Україна: між демократією й тоталітаризмом
За 21 рік своєї самостійності Україна не зробила жодних відчутних кроків до демократії. І, разом із деякими іншими країнами Африки та Латинської Америки, отримала від цивілізованого світу образливе прізвисько "transition" або "перехідна демократія". Термін означає вкрай нестійку політичну систему, здатну з однаковим успіхом або трансформуватися в повноцінне народовладдя, або ж знову впасти в деспотію.
Україна опинилася на роздоріжжі. Однак уже найближчим часом буде вимушена обрати свій шлях.
"Демократія без демократів"
В уяві українського народу демократія традиційно асоціюється з добрим чарівником "в голубом вєртольотє", що повинен звідкись прилетіть, безкоштовно показати кіно та роздати всім по ескімо. Насправді ж правляча еліта не прилітає з далеких планет, а є представниками народу, який наділяє її владою.
Відтак саме люди з їх світоглядом, принципами та вчинками – є основою будь-якої політичної системи.
Схильність у всьому покладатися "на барина" черговий раз свідчить про прихильність наших співгромадян до тоталітарного світогляду, який майже не змінився із часів совка.
Ані роки незалежності, ані помаранчева революція не змогли видалити "рабський ген" із ментального ДНК українців. Навіть навпаки: люди швидко розчарувалися в "помаранчевих ідеалах", так і не зрозумівши, що на Майдані вони захищали не вождів, – а саме власну свободу й власні права.
Перманентна економічна криза в країні теж не сприяла демократизації українського суспільства. Найкращим підтвердженням цієї тези є зростання підтримки крайніх лівих та правих сил, які додали у Верховній Раді після останніх виборів.
У країні, що й досі сповідує культи Сталіна та Гітлера, демократична система стає неефективною і навіть небезпечною. Приклади Веймарської республіки, Тимчасового уряду Росії та УНР продемонстрували, що в "демократіях без демократів" демократичними свободами користуються не народ, а п'яні матроси та бандити.
Відомий психолог Маслоу вважав, що протистояти деспотії здатні люди, які керуються власною думкою та вважають інших рівними собі. На жаль, таких людей в Україні катастрофічно мало. Найпоширеніший приклад – поведінка автомобілістів: на наших дорогах кожен вважає себе виключенням із правил дорожнього руху.
Відтак, не варто сподіватися на миттєву демократизацію країни "знизу". Подібно тому, як не варто розраховувати на те, що мешканці багатоповерхівки самостійно справедливо поділять паркомісця біля парадного.
Скоріше за все цей процес буде поступовим, болісним. А отже, своє слово повинна сказати еліта.
Вибір еліти
Хоча у Віктора Януковича є вертольот, і в якомусь сенсі його можна назвати чарівником, – проте очевидно, що він, як і будь-який представник владної еліти, морозиво "на дурняка" роздавати не буде. Адже примусити еліти, які б прізвища вони не мали, до демократизації – може тільки реальна небезпека усунення від влади.
Саме таку небезпеку становлять президентські вибори 2015 року.
Економічна криза неминуче впливає на рейтинг чинного голови держави. Звісно, ситуацію можна виправити, давши голодному електорату великого "хабара". Проте грошей у бюджеті на таке покращення немає.
Як варіант, українська влада може спробувати попросити допомоги ззовні.
Проте "дружні" обійми старшого брата виявляються більш небезпечними ніж власний розлючений народ. У той же час Євросоюз, як потенційний геополітичний союзник України, вимагає від України прозорості та стабільності. Обидва потенційні союзники все активніше шантажують Сім'ю: Росія обіцяє перекрити газ, а Євросоюз – кордони для представників української влади.
Очевидно, що Банкова більш за всіх усвідомлює необхідність ухвалення кардинального й важкого рішення. Віктора Януковича можна порівняти з героєм фільму "Матриця", який має обрати між двома пігулками різного кольору.
Проковтнувши червону пігулку, правляча еліта може зважитися на узурпацію влади, шляхом відміни або перенесення виборів президента. Проте зробити такий вибір буде заважати багато факторів.
Перший – це ізоляція від Заходу, а, отже, остаточне зближення з Росією, що в підсумку призведе до повної політичної й економічної залежності від Володимира Володимировича. Другий – необхідність тримати в покорі 45 мільйонів людей у центрі Європи за допомогою карального апарату, якого в розпорядженні української влади немає.
Випивши синю пігулку, Віктор Федорович повинен зважиться на складні перетворення, які, у разі успіху, можуть залишити владній еліті владу над країною.
Насамперед – перетворення політичні. Банкова може пожертвувати частиною владних повноважень на користь ВР, в обмін на обрання президента у Верховній Раді. Проте, аби залишити важелі впливу над "сильним" парламентом у новому варіанті Конституції, окрім перших двох пунктів, буде закріплено скасування депутатської недоторканності. Позбавлення Сергія Власенка та Андрія Веревського депутатських мандатів Вищім адмінсудом стало першою фазою підготовки народних депутатів до надважливих голосувань у парламенті.
Ухваливши конституційну реформу, правляча еліта буде впливати на політичні рішення через парламент.
Так само українській владі доведеться обирати й геополітичного союзника. Якщо таким союзником стане Захід, то українська владна еліта буде вимушена поділитися з колись могутніми колоніальними країнами основними економічними багатствами нашої держави, в обмін на стратегічну та фінансову підтримку та гарантії. Перший такий дерибан, можливо, уже відбувся, коли Україна підписала угоду щодо видобутку сланцевого газу на Чорноморському шельфі з європейською компанією Shell. Так само, українська владна еліта може поділитися з новим партнером українською землею в обмін на асоційоване членство в ЄС. На цьому тлі амністія Луценко – лише бонус до економічного пакету для Європи.
На жаль, синя пігулка – найреальніший на сьогодні шлях України до демократії. Хоча ця демократія, скоріш за все, перетворить Україну в аграрний придаток Західного світу.
Мабуть, тільки втративши все, українці зможуть знайти себе та оцінити те, що в них є.
Сергій Влащенко, "Центр політичного прогнозування", спеціально для УП
