Жовто-блакитний радянський прапор
"Діалог" народних депутатів від Партії регіонів та ВО "Свобода", які енергійно перекидалися викриками "українською!" та "фашисти!" – здається, остаточно поставив хрест на навіть гіпотетичній програмній конкуренції політичних партій.
Така "ворожнеча" на публіку нагадувала дружню штовханину в родинній кімнаті двох братів. Братів-близнюків, характер, поведінка та риторика яких є не те що подібними, – вони є ідентичними.
Але кардинально неправі будуть і ті, хто, за прикладом комуністів, стверджуватимуть, що "всі вони – буржуазні політики й наймити капіталу".
Усе як раз навпаки.
На сьогодні в Україні не залишилося жодної політичної партії правого сектору. І в цьому – ключова проблема й українського політикуму, і українського суспільства, яке має обирати між "соціалістами" і "ультрасоціалістами".
При цьому і ПР, і "Свобода" певний час претендували, і претендують сьогодні, на те, щоб ідентифікуватися із правим флангом вітчизняної політичної арени. Згадаймо запевнення Богословської, що в ПР "ідеологія, подібна до ідеології торі, консерваторів у світі", і неодноразові заяви свободівців, що вони відносять себе до правих, аж до тверджень, що "в українському політикумі зараз є лише одна права націоналістична партія, і це – ВО "Свобода".
Проте власною передвиборної програмою, і ще більше, діями – "Свобода" поховала перспективи стати справді правою партією.
Права партія ніколи не напише, що вона виступає проти продажу землі, за контроль держави над банківською сферою, приватизацію великих підприємств та збереження всіх соціальних пільг, якими в Україні користуються в десятки разів більше громадян, ніж у Європі.
А між тим, значна частина виборців чекає саме на праві гасла. Тому вони підтримуватимуть на виборах ту партію, яка виступить за вільну конкуренцію й зниження податків, пропонуючи економити на соціальних видатках.
Виборці чекають на політиків, які чесно скажуть, що час "халяви" у вигляді безкоштовних медицини й освіти – закінчився. Що за проїзд у громадському транспорті мають платити, як у Європі – всі, незалежно від заслуг і регалій. Що загрозу для української економіки становлять не лише олігархи й корумпована влада, а й глибоко вкорінені традиції соціального паразитизму, який буйним цвітом розквітнув в Україні.
Безумовно, стверджувати, що ідеологія й програмні принципи правих партій задовольнять усіх і кожного в Україні, буде безглуздям. Але в цьому випадку ми матимемо справжню конкуренцію.
Правий сектор політики виступатиме за пріоритетний розвиток виробництва, лівий – за соціальні видатки.
Це – нормальна конкуренція політичних партій.
І виборці матимуть змогу обирати!
Проте сьогодні у вітчизняних умовах уся конкуренція зводиться до невтримного соціального популізму в передвиборних програмах. І, будемо відверті, до діаметрально протилежних дій у випадку, якщо партія одержує владу.
Забезпечити ситуацію, за якої політичні партії йтимуть на вибори "із відкритим забралом" і не соромитимуться озвучувати найбільш нагальні проблеми суспільства, у тому числі і його правого сектору – значить посіяти в Україні зародки справжньої програмної конкуренції.
У будь-якому іншому випадку, кожні нові вибори "даруватимуть" виборцям програми, які будуть писатися за принципом: "А где про "скорые помощи", б… ?!"
А вся відмінність між Партією регіонів та "Свободою" полягатиме в гідних дитячого садка "обізванках".
Микола Філонов, спеціально для УП
