2015: Майдану не буде
В українському суспільстві вже більше шести місяців говорять про те, що народ от-от постане. Після парламентських – не повстав, а сьогодні – повстане. Ну якщо не сьогодні, то у 2015 році - точно. І тяжке очікування цього "от-от повстане" виводить з себе політичних лідерів. А громадян виводять політичні лідери, які з них вимагають те "от-от".
Якщо подивитись на останні події та основні новинні месиджі в Україні, неважко побачити дуже прості напрямки впливу. Опозиційні політики намагаються сформувати якийсь розумний месидж, донести до народу, що в плані економіки, демократії і т. п. наша країна повернулася навіть не в роки президентства Кучми, а ледь не у середньовіччя.
Однак цей месидж дуже вразливий, його найчастіше перебивають події більш цікавіші – "сніжки", "жиди", "фашисти", тощо. Зрештою месидж, який подає преса, набуває нових ознак і забарвлення, картинку роблять більш живою.
Журналісти працюють на свою аудиторію і намагаються перебити новини іншого штибу, новини про "простих сусідських хлопців". Розповіді про сусідів для пересічного українця завжди ближчі, ніж про сніжки й неофашистів.
Є ще й громадські організації. Ті, які працюють за покликанням, а не обслуговують політиків. Вони мають бути такою собі ланкою між політиками та народом. Тобто доносити до вождів проблеми громади. Але часто вони випадають зі сфери впливів, бо не потрапляють у мейстрім.
Ще на початку 2010 року у ЗМІ був запит на "інтелектуальну" інформацію. Зараз же для того, щоб вижити, та бути в топі. преса змушена перебиватися простішими матеріалами та просто фактами, а якщо вони ще прикрашені картинками – це вже успіх. ЗМІ - дзеркало суспільства, це правда.
Суспільство за останні три роки інтелектуально деградувало. Фокус змістився до простих "кухонних" проблем.
Для контрасту люди потребують "гарячих" тем. "Жиди" чи "сніжки" - підходять. Але не потрібно забувати, що і самі ЗМІ мають дуже великий вплив на суспільство, формують його дискурс, бо все діалектично.
Виходить так: умовна тітка Тамара, яка ходить зранку на роботу, приходить додому, ставить кашу на плиту, потім дивиться серіали і в перерві потрапляє на новини, - бачить як кролики з морквою тупцяють під Верховною Радою. У цей час в неї збігає каша, вона плюється і говорить щось на кшталт: "Від заможності геть з глузду з’їхали". І, як це не прикро, громадяни таки живуть зовсім іншими проблемами, і їх проблеми для них важливіші, бо вони – їхні, а не Яценюка чи Тягнибока.
Є ті. хто читає пресу, - в основному це молодь та студенти, котрі не надають перевагу "глянцю". Починаючи свій самостійний шлях, вони хочуть вірити у краще та намагаються щось змінити.
Але часто такі протести просто натикаються на спротив ректорату і перспективи залишитись без освіти. А без освіти, говорить тітка Тамара, в котрої збігає каша, не можна. Тітка Тамара не для того так тяжко працює, щоб її дитина ходила без пластику формату А3.
Ті студенти, котрі не побоялись погроз ректорату щось виграють, щось доводять собі і своїм товаришам. Хтось з них стає свідомим громадянином. І такий громадянин розуміє первісний месидж політика, прибираючи усю мішуру. Дехто з таких студентів потім починає працювати у громадському секторі і вірити, що він зможе щось змінити в цій країні, але (читайте вище) знову не потрапляє у мейнстрім.
Маємо країну глухонімих. Громада не говорить, а політики не чують, і навпаки.
Зрештою, політики озлоблюються на свій народ після невдалих акцій. А громадяни зляться на політиків, котрі говорять до них марсіанською мовою та сваряться через зайців та сніжки.
Опозиція зможе активізувати народ своїм "народним повстанням", але тільки якщо буде чесно їздити по регіонах та працювати з громадянами, а не вимагати від організаторів аншлагів та натовпів прапоротрусів.
Має бути справжній діалог політиків з своїм народом. І на "народних віче" майданайбайтери є раковою пухлиною - в облцентрах всі все знають про сусіда. Така штучність вб’є навіть хорошу ініціативу.
Штучні рослини ніколи не будуть естетично виглядати у ботанічному саду. Якщо лідери перестануть вимагати аншлагів – вони донесуть той первинний месидж.
Як будь-яка реформа, зміна свідомості народу - тяжка і протяжна в часі справа, над нею потрібно працювати, засукавши рукави.
Однак наші політичні лідери, як ті зірки радянської естради, привчені до повних залів і не готові відмовитись від великої аудиторії.
Тож поки політики, ЗМІ, громадянські організації, простий народ будуть жити на різних континентах, "майдану" не буде. Ні в 2015 році, ні пізніше.
Руслана Величко, Громадянська мережа ОПОРА, для УП
