Майдан-2004: знищена історія

Знищена в буквальному розумінні.

Помаранчева революція – це була, без перебільшення, найвизначніша, найяскравіша сторінка української історії років незалежності. Принаймні, найпозитивніша, найоптимістичніша її сторінка. Суспільство виступило проти влади – і перемогло.

Усе, що було далі – це вже інші сторінки історії. Далеко не позитивні, далеко не оптимістичні – але інші.

2004 року громадяни перемогли – усе, крапка. Подальший розвиток подій, з усіма його розчаруваннями й відчаєм, зі швидким перетворенням нещодавніх "польових командирів" Майдану на типових радянських партчиновників – уже не міг нічого змінити в оцінці самої Помаранчевої революції.

Наочним свідоцтвом буремних подій кінця 2004 – початку 2005 років були автографи учасників Помаранчевої революції на колонах київського Головпоштамту. Тоді, після революції, усі колони були рясно вкриті ними, скільки сягав людський зріст. Їх були сотні – а може, й тисячі.

"Неподобство!" – вирішила згодом міська влада, і всі колони було ретельно вичищено від історичних артефактів. Усі, окрім однієї: на ній усі автографи учасників революції було збережено й навіть захищено скляними футлярами. Більшість автографів безслідно зникли, але хоча б частину їх було вирішено зберегти; будь-хто, побачивши їх, міг легко уявити й масштаб події, і настрої, що панували серед революціонерів.

Скляні футляри ті прикривають "заповідну" колону й донині.

От тільки якщо придивитися...

Вичищені написи на колонах пошти на Майдані

Той бік колони, що повернутий до проїзної частини Хрещатика, вражає стерильною чистотою відсотків 90 своєї поверхні. "Й навіщо було аж таку площу вкривати склом?" – тільки й може дивуватися будь-хто, хто побачить цю колону вперше. Він і не здогадається: ще порівняно нещодавно весь простір під склом ряснів від автографів. Сьогодні ж написів, що збереглися, – ледь із десяток набереться.

На тому боці колони, який дивиться на вхід до Поштамту, автографів істотно більше. Хоча й тут їхня щільність тепер далека від тієї, що була. Упадає в око: деякі написи ретельно затерто. Тобто, видно, що вони тут були, але прочитати їх уже неможливо.

Що ж побачить будь-хто, хто чув і читав про Помаранчеву революцію лише в ЗМІ?

"Ковель за Ющенка", "Буковина за Ющенка" – у декількох примірниках. "Покуття ТАК!", "Ужгород за Ющенка УжНУ", "Львівська область…" і подібні географічні дороговкази. Зрозуміло, одне слово: западенці, бандерівці – от хто був 2004 року на київському Майдані. Політичні туристи: уся країна працювала, а вони столицю окупували.

"Israel ТАК!". Ну, теж зрозуміло – як же без цього? От хто стояв за Помаранчевою революцією, от хто просував Ющенка на Банкову, а Тимошенко – на Грушевського! Ви заперечуватимете? То от же вам, документальний доказ.

"Глеваха за Ющенка" – напис великими літерами, ще й обведений прямокутником, чи не найпершим упадає в око. Багатьом українцям назва "Глеваха" не скаже нічого, ще для багатьох це просто велике селище міського типу між Києвом та Васильковом. Але для киян і мешканців прилеглих міст та сіл ця назва має ще один зміст: у Глевасі розташована велика обласна психіатрична лікарня. "Тобі до Глевахи треба", "Йди ти до Глевахи" – вельми поширена форма "культурної" образи. Двозначним виходить напис, вельми двозначним.

"Миракл и Форс зробили революцию" – от саме з такою орфографією. Якби ж то було Miracle та Force – напруживши фантазію, можна було б ще більш-менш зрозуміти: мовляв, 2004 року тут виявилася суспільна сила; був у революції й елемент дива або, принаймні, неочікуваності. Написані ж кирилицею, Міракл та Форс сприймаються як "кликухи" не надто законослухняних тінейджерів, і ніяк інакше.

"Путин отдай хлеб", "Жириновскому Рагозину", "Президент канай на Маскву", і ще подібні не надто інтелектуальні написи, яких, із-поміж інших, виходить не так уже й мало.

Оце вони й були чи не найпомітнішим виявом настроїв учасників Майдану?

Написи на колоні Главпоштамту в Києві

Єдина побачена автором згадка про тодішнього головного опонента революції виглядає так: "Місце яйцеметання в Януковича". Тут уже й зовсім якісь "хуліганствующіє елементи".

"Троєщина ТАК!" – ця згадка про київський масив на загальному тлі видається випадковою, мало не помилковою. Забули затерти? Залишили задля ілюзії різноманітності? Не поспішаймо.

Троєщина – найбільший київський масив – за часів своєї розбудови став місцем проживання багатьох людей, яких за радянських часів у Москві звали "лімітчиками" – саме це московське слово тепер і стало загальнопоширеною назвою явища. У Києві це слово не було в ужитку; вихідців із сіл та містечок кияни звали "культурніше" – жлобами. Так от, в уяві чималої кількості киян, Троєщина й досі міцно асоціюється з "понаїхали тут".

Роздивляючись "меморіальну" колону, сьогодні вже не уявити ані масштабу Помаранчевої революції, ані її справжнього характеру. Збіговиськом купки маргіналів – от чим постає вона із цієї "історичної реліквії".

Одна потужна політична сила дуже палко виступає проти "переписування історії"...

Борис Бахтєєв, спеціально для УП