"Наша Україна". Для чого я це роблю
Після подій навколо "Нашої України", які відбулися 26 січня, до мене щодня телефонують десятки друзів, журналістів, політиків та просто знайомих, які задають мені приблизно одне й те ж питання: "Сергію, для чого ти це все робиш? "Наша Україна" й так уже на дні, навіщо тобі ця війна з Ющенком, адже це й так мертвий проект, не марнуй свій час та енергію".
Якщо подивитися на процеси в "Нашій Україні" протягом останніх років, то, очевидно, вони формально праві: партія в боргах, провладний курс її лідера звів колись найпотужнішу політичну силу на маргінес політичного життя.
Однак, для мене історія "Нашої України" дещо більше, ніж практична політика, дещо значно важливіше, ніж соціологічні показники. І не лише тому, що з брендом "Нашої України" пов’язані безумовно світлі сторінки пробудження національної гідності та громадянської самосвідомості у 2002 та 2004 роках. Історія "Нашої України" має стати уроком про моральну та політичну відповідальність для всіх лідерів не залежно від їхнього політичного забарвлення.
Існує аксіма, що непокаране зло породжує нові злочини.
Ситуація в "Нашій Україні" - це не персональний конфлікт, не війна за булаву. Зло, проти якого я борюсь в даному політичному випадку, - це зрада, лукавство, домінування власного інтересу над інтересами країни, самозакоханість та відчуття безкарності, безпідставне "месіанство", тотальна безвідповідальність, бажання помсти та реваншу, зневага до мільйонів прихильників, захланність та хуторянське прагнення власного комфорту, приховане за безкінечними потоками пустопорожньої пафосної балаканини про долю неньки-України, і, головне, бездарно втрачений шанс для українців отримати власну успішну державу.
Причиною цього зла є те, що політична сила формувалася навколо образу лідера, а не навколо ідеології. Технологія витіснила світогляд, а запопадливе оточення звеличувало месію, замість того, щоб формувати громадянську самосвідомість, співвідповідальність та співучасть у політичному процесі кожного активіста та громадянина.
В результаті лідер, надія мільйонів, втратив відчуття реальності. Власні амбіції переважили інтереси нації, прагнення до реваншу штовхнули на шлях зради та колаборанства. Це стало причиною для розколу, міжусобиць, руїни і, врешті, поразки демократичних сил на президентських виборах 2010 року, політичного краху помаранчевої мрії про вільну країну. Саме це відкрило браму для окупації України сучасним кримінальним режимом.
Я вважаю, що національна демократія - це сила та ідеологія, яка завжди давала поштовх розвиткові України. З нею пов’язані успіхи 1991 року, коли Україна здобула незалежність, та 2004 року, коли в Україні перемогла демократія та громадянське суспільство. Переконаний, що наступний прорив України: реформи та вступ до ЄС, буде заслугою саме націонал-демократів. У сучасній парламентській опозиції, на жаль, домінують популістські настрої. Відсутня відповідальна, консервативна сила, а попит на таку силу в суспільстві існує.
Для цього потрібно, щоб націонал-демократія внутрішньо перебудувалася та очистилася. Складні процеси в "Нашій Україні" - це явища саме цього порядку. Без покарання зрадників, без очищення від прислужників діючому режиму, без оздоровлення від гангрени вождизму, партія, як і весь правоцентриський табір, рухатися вперед не буде.
Можна було давно покинути "Нашу Україну", однак я, як людина військова, не можу залишити бойову позицію, не виконавши поставленого перед собою завдання: очистити та оновити партію. Саме заради оновлення я прийшов у цю політичну силу тоді, коли багато хто її вже покинув. Це була моя робота, а кожен має виконувати ту роботу, за яку він відповідає. Найлегше було б утекти з корабля і приєднатися до успішних проектів, однак це не мій шлях.
Для мене партія - це не печатка, статут і вивіска, це, насамперед, тисячі світлих, мудрих та принципових людей, які стали заручниками амбіцій однієї нечесної людини.
Для мене партія - це ідеологія європейської процвітаючої України, якою пишається кожен її громадянин. Для мене партія - це надія та енергія Майдану, яку треба розбудити з новою силою, але з уже набутим гірким досвідом.
Переконаний, що "Наша Україна" має подати приклад іншим партіям, що самоочищення можливе, що навіть після жорстких поразок можна підніматися і рухатися вперед. Приклад "Нашої України" має стати прикладом для всіх лідерів особливо напередодні президентських виборів - "культ особи" лідера рано чи пізно приводить до краху, ЗЛО ЗРАДИ ранно чи пізно отримує невідворотнє ПОКАРАННЯ.
Очищення від "гетьманчиків" та "месій", визнання власних помилок, звільнення від баласту зрадників, повна і докорінна перебудова націонал-демократичного руху, формування нової стратегії та принципів роботи зможе повернути довіру українців, які попри всі розчарування чекають на появу потужної відповідальної патріотичної проєвропейської сили, такої, як був Рух на зорі 90-х, а "Наша Україна" - в 2002-2004 роках.
