Обирати нема з кого, але – треба!

Понеділок, 11 лютого 2013, 15:58
публіцист, Луганськ

Викид інформації парламентським диригентом Банкової про те, що там вважають Тягнибока найбільш реальним суперником Януковича на виборах 2015 року, можна вважати стартом президентської кампанії де-факто.

Хоча її фальстартів і до цього було достатньо.

Що тут сказати? Перш за все, що обирати нам доведеться з тих, кого ми всі добре знаємо.

Бо навіть якщо припустити, що в цю п’ятірку розкручених політиків несподівано увірветься наш український Вашингтон, шансів на перемогу в нього, враховуючи часовий фактор розкрутки, практично вже нема.

Додайте сюди те, що участь Юлії Тимошенко в президентській кампанії також нереальна, і стане зрозуміло, що вже настав час говорити про 2015 рік вельми серйозно.

Відразу не зайвим було б зауважити й те, що тих гарантованих 25% у представника "Батьківщини" на тих виборах уже не буде. Бо одна справа, коли під Юлиним брендом іде її партія, і зовсім інша – якщо Арсеній Яценюк. Навіть у тому випадку, коли Тимошенко за нього попросить, що ми, до речі, вже й побачили.

Юлію Володимирівну зрозуміти можна – Арсеній Петрович ближчий до неї з усіх інших опозиційних кандидатів ментально, бізнесово та особисто. А це, погодьтеся, краща гарантія того, що перемога Яценюка, як ніяка інша гарантує їй визволення та швидку політичну реабілітацію.

Але що дасть ця перемога нам – невідомо, враховуючи деякі особливості його політичної поведінки. До того ж, не забуваймо й таку істину, що копія завжди гірша за оригінал. І вибори тут не є винятком.

"Хоробрий Сеня" не володіє і половиною тієї політичної харизми, що її має ЮВТ. І якщо в другий тур він іще зможе вийти за рахунок своєї найдорожчої серед усіх інших опозиційних кандидатів кампанії, то коли в другому турі українська Україна постане проти совкової, Яценюк, погодьтеся, не та людина, котра зможе сконсолідувати навколо себе першу.

Тепер про кандидата бажаного для Банкової. Тягнибок, безумовно, має ту політичну харизму, яка необхідна для другого туру. Але тут виникає вельми цікаве запитання: а чи насправді Олег Ярославович хоче перемагати там Віктора Федоровича?

Принаймні, те, що ми бачимо та чуємо від ВО "Свобода" та її очільників, чіткої відповіді на це запитання не дає.

Не секрет, що на півдні та сході за "Свободу" голосували не тільки люди з націоналістичними переконаннями, але й совки-інтернаціоналісти, які внаслідок своєї політичної інфантильності хотіли цим зробити "татові" бяку.

У самій "Свободі" це добре розуміють, але нічого не роблять для того, аби утримати біля себе цю публіку до 2015 року.

Більше того, саме після останніх парламентських виборів у всіх містах південно-східної України свободівці стали значно ревніше вшановувати Бандеру та ОУН-УПА, що викликало до них в абсолютної більшості місцевого населення ще більшу відразу, ніж була до того.

Міг би потерпіти до 2015 року зі своїми філологічними вправами й Ігор Мірошниченко, розуміючи, що відштовхує ними від "Свободи" не тільки малочисельних євреїв, але й значно більш чисельну частину української інтелігенції.

Але це все дрібниці в порівнянні з газовою політикою "Свободи", яка, маючи більшість в обласних радах Галичини, виступає проти видобутку сланцевого газу в цьому регіоні.

Дивно, але Банкова, яка мобілізує всі наявні ресурси в Україні для того, щоби звільнитися від "братніх газових обіймів" Кремля, не дуже й наполягає на тамтешньому видобутку...

Замість цього вона запрошує "Chevron" та "Shell" тільки в Харківську та Донецьку області, нібито в нас зовсім немає покладів сланцевого газу на Львівщині, нібито і без тих покладів енергетична незалежність нам гарантована!

До 2015 року той газ, можливо, вже буде суттєвою складовою нашого національного енергетичного балансу. І от тут, як кажуть, можливі варіанти.

У своїх передвиборчих спічах Віктор Янукович цілком може закинути Тягнибоку його антигазову позицію як чинник реального патріотизму "націоналіста №1".

А це за певних умов – преференції не тільки на ковбасному південному сході, але й у патрітично-прагматичному центрі України. Саме тому центрі, за рахунок голосів якого Янукович і виграв свої перші президентські вибори...

Залишається Віталій Кличко. Він не суперпатріот, він не безкомпромісний політичний боєць, й українську мову він вивчив після німецької та англійської. Але мало в кого виникають сумніви в тому, що Кличко-президент зробить усі від нього залежні кроки в напрямку європейської інтеграції України, що може стати єдиною гарантією нашої незалежності на майбутнє.

І якщо Віталій не зробить до виборів стратегічних політичних помилок, то він зможе виграти в першому турі у своїх товаришів-опозиціонерів у центрі, на сході, півночі та півдні України.

Що стосується другого туру, то він єдиний, хто може вести боротьбу на рівних з Януковичем у південно-східній Україні. Принаймні тут кожний другий чоловік поважає Віталія, що за умов провальної соціальної політики уряду Януковича може стати гарантією і політичних симпатій.

Про інші регіони України нема чого й казати!

Зрозуміло, чому Кличко-старший є небажаним суперником для Банкової, і зовсім незрозуміло, чому він є таким самим небажаним і для "об’єднаної опозиції".

Лапки тут не є помилковими, бо вже сьогодні добре видно, що опозиція неспроможна висунути зі своїх лав єдиного кандидата.

Більше того, може так статися, що вже в недалекому майбутньому та опозиція буде наполегливо пропонувати Кличку поборотися за київську булаву.

Від того, чи вистачить у нього здорового глузду відмовитися від цієї "безпрограшної пропозиції", погодьтеся, багато в чому залежить майбутнє України.

Олександр Крамаренко, Луганськ, для УП