Демократія на лаві запасних
Найкраще соціологічне опитування — вибори, найкраще дослідження — виборча програма. Пишуть у програмі саме те, чого найбільше хочуть люди. Програми партій-переможниць ще й репрезентативні, адресовані усім цільовим групам.
Так ось, український виборець і чути не хоче про демократію: з п’яти провідних партій про неї заїкнулись тільки комуністи. Не згадує демократію навіть "Український Демократичний Альянс за Реформи", як не згадує він і про реформи.
Не була демократія і топ-темою виборів-2007. Хоча тоді у програмах п’яти чільних партій фігурувала 5 разів, а перша коаліція звалась "Коаліцією демократичних сил".
Маємо визнати: в сучасній Україні попит на демократію мізерний. Чому?
1. Відсутність демократичної традиції.
Люди Заходу живуть у провідних, як на свій час, демократіях з діда-прадіда. А ми? Жили діди без демократії, і ми проживемо.
2. Маргінальність демократичних цінностей.
Усюди чимало людей надають перевагу соціальним гарантіям над цінностями демократії. У пострадянській Україні таких переважна більшість.
Не випадково у програмах ведучих партій слово "соціальна" зустрічається 26 разів. Не хіт продаж, але усе-таки.
Гречка долає демократію. На останніх виборах їй, у купі з адмінресурсом, повсюди протистояла ненависть, подекуди — національна ідея, але ніде — демократія.
З такими розкладами у вищій політичній лізі демократам не місце. Їх там і немає.
Ритуальні словеса не показник, досягнувши влади, партія змінює суспільство не за своїми словами, а за своєю подобою. Формування списків кандидатів — екзамен на внутрішньопартійну демократію. І хто ж склав іспит?
3. Відсутність демократів-харизматиків.
Не тому ж Індія пішла за Ганді, що індійці на інтелектуальному рівні масово прониклись агімсою — філософією ненасилля. Навпаки, особистість Ганді надала чарівну силу його ученню.
4. Загроза державності.
Діяння влади загрожують нашій незалежності. Це і є топ-темою політичного життя. Тож словами "держава", "країна", "Україна" рясніють програми усіх провідних партій — 183 рази. Не до демократії.
5. Розчарування.
По-перше, попередньою владою, яка асоціювалась з демократією. У 2007-му БЮТ + НУНС набрали 44.86%, у 2012-му — лише 28.23%.
По-друге, наслідками демократизації. За 30 років, а це півжиття одного покоління, ми пройшли від імперії зла до контрольованої демократії.
Різницю можна виміряти Копенгагенськими критеріями вступу у Євросоюз, Маастрихтськими критеріями членства в ЄС, у будь-який інший спосіб — крок до демократії зроблено гігантський.
Та більшість співвітчизників вважає, що життя відтоді не покращилось. На жаль, машини для переміщення їх у часі немає, але є для переміщення у просторі — на Кубу, у КНДР, В’єтнам.
По-третє, демократизація не призвела до єднання із Заходом. На відміну від доморощеної, пієтет до західної демократії зостався, більше половини українців туди прагнуть.
Та інтеграція рух зустрічний, а Захід зустрічає нас так, як Кличко у ринзі зустрічав Хея.
Аргументи курям на сміх:
Мовляв, Україна не так демократична. Ми здолали не менше за інших, просто яма була глибшою: формування спільного життєвого простору із метрополією зайшло куди далі.
На час розпаду імперії у країнах соцтабору, республіках Балтії ще жили дорадянські покоління, у старорадянських республіках — вже ні.
Як це впливає на Євроінтеграцію видно у комбінованій Україні. Порівняйте настрій західних областей, приєднаних у 1939-1945 роках, з іншими.
Молдова, крім Придністров’я, увійшла до Союзу у 1940-му. Молдова, крім Придністров’я, на рубежі 1990-х, була налаштована на повноцінну Євроінтеграцію.
Ніби салазарівська Португалія член-засновник НАТО була більш демократичною. Ніби у сфері російського впливу можна досягти євростандартів.
Чого ж камрад Меркель з товаришами не зробили цього в НДР? Нехай комсомолка Меркель демократією не переймалась, але ж не вдалось це ні архітекторам Празької весни, ні фундаторам польської Солідарності — нікому.
Тільки розширення НАТО на Схід, тільки вступ у НАТО дозволили постсоціалістичним країнам-кандидатам виконати Копенгагенські критерії. Взагалі, усі члени НАТО, якими б вони туди не увійшли, під НАТОвською парасольською ці критерії успішно опановують.
Розривати НАТО і ЄС, тим більш протиставляти їх, даремно — це Західний світ. Так само як СНД, ЄЕП, Ташкентський договір — "Русский мир".
Послухати єврочільників, то Україна для них не така вже й важлива.
У повісті Гоголя ніс колезького асесора Ковальова розгулював Невським, і нікому не був потрібним. Крім асесора. Приставте "непотрібну" Заходові Україну до Росії і побачите, важлива вона чи ні. Мабуть скучили євролохи за радянськими танковими армадами.
Далі докори персональні: не ті люди у нас правлять. 12 років тому хвилею прокотилось: "Україна без Кучми!". Вже 8 років Україна без Кучми. І що?
І "Справа Тимошенко" з іншого виміру. Хто, де, коли керувався у політиці, тим більше у геополітиці, тим, що в іншій країні хтось сидить або не сидить?
15 січня 2008 року з офіційною заявою про приєднання України до Плану дій з набуття членства в НАТО звернулись ті люди — президент Ющенко, прем'єр-міністр Тимошенко, голова Верховної Ради Яценюк. І хто ж, як не єврозверхники, "прокотили" Україну?!
А ще громадська думка Заходу не на користь України. Але як грає Мессі європейці бачать власними очима, а Україну — очима євробюрократів.
Сказали б прямо, що ми для них розмінна монета у торгах з Росією.
Як би не діяли зовнішні чинники, як каталізатор чи як холодний душ, суспільні течії виникають із внутрішніх потреб країни. Може демократія нам і не потрібна.
Конституція США визнає природним, невід’ємним правом людини устремління до щастя. Мабуть, вільні люди мають право і на протилежне прагнення — "паршиво жить не запретишь".
Борис Беспалий
