"Оце гарна новина або навчимо Європу мерувати"
Нещодавно в мене відбулася така розмова з одним київським таксистом:
- Я от, знаєте, за нього голосував, за Попова, але зараз не буду. Він для мене впав. Все. Його нема для мене.
- А ви не могли за нього голосувати.
- Як то?
- Він призначався.
-Точно це знаєте? Так звідки він взявся тоді? Слухайте, оце гарна новина!
Виявляться я цього говнюка не возвєлічував. Треба куму сказать.
І він сказав куму. Дуже вони з цього "відкриття" тішилися, наче діти, котрі думали, що вони "списали контрольну роботу", а виявляться, що вони нічого та ні в кого не списували, просто контрольної роботи взагалі не було. Між тим це не скасовує того факту, що вони отримали "незадовільно", просто не з того предмету, через який непокоїлися.
Багато хто дорікає киянам, що вони байдуже ставляться до свого міста, є пасивними та зажерливими.
Ці дорікання, часом, є цілком справедливими. Деякі з нас абсолютно нічого не очікують від того, що зміниться "київське керівництво". Деяким з нас цілком достатньо того, що ми тут живемо і працюємо. Дехто просто сприймає Київ як місце (не як місто), де можна заробити більше грошей, отримати більше можливостей та, в цілому, незлецькі влаштуватися в житті.
Дехто вже давно непогано, або ж як зміг, влаштувався і скептично спостерігає за тим, що відбувається. Але є ті, хто виборює гідне життя собі та іншим, об’єднується, захищає і не мовчить.
Як є й ті, хто переконаний в тому, що проголосував за людину, за котру не голосував ніхто, встиг себе за це осудити, вирішив за цю людину не голосувати надалі, але сприйняв так чи інакше цей недолугий вибір, бо ж навіть приписав його собі.
Чому так відбувається? Можливо, через те, що ми заплуталися у виборах, котрі нагадують нам про тих, хто обирається, майже щорічно.
Можливо, ми звикли підтримувати "крутих господарників", а потім обурюватися через те, що ця "істота" виявилася не крутою і не господарником, а крадієм, плаксієм, тюхтієм, і "не справжнім мужчиною", - як сказала ще одна жінка в черзі, маючи на увазі Олександра Попова.
Ми не звикли відповідати за свої вчинки, неважливо, з якої причини, з тієї причини, що ми не віримо в наші вчинки або через те, що наші вчинки ні на що не впливають.
Я не знаю, чи варто говорити про правову обізнаність киян та бідкатися: "ай-ай-ай, який він недалекий". Я знаю інше: коли людина так легко сприймає як результат власного вибору призначену людину, котра керує Києвом, не варто про це мовчати.
Кияни, якщо ще хтось має сумнів! Ніхто з нас не обирав Олександра Попова.
Не ті, хто, можливо, підтримує його на тій посаді, котру він зараз окупував, ні ті, хто категорично не згоден навіть асоціювати Київ з цією людиною Ніхто з нас його не обирав. Не забувайте про це. Бо відповідати за власний вибір – набагато природніше ніж дорікати собі за призначенця. Ніхто з нас не "возвелічував" цю людину.
Тому важливо, щоб нас не позбавили вибору, навіть не зважаючи на те, що ми проявили здатність обрати київським головою неадекватну людину за кілька пакетів гречки.
Так чи інакше але влада рахується най не з нами, але з виборами, і коли ми дозволимо із цим не рахуватися, ми самі себе поховаємо в тих ямах, що ними так "багаті" наші українські дороги.
Та ми й самі перетворимося на ями. Достатньо допустити одну розщелину, одну тріщину, допустити нахабне нехтування владою нашими законними правами, як ми почнемо провалюватися, розповзатися, вищерблюватися. І жодний "Укравтодор", старий або ж новий, не здатен буде нас полагодити.
