Хочу сплачувати податки. Або краще бути лосем, ніж українцем

Субота, 05 січня 2013, 10:35

Кажуть, що українці роз’єднані. Брешуть. Євро-2012 стало доказом того, що українців єднає сила футболу, звісно, коли на полі гра збірної України, а не протистояння "Динамо" Київ-"Шахтар" Донецьк.

Однак ця сила не постійно діюча. Те, що нас справді об'єднує, – це небажання сплачувати податки.

І, мабуть, тяжко знайти винятки, а то й виняток із цього правила.

Ми або всіляко ухиляємося від їхньої сплати, і до цього процесу українці підходять надзвичайно творчо, або, бурмотячи собі під носа чи бозна-кому на вухо, знехотя поповнюємо державний бюджет із надією, що потреби суспільства, вряди-годи, співпадуть із потребами тих, хто зручно примостився на верхівці влади та злізати звідтіля ще довго не збирається.

До речі, цифри статистики підкреслюють незрадливу любов українців до податків.

Якщо вірити Конфедерації роботодавців України, то в нашій країні з 22 мільйонів економічно активного населення, сплачують податки лише 14. І думаю, ті 14 мільйонів цим особливо не хизуються.

Вождь україношкірих

У мене є мрія… Україна без податків. І все реальнішою здається ця диво-країна з появою руху "5/10", основою якого є ідея введення тільки двох податків: 5% з продажів, які платить покупець, і 10%-вий соціальний податок.

Автор ідеї Геннадій Балашов – більш відомий українцям як радіоведучий передачі "Стрес-шоу "Психологія грошей".

"Просто уявіть собі, що буде, якщо Україна введе систему 5/10. Це найбільша реформа в світовій економіці, яка забезпечить економічний бум на території України", – переконує Балашов. І хочеться вірити…

І ввіриться. І являється вже уві сні та наяву багатомільйонна армія україношкірих із вождем Балашовим, які творять в Україні економічний бум, а з ним і суспільний та політичний розвиток.

І визнають велич України в білих домах і думах. І визнають велич України самі українці. І єднає їх вже дух патріотизму, феромони якого витають у просторі Львова та Донецька, Чернігова та Криму. І "нехай прийде царство "Україна для людей" і покращення і же с німі". Амінь.

Лосі не платять податки. Хочу бути лосем

Поки 14 мільйонів тягнуть на своїх плечах 43-мільйонну Україну в невідомо куди, лосі в Сполучених Штатах Америки почуваються вельми комфортно. Ось воно справжнє мистецтво ухиляння від податків – не сплачувати, однак почуватися захищеними.

У США створюють спеціальні мости для тварин, які покликані зменшити їх смертність на високошвидкісних трасах та сприяти природньому переміщенню в межах їх проживання. За останні 30 років побудовано тисячі таких переходів. А в Україні ні людям, ні лосям.

І тут виникає бажання самій стати лосем і емігрувати до США.

Упаси Боже бути лосем в Україні!

Зізнання

Я належу до тих 14 мільйонів, які все ж сплачують добросовісно податки, та ніяк не намагаються проконтролювати, кому в кишеню підуть ті трикляті кілька сот гривень. Та й питання "куди?" ніколи не виникало. Донедавна.

Цього літа мені поталанило декілька днів провести в Барселоні. Це місто вразило від самого початку перебування в ньому. Місто мрії. Мрії для України такої далекої і водночас близької.

Прогулюючись Барселоною, все запитувала в самої себе: що заважає так зробити в Україні? Відповіді, як намистинки нанизувалися одна на одну… І, на жаль, кожна відповідь – це перепона, проблема, бар’єр, із якими поодинці чи в купі ми боремося з року в рік, але ситуація кардинально не змінюється. Б’ємося з вітряками. І так вже понад 20 років.

Прогулюючись Барселоною, в мене виникло щире бажання добровільно сплачувати податки, але результат використання яких можу відчути не тільки я, а й той чоловік на візку, який змушений пізнавати світ крізь вікно власної квартири чи талановите дитинча, яке щоночі мріє про власну скрипку... І нехай пробачить мені Балашов зраду, та мій консерватизм у цьому питанні зашкалює.

У 60-х роках ХХ століття Барселона повернулася обличчям до моря і це дало неймовірний ефект. Барселона з захаращеного промислового міста, стала привабливою не лише для власних мешканців, а й для мільйонів туристів, яких манить своєю загадковою простотою дотепер.

Що ж мене вразило в Барселоні? Це все можна описати декількома словами, які вже так заїжджені в Україні та зовсім їй не відповідають. Однак, говорячи це про Барселону, зовсім не скривиш душею. БАРСЕЛОНА – ДЛЯ ЛЮДЕЙ (лосі там не водяться, на жаль)!

Місто ідеальне для людей з особливими потребами. Купа зручностей для інвалідів. Тротуари біля пішохідних переходів, магазини, готелі, облаштовані спеціальними пандусами. Метро – взагалі казка.

Спеціальні ліфти, які везуть відразу з вулиці або на вулицю. Весь міський транспорт пристосований для входу пасажирів-інвалідів.

Місто ідеальне для велосипедистів. Барселона входить в десятку міст світу з найкращою велоінфрастуктурою.

Крім нині стандартних велосипедних доріжок, сигнальних приладів та карт, які поширені у великих європейських містах, в Барселоні було створено зелене кільце – це велосипедний шлях зі 100 різними велостанціями, що дозволяє велолюбителям орендувати велосипеди в різних точках міста.

А ще Барселона ідеальна для екосвідомих людей, футбольних фанів, бомжів, для людей творчих і бізнес орієнтованих, для просто барселонців і, без сумніву, туристів.

А Україна ідеальна для керманичів, які хвацько розпоряджаються нашими податками, а ми безпорадно киваємо, знизуємо плечима і чекаємо на зміни, як манни небесної, ніяким чином не діючи.

А формула економічного буму та суспільного і політичного розвитку проста. Не потрібно відмінювати сплату податків, потрібно їх ефективно використовувати. І, звісно ж, Україні потрібно визначитися, до кого чи до чого повернутися обличчям.

А для початку бажано повернутися обличчям одне до одного. 

Євгенія Кравченко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Час перевірити свій софт

Пам'ятаємо Голодомор – геноцид українців триває

Голодомор як частина геноциду: чому про нього варто говорити не так, як ми звикли

Час Трампа чи стрибок історії?

Навіщо нам кодекс корпоративного управління

"Кагарлицька справа". Історія розкриття