільного комітету парламенту з'являється обов'язок здійснювати антикорупційну експертизу проектів законів, поданих народними депутатами, яка дозволить зменшити рівень корупціогенності законопроектів.

По-четверте, в Україні нарешті з'явиться механізм контролю фінансових декларацій чиновників. Нехай цей механізм буде поки що досить слабкий. За рішенням керівників органів влади, створюються "уповноважені підрозділи" із питань запобігання та виявлення корупції, які отримують повноваження здійснювати контроль своєчасності подання декларацій, їх перевірку на наявність конфлікту інтересів, і проводити логічний та арифметичний контроль декларацій.

Разом із прийнятими нещодавно законопроектами, які криміналізують корупційні правопорушення та вводять процедуру спеціальної конфіскації, ми дуже скоро можемо отримати набагато більш дієве антикорупційне законодавство. Цими законами ми посунемо сприйняття корупції в європейський бік настільки, наскільки сьогодні це дозволяє українське суспільство та політична ситуація.

Це те, що ми можемо зробити, перетворивши парламент на реальний орган влади.

Але реальна боротьба з корупцією все ж лежить не тільки в площині законів, а й у площині їхньої реалізації виконавчою гілкою влади.

А це вже завдання для опозиції після президентських виборів у 2015 році.

Віктор Чумак, спеціально для УП