Примара фашизму або праве уклонітельство у лівих рядах консерваторів

Після прочитання інтерв’ю молодого та перспективного "не друга" пана Ахметова виникло декілька питань до ідеологічної сторони тієї, кому ми довіряємо, любимо, шануємо та на яку надіємось.

Як так виходить, що "ідеологічно-гірничий" відділ на чолі із паном Демидко не вгледів ультраправого ухилу в партії? Боюся допустити, невже в лавах партії зріє праве уклонітельство та змовництво.

По-перше, хто із партійного керівництва винен у тому, що у нас не такі результати на виборах як в Білорусі, Венесуелі, Росії чи у Північній Кореї?

Якщо не можемо дотягнути до флагманів, то чому б не перейняти передовий досвід принаймні в офіційних партнерів Партії регіонів із Китаю або В’єтнаму.

По-друге, чому не оцінити волю та емоції виборців і не назвати їх по правді "варварами" або "олігофренами", якщо вони голосують за тих або за інших депутатів.

Навіщо ці компроміси із власними переконаннями? Навіщо ця слабохарактерність? Не для того йти до влади, щоб боятись казати правду!

Навіщо ці евфемізми з приводу професіоналізму українських журналістів та впливу білінгвізму на розумовий розвиток? Всі знають, що вони холуї і прислужники та чим закінчується "дваязикость".

Та найбільше ранили в серце наступні слова: "Я считал и считаю лозунги коммунистов крайне вредными, деструктивными, недальновидными и опасными".

Як так? Наше спільне та велике минуле: електрифікація країни, заводи та труби Донбасу, Кривбасу чи Тюмені з Магаданом – це хто будував? Скільки осіб із Партії регіонів були членами КПУ, КПСС або комсомолу?

Як можна було плюнути на юність пана Тигіпка, на зрілі роки нашого спікера, прем’єра та президента?

Я розумію, говорить молодість та правий цинічний радикалізм, але ж не можна виступати проти комуністів, якщо Партія регіонів офіційно співпрацюватиме із компартіями Китаю, В’єтнаму та польською правонаступницею комуністів СЛД.

Як можна забувати про те, що тільки лівизна – співпраця із "Прогресивним альянсом соціалістів і демократів" – дозволила потурбуватись про антиСвободівську риторику загниваючого Євросоюзу.

Та, насамкінець, хотілось би по суті сказати: яку ж ідеологію може сповідувати особа, яка декларує: "Есть вопросы, которые выше морали и этики – это интересы общества. Если депутат голосует за нужный стране закон – добро пожаловать!

…В Евросоюзе правит Германия, которая сегодня добивается того же, чего когда-то хотела добиться с помощью танков и оружия – контроля распределения ресурсов в Европе".

Яка з ідеологій є найбільш антикомуністичною та декларує первинність інтересів суспільства, які зажди вищі за будь-які моральні ідеали та затхлий гуманізм?

Хто виступає за служіння власній країні, а не інтересам Конгресу чи Меджлісу чи Брюсселю?

Хто ставить інтереси національної держави понад будь-які наднаціональні утворення?

Як нам підкаже будь-який підручник із політології або Вікіпедія – фашизм. Або коректніше – ультраправа відрижка минулого століття.

Виявляється, Партія регіонів не моноліт, в ній проходять складні ідеологічні дискусії. Ліві фракції борються із правими, і ось тепер ми знаємо, хто стоїть за правим реваншем в лівих рядах українських неоконсерваторів або нашої рідної партії Селфмедменів http://en.wikipedia.org/wiki/Self-Made_Men.

На жаль, мій примітивний розум не знайшов на офіційному сайті жодного повідомлення про ідеологічні постулати партії.

Натомість, американський індоктринальний винахід – Вікіпедія – в україномовній версії інформує, що ідеологічні позиції Партія регіонів – це центризм.

А в російськомовній – консерватизм та центризм.

В польськомовній – регіоналізм, соціаллібералізм, панславізм.

В англійській версії – регіоналізм та москвофільство.

А от німці перевершили всіх і вся, як-то кажуть, на те вони і німці: якщо не танками, то словом, але накапостимо Україні – авторитаризм та регіоналізм.

Хотілося б почути авторитетний голос ідеологів партії, корифеїв-засновників і рядових членів. Виходить, праві роблять підкопи у стрункі партійні ряди?

Чому в той час як привид нової Германії королює на розвалинах звільненої Європи, нами звільненої, ми добиваємось відміни віз та права торгувати, замість того, щоб визволити Грецію від німецького ярма?

Чому ми замовчуємо страшну правду, що виявляється чиновник Російської Федерації може порушити національні інтереси України?

І як так виходить, що серце каже одне, а розум диктує інше?

Як це називається? Як можна діагнозувати дилему розходження сердечних переконань та розумових дій?

Дивувався Євгеній Білоножко, для УП