Російська пропозиція Польщі та майбутнє України

Складно дивуватись, що пропозиція Росії збудувати гілку Ямальського газопроводу в напрямку Словаччини, Угорщини й далі до Південної Європи, викликала емоції в Польщі. Але вражає те, що учасники дискусії ставляться до неї так, ніби вона відбувається в реаліях 2005 року.

Незалежно від того, чи пропозицію слід сприймати серйозно, або, як хочуть деякі, як блеф, вона свідчить про зміни в політиці Росії щодо Польщі. Важливість пропозиції збільшує той факт, що представив її сам Володимир Путін.

Досі росіяни оминали Польщу під час будівництва транзитних маршрутів. Сьогодні, у пакеті є ще й пропозиція будівництва енергетичного мосту, поминаючи Литву, а також широкої залізничної колії через Польщу до Відня.

Навіть сам факт представлення цих пропозицій є вигідним для Польщі. Дозволяє використовувати транзитне положення між Сходом і Заходом, приносячи багатомільйонні прибутки економіці. Зрозуміло, що вони повинні були б бути відповідно узгоджені з непоступливим партнером, яким є росіяни. Сьогодні, однак, для них важливі ці проекти, то ж у нас є досить сприятливі стартові позиції.

Тому, незалежно від метушні навколо меморандуму з Газпромом, – це добре, що уряд прийняв цю ініціативу.

Відомо, однак, що, як звичайно із Кремлем, на додаток до відкритого порядку денного, також є прихований. У цьому випадку він стосується України.

Протягом останніх років Росія посилила тиск на Київ із метою вступу до Митного союзу і Євразійського союзу, організованих під своєю егідою. Інструментом переконання повинна бути можливість перекрити Україні постачання природного газу, водночас без припинення експорту на Захід. Із цією метою, насамперед було збудовано газопровід Nord Stream і згодом приступили до реалізації проекту South Stream, по дну Чорного моря в напрямку Балкан, Угорщини, Італії та Австрії.

Але за останні кілька років відбулися радикальні зміни на енергетичному ринку. Акції Газпрому, що займається політично мотивованими й надзвичайно дорогими інвестиційними проектами, значно втратили в ціні. Є поважні ознаки того, що компанія більше не може дозволити собі здійснення проекту South Stream. Крім того, немає газу для заповнення існуючих і планованих трубопроводів, оскільки будівництво експортної інфраструктури випередило інвестиції у видобуток.

Але це ще не все.

Приречені на російський газ країни, такі як Польща й Україна, яка досі платять найвищі ціни, збільшили інвестиції в природний та сланцевий газ. У період 7-10 років можуть отримати далекосяжну самодостатність у цьому відношенні.

Очікуване протягом найближчих двох років підписання Європейським союзом Угоди про вільну торгівлю зі Сполученими Штатами, відкриє можливість імпорту американського сланцевого газу за цінами в кілька разів нижчими, ніж придбаного в Росії.

Це призведе до зміни правил гри у світовій торгівлі енергетичними ресурсами, накреслюючи перед Кремлем жахливу перспективу різкого скорочення доходів від продажу газу. З економікою, що спирається головним чином на продаж нафти й газу, а також зростаючими соціальними очікуваннями щодо бюджету, це може підірвати легітимність існуючої системи влади.

Не дивно, що Путін розпочав гонитву з часом, щоб зберегти лідерство.

До того моменту, коли розпочнеться видобуток величезних запасів сланцевого газу, будуть збудовані LNG-термінали й американці почнуть продавати свій дешевий газ, – Кремль хоче всіма можливими способами підпорядкувати собі пострадянську Східну Європу. Особливо – Україну.

Звідси й пропозиція так званої ямальської перемички з Польщі до Словаччини. З одного боку, вона дозволить виконати свої зобов'язання перед південними партнерами, без ангажування в South Stream, з іншого – створить можливість для реального тиску на Київ.

Об'єднані потужності Nord Stream, Ямалу й можливого сполучення територією Польщі, могли б перейняти газ, експортований до цього часу територією України, водночас дозволяючи перекривати доставки для неї самої без будь-яких негативних наслідків у відносинах із Заходом.

Коротше кажучи, це новий спосіб реалізації концепції, що існувала вже в дев'яностих роках – обходу України в експорті російського газу на Захід.

Опозиція, декларуючи стурбованість із приводу додаткового збільшення залежності Польщі, нервово реагує на проведення розмов із росіянами. Але зараз реальність є інша, ніж 8-10 років тому.

Україна вже сьогодні має можливості імпортувати дешевший газ, щоправда, також російський, від німецьких компаній територією Польщі. У березні цього року не купила завдяки цьому ані метра газу від Газпрому. Не зробить цього також й у квітні.

Польща теж, розширюючи свої можливості – порт LNG у Свіноусьце й сланцевий газ – і використовуючи регуляції ЄС, швидко мінімізує залежність від Росії. Більше того, залежно від результатів переговорів – можливо, завдяки перемичці Польща отримала б, як зараз Німеччина, можливість експорту більш дешевого російського газу в Україну?

Якщо ми зменшуємо можливість російського шантажу, якщо Україна сама показує, що може знизити імпорт газу з Росії, то звідки ці протести, звідки цей шум?

Чи польська опозиція не бачить змін, які відбулися в останні роки? Чи опозиція не розуміє нової логіки, яка регулюватиме газову політику після приходу до Європи американців зі сланцевим газом?

Для чого це постійне вживання росіян як страшидла? Чи, може, ідеться про традиційну мобілізацію виборців страхом перед насправді слабнучим Путіним? Може, замість того щоб ображатися на самому початку, варто визначити наші інтереси в новому проекті й сказати росіянам "перевіряю"?

Чому ми повинні відмовлятися заздалегідь від користі, що можуть представляти інтерес для кожної країни?

Можливо, така причина існує. Вона мала б давати нам ще більше переваг, ніж сам транзит російського газу на південь.

Такою причиною була б реальна, а не просто декларативна, інтеграція України в Європейський Союз.

Висловлююсь на користь неї послідовно й протягом багатьох років. Я також дуже вражений молодим поколінням мислячих, освічених і мужніх людей, які власне формують українське громадянське суспільство. Тим не менш, сьогодні вони є політичними заручниками гри уряду, який, без принципів, вибірково використовуючи право, обмежує громадянські свободи й не виконує власні обіцянки щодо послідовного зближення із Заходом.

Зрозуміло, що влада в Києві веде ризиковану гру. Не тільки ризиковану, але й подвійну, у сенсі представлення двох різних тверджень – з одного боку, Брюсселю, з іншого Москві.

Подальші маневри не можуть бути прийняті. Українській владі дали шанс. Не відкинуто зовсім можливість укладення Угоди про асоціацію, бо, хоч ув'язнення Юлії Тимошенко дуже її віддалило, тема не закрита назавжди.

Якщо президент Янукович ухвалив серйозне рішення щодо інтеграції в ЄС, сильніша позиція в газових питаннях може бути йому потрібна. Потенційна модернізація за участі ЄС газової галузі, включаючи транзит, дасть зануреній у кризу українській економіці додаткові стимули для розвитку.

Уже сьогодні Київ показує Кремлю альтернативу, купуючи газ із Німеччини. Проте, якщо відсутність грошей на South Stream і польська відмова в справі ямальської перемички, змусить Росію до переговорів з Україною, це може означати зниження ціни на газ для українців.

Тоді ми маємо право розраховувати на деяку компенсацію з боку Києва за збитки, зумовлені нашим виходом із проекту.

Однак насамперед ми б отримали стратегічну користь.

Перенесення європейських стандартів на Схід розширило б зону безпеки й передбачуваності. Може знизити соціальну напруженість на наших кордонах, зміцнити шанси на вигідні економічні відносини та реально послабити вплив наступальної російської політики в Центральній Європі.

Реальне бажання України щодо інтеграції з ЄС, яке для Варшави є необхідною умовою до відмови від російської пропозиції, повинно бути підтверджене не лише підписанням Угоди про асоціацію, а також відмовою від використання законів до політичної боротьби й звільненням Юлії Тимошенко.

Президент Янукович, помилувавши позавчора Юрія Луценко, показав, що є поважним партнером у переговорах із президентом Коморовським та іншими європейськими лідерами. Якщо він насправді думає про припинення політики балансування між Заходом і Росією – повинен зробити й наступні кроки. Тоді ми зможемо відмовитися від ключового газового проекту в стосунках із росіянами.

В іншому випадку, якби Україна прийняла рішення залишитися один на один із Кремлем, це не мало б сенсу.

Такі поступки, сподіваючись на взаємність, роблять тільки у виняткових випадках.

Павел Залевські, Member of European Parliament, спеціально для УП