Особливо злочинне хюндайство

Ви будете сміятися, але "Хюндаї" знову стояли.

І минулих вихідних, і на початку минулого тижня. Цього разу причиною стояння були не самі потяги, а сторонні обставини – негаразди з контактною електромережею в одному разі й погодні умови в іншому.

Але саме ця обставина й розставила всі крапки над "і". Саме вона й викрила організаторів "хюндаїзації всієї країни".

Що зазвичай ставлять у провину урядові? Кричущий непрофесіоналізм. Закупівлю неналежної техніки, яка не пристосована до українських кліматичних умов – і через те без кінця ламається.

Дії за методом "давай-давай", коли часу обмаль, і вже не до ретельного перевіряння купованого товару. Невиправдано й необґрунтовано високі тарифи на проїзд, які не відповідають пропонованим послугам. Прагнення нав'язати дорогі й незручні для багатьох послуги, вимивши з ринку дешевші. Небажання визнати помилки й поведінку, ніби нічого не сталося.

А отже – повне ігнорування критики в ЗМІ, самих ЗМІ й загалом громадської думки, абсолютне вимкнення зворотного зв'язку між суспільством та владою. Ставлення до громадян як до об'єктів, якими можна розпоряджатися на власний розсуд.

Але стверджуватиму: головна провина влади так і залишається поза увагою.

Передусім, ідеться про виявлене під час "хюндаїзації" повне незнання "командою професіоналів" абеткових речей та суто совковий modus operandi тих "реформаторів".

Варто пригадати дві події, які мали б стати для "команди професіоналів" уроками – однак, схоже, так і не стали.

1. Перша із цих подій сталася порівняно нещодавно й тут, в Україні. За шість років до закупівлі "Хюндаїв", а саме 2006-го року, Київ масово придбав автобуси й тролейбуси "ЛАЗ". І одразу ж виявилося, що влітку в них неможливо їздити – надто вже висока в салонах температура.

А річ у тім, що київська влада вирішила зекономити на кондиціонерах – і замовила автобуси й тролейбуси без них. Мовляв, їздитимуть ті хлопи й так, не блакитної крові. А може, та сама київська влада й гадки не мала, що модерний міський транспорт передбачає наявність у салонах тих кондиціонерів.

Хоч би там як, а, замовляючи й купуючи автобуси та тролейбуси "в дешевому варіанті", столична влада навіть не здогадалася замовити бодай оснащення широкими кватирками у вікнах. Хоча, після численних нарікань, пізніше придбані "ЛАЗи" вже мали вікна, що нормально відчиняються – а отже, виробник цілком міг би зробити це одразу.

Як би вчинили справжні професіонали, знаючи про прецедент зі столичними "ЛАЗами"?

Вони, принаймні, засвоїли б істину: це лише в СРСР підприємства з виготовлення транспортних засобів керувалися принципом "беріть, що дають", і постачали однакові машини до Таллінна й Ташкента.

У світі ж заведено: демонстраційні примірники хоч автобусів, хоч поїздів – це лише болванки, заготовки, коробки із двигунами на колесах. Усе комплектування замовляє покупець: що він замовить, за що він заплатить – те йому й зроблять.

Потрібне вам додаткове опалення й освітлення – будь ласка. Потрібне вам наднадійне струмознімання – замовляйте й отримаєте. Єдине уточнення: відповідальність за придбання "не такого" товару лягає на покупця. Ну, от не буде ж продавець відповідати за те, що ви придбали туфлі не того розміру! Так само й тут.

Усього цього цілком можуть і не знати пересічні пасажири.

Але професійні реформатори й модернізатори, що знаються й розуміються на ринковій економіці взагалі й сучасних ринках зокрема – не знати цього не могли! Чи, щонайменше, не мусили. Якщо вони, звісно ж, є тими, за кого себе видають.

Якщо йдеться справді про реформаторство, а не про шарлатанство...

Ті, хто закуповував Hyundai, підійшли до справи в суто совкових традиціях: узяти джинси на п'ять розмірів більші за потрібні, – бо завтра не буде й таких. Усе решта – і поламки, і поспіх, і кліматична непристосованість поїздів – то вже наслідки, деталі.

Але ж де гарантія, що наші "модернізатори" не дуже знаються на особливостях лише ринку засобів пасажирського транспорту, а не всіх товарних ринків, що існують?

2. Друга подія, про яку не можна не згадати, трапилася давно й не в нас.

Якраз у рік закупівлі "Хюндаїв" світ відзначав трагічний ювілей – сторіччя із часу загибелі "Титаніка".

Після цієї катастрофи цивілізований світ засвоїв гіркий урок: катастрофа мала такі страшні наслідки не лише через зіткнення судна з айсбергом, а передусім унаслідок браку й неналежного стану засобів рятування. Не можна сподіватися на "якось воно та й буде", треба розраховувати на нештатні ситуації.

І йдеться зовсім не про трагедії. Залізничні колії може замести снігом. Може обірватися електропровід. Може бути порушений графік на станції, внаслідок чого перед станцією певний час доведеться почекати. Зрештою, якийсь автобовдур – теж поспішав! – може застрягнути на переїзді.

Та чи мало що може трапитися?

То, чи наші урядовці не знали, що Україна розташована не в тропіках? А чи вони не знали, що взимку в нас буває холодно? Гаразд, хай би ті поїзди ламалися й затримувалися: це було б прикро, незручно, але, зрештою, і все.

Але чому пасажири в поїздах мусять замерзати?

Чи мали право ті, хто закуповував "Хюндаї", купувати поїзди без належної автономної системи опалення?

Чи мали право вони не поцікавитися спеціально наявністю й потужністю такої системи, а в разі відсутності замовити її й наполягти на оснащенні нею поїздів?

Не замовили. І це було ніщо інше, як злочинне недбальство. Це був промовистий знак: нашим "реформаторам" на нас із вами начхати. Аж до того начхати, щоб свідомо кинути людей на мороз посеред чистого поля.

Повторюю: затримки поїздів можуть статися за найкращої організації залізничних перевезень – ну, от бувають нештатні ситуації, трапляються скрізь.

Перед оцим викиданням людей замерзати блякнуть усі: поламки, затримки, дива з тарифами та все решта.

"Хюндаї" – це дзеркало ставлення нашої влади до нас із вами.

І замість постскриптуму. Саме українська влада виявила халатність і нехлюйське ставлення до власних співгромадян. Хоча за наших реалій оцей префікс "спів-" виглядає знущанням. А наслідком стала потужна антиреклама бренду Hyundai в усьому українському інформаційному просторі.

Бренду, що досі мав репутацію цілком респектабельного.

І це нагадує вдалу спецоперацію. Стрілки було переведено, провину було якщо не повністю "перевішене" з українського уряду на південних корейців, то поділено з ними.

Борис Бахтєєв, спеціально для УП