Чому Україні "не світить" Європа

Звичайна логіка підказує, що європейський вектор розвитку України не є пріоритетним для Віктора Януковича.

Треба бути самогубцем, аби під час президентської кампанії, яка фактично вже розпочалася, всерйоз перейматися ймовірністю підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом на саміті Східного партнерства у Брюсселі в листопаді 2013 року.

Цього насамперед не зрозуміє потенційний виборець нинішнього президента, в масі своїй налаштований на Росію.

Навіть якщо Європа озолотить Україну, надавши, як обіцяє, 610 мільйонів євро у вигляді макрофінансової допомоги та ще 308 мільйонів євро на реконструкцію "газової труби", все одно цього, звичайно, не вистачить, аби провести по-справжньому бодай одну реформу із заявлених Віктором Януковичем. Ну а про соціальний захист українців годі й говорити.

Україна просто фізично не встигне виконати всі зобов’язання дані Європі в обмін на Угоду про асоціацію. І тут мова навіть не у блокуванні парламенту. Морально і на ментальному рівні наша так звана еліта, яка нині при владі, не готова жити за європейськими правилами.

Тому Вікторові Януковичу вигідно покрасуватися в Литві, наговорити багато гарних слів, аби сподобатися світовому співтовариству, але по суті не зробити бодай крок назустріч Європі.

Він ніби дає сигнал: ми хочемо бути разом з вами, але житимемо за своїми правилами. А так у комунальній квартирі не буває.

До питання про асоціацію можна буде повернутися в 2016 році, якщо, звичайно, Віктор Янукович удруге здобуде президентську булаву, в чому він, схоже, не сумнівається.

Принаймні саме цю дату озвучив єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле під час свого нещодавнього візиту до України.

Ось тоді, коли над головою Віктора Януковича не висітиме Дамоклів меч президентських виборів, можна собі дозволити рвонути в Європу.

Якщо, звичайно, до цього часу Росія не втягне нас до Митного союзу.

Схоже, Віктор Янукович хоче перехитрувати не лише Європу та Росію, а насамперед самого себе. Як правило, такі потуги погано закінчуються.

Після Бухарестського самміту, коли Україні відмовили в наданні ПДЧ НАТО, ми якось забули, що прагнули до цієї євроатлантичної структури. Ну, добре, влада забула. Але чому ж опозиція мовчить?

Адже за цей час можна було розвинути потужну пропагандистську кампанію, аби переконати більшість населення в необхідності вступу до НАТО, підготувати, так сказати, плацдарм для майбутнього. Якщо, звичайно, опозиція справді хоче повалити режим Януковича.

Щодо НАТО, то мова не йде лише про військову співпрацю, на чому роблять акцент представники п’ятої колони в Україні, а насамперед про розв’язання насущних господарських проблем, про що пересічний українець навіть не здогадується.

Аналогічно дивною є позиція опозиції, даруйте за таку гру слів, і щодо Угоди про асоціацію з ЄС. Складається враження, що буцімто супротивники режиму Януковича грають за правилами Банкової і не хочуть бачити підпису саме нинішнього президента під цим документом.

Бережуть чистоту процесу для себе, коли прийдуть до влади? Якщо, звісно, прийдуть. Ці дії розходяться із позицією Юлії Тимошенко, яка прагне асоціації з Європою, не дивлячись на те, хто нині при владі в Україні.

Відкладаючи у довгий ящик підписання Угоди про асоціацію, Україна може остаточно відділитися від Європи. Наразі не географічно, звичайно. Тоді лише питанням часу може стати вступ України до Митного, а в перспективі – й до Євразійського союзу.

Невже у Віктора Януковича не спрацьовує інстинкт самозбереження, адже він не лише може повторити сумну долю Юлії Тимошенко, а й у буквальному розумінні цього слова загинути в "дружніх обіймах" Росії?

Після івано-франківського інциденту з яйцем, Віктор Янукович панічно боїться Західної України, практично не буваючи тут. Однак він повинен розуміти, що лише східного та південного електорату йому може не вистачити для перемоги на виборах.

Згадаймо Леоніда Кучму зразка 1999 року, коли саме Західна Україна пригорнулася до нього, аби президентом не став комуніст Петро Симоненко.

Навряд чи ця ситуація повториться, як сумнівним є і те, що основну конкуренцію Вікторові Януковичу складе Олег Тягнибок, на чому наполягають регіонали, розуміючи, що такий тандем у другому турі обов’язково приведе до перемоги їхнього ставленика.

Тому серйозний крок у бік Європи міг би прихилити до Віктора Януковича серця галичан, тим більше, що йому навряд чи слід сподіватися на вирішальну підтримку тих, хто голосував за нього в 2010 році.

Зрештою, Угода про асоціацію – це ж не вступ України до ЄС. На цьому шляху ще багато бар’єрів і років, якщо не десятиліть, так що можна побавитись у демократію, виставити себе у гідному світлі перед світовою спільнотою.

Отже, з одного боку, боячись втратити свій електорат, а тому фактично торпедуючи підписання Угоди про асоціацію, Віктор Янукович не намагатиметься у цьому питанні залучити до своїх прихильників виборців із Західної України – і це з іншого боку. Як результат – програш на президентських виборах, хто би не став його основним конкурентом.

Віктор Янукович не є людиною з державницьким мисленням. Опікуючись насамперед власними проблемами і проблемами Сім’ї, він не розуміє, що саме шлях у Європу є вирішальним для України.

Насамперед для збереження її незалежності.

З одного боку, самозакоханість не дозволяє йому побачити європейську перспективу України. А з іншого, панічний страх перед Росією, в очах весь час загибель польської еліти в авіакатастрофі під Смоленськом, паралізує волю нинішнього президента.

Боюся, що навіть голий російський прагматизм, який переходить у великодержавне нахабство, не протверезить Віктора Януковича. Втім, хотів би помилитись…

Анатолій Власюк, редактор газети "Тустань", Борислав, Львівська область, для УП