Потреба на даний час...
На даний час в Україні склалась ситуація, коли низи дійсно не можуть, не хочуть, але до того ще й не знають як – а верхи можуть, хочуть та знають як.
Далі мова піде про деякі поради для діючої опозиції.
Загальновідомо, що демократія, крім усього іншого, характеризується наявністю постійного діалогу між владою та опозицією. Зворотній зв'язок є необхідною складовою більшості процесів, що відбуваються в живій природі та техніці. Тобто, на кожну дію повинна відбутись адекватна зворотна реакція.
Так само й у політиці: влада повинна реагувати на сигнали від опозиції. Окрім випадку, коли сам сигнал настільки слабкий чи неадекватний, що влада його просто "не помічає".
Наприклад, чи адекватним був зворотний зв'язок під час затвердження ВР "харківський угод", коли опозиція влаштувала в залі засідань димову завісу? – Навряд чи. Так само дивувалися українські виборці різнокольоровим кулькам від тоді опозиційної ПР, або ж свисткам, дудочкам, та барабанам від "демократичної" опозиції, які супроводжували прийняття владною частиною деяких рішень у ВР.
Схоже, існуючий стан речей, коли реакція опозиції характеризується критерієм максимальної видовищності, а не дієвості – влаштовує і владу, і опозицію. Адже вони вже побували в обох ролях, і вели себе фактично однаково.
Виглядає, що представники нинішньої української "опозиції", цілком змирились з думкою, що зворотного зв'язку від того, що вони роблять, не варто очікувати. Або ж – їх повністю влаштовує така ситуація.
У результаті, у суспільстві створюється шкідлива ілюзія того, що опозиція критикує владу, а влада намагається дослухатись та відповідно корегує свої дії. Зокрема, така ілюзія підтверджується численними політичними теле- та радіо-шоу, де з однієї сторони виступає горох, а з іншої стіна. Адже ніяких позитивних змін від численних ток-шоу за участі представників влади й опозиції ми не спостерігаємо.
І це притому, зверніть увагу, що в кожного "опозиціонера" на обличчі написано: "Я відпрацьовую кожну копійку, яку мені платить держава – читай виборці!"
Уявімо ситуацію, що, наприклад, на шахті працює сто шахтарів. І кожну зміну, вони спускаються в шахту. А результат їхньої діяльності – лише 10 кілограмів вугілля на добу. В кінці зміни шахтарі виходять із шахти, з виразом на обличчі: "Ми відпрацювали кожну копійку, яку ви нам платите!" А власники шахти – читай "виборці" – дивляться на них, і вже не посміхаються.
Утримання таких "опозиціонерів" обходиться в тисячі разів дорожче, ніж ефективність їх роботи.
А логіка досить проста.
Висновок перший. Якщо немає зворотного зв'язку, але є бажання реально наповнити бюджет для соціальних виплат, організовано складаємо із себе повноваження народного депутата. Залишаємо у Верховній Раді двох-трьох депутатів – тих же панів Яценюка, Тягнибока та Кличка – для оперативної роботи: домовлятись про стратегічні для "опозиції" та влади закони, як то закон "Про вибори нардепів"; вносити численні поправки до законів, які ніколи не будуть прийняті; робити депутатські запити; демонстративно покидати зал та таке інше. Ну, як завжди.
Той хто складе повноваження, може спокійно йти до голодуючих у наметах чорнобильців, пенсіонерів, афганців, "до людей". Так би мовити, працювати з людьми, або як кажуть депутати, "в округах".
Адже, напевне легко кричати людям, під час сутичок із міліцією, про опір або непокору, тихенько намацуючи в кармані посвідчення народного депутата, бодай воно б не загубилось.
Народних депутатів чекатимуть лише в тому випадку, якщо переконаються в щирості намірів і дієвості кроків відстоювати інтереси людей. У противному випадку вкажуть на двері, як це було на Податковому майдані.
Тому опозиції все ж варто зробити вибір: або бути начебто при справах, але 10 кілограм на добу – або ж "не при ділах", але з вагомими видобутком.
Висновок другий. Відмовитись від прийняття участі в політичних теле- та радіо-шоу. Такий собі бойкот продажним та провладним телеканалам.
Звичайно, від такої "шари" та самопіару політикам відмовитись не легше ніж жінці від люстерка. Адже головна мета – втлумачити величезній глядацькій аудиторії, що саме вони, опозиційні політики, представляють їхні інтереси, та альтернативи їм просто немає.
Хотілось би бачити, як у п'ятницю ввечері на програму прийшли одні провладні політики. Розмова була б про те, як збільшується ВВП, зменшується інфляція... Ну, як завжди. Але без допомоги опозиції, без пустих дискусій із провладними –останні будь що заговорять до абсурду!
Звичайно ж, не варто відмовлятись повністю від ефіру. Однак слід розповідати про прорахунки влади та про альтернативні рішення опозиції, якщо вони є, у професійних колах зі спеціалістами.
Товкти воду про жалюгідне майбутнє вже немає ніякого сенсу.
Таку байдужість суспільства спостерігаємо сьогодні до земельної реформи. А на часі – і до газової труби, яку владні "кидали" на надзвичайно "вигідних" умовах планують передати Газпрому та його дочірнім компаніям у Європі.
Яким шоу цього разу відреагує опозиція – уже нікому не цікаво...
Висновок третій, головний. Оскільки люди вже хронічно просто не сприймають теперішніх політиків – для "опозиціонерів", хоча б заради самозбереження, Качанівська колонія в поміч, найкращим було б сприяти створенню громадянського суспільства.
Саме використовуючи свій досвід та можливості для створення нових громадських та політичних об'єднань. Але ні в якому разі не з метою очолити або контролювати їх, бо це лише буде дискредитувати саму організацію.
Лише за умови, що демократичні принципи з'являться в Україні, шляхом приходу до влади інших політиків та громадських діячів ніж ті, що є тепер – в опозиціонерів та їхніх рідних є шанс зберегти свій бізнес та статки в майбутньому.
Без цих простих дій, реабілітація "опозиційних" сил, як на мене, неможлива.
В іншому випадку, "опозиціонери" продовжуватимуть допомагати нинішній владі вести Україну до катастрофи.
Микола Бірюк, Товариство "Мале Коло", спеціально для УП
