День Соборності та Свободи – свято наближається?

Чи не видається вам День Соборності та Свободи парадоксальним святом? Взагалі-то і соборність, і свобода мали би бути притаманні державі за замовчуванням. А так… лише один день…

Та ще й соборність зі свободою звалено в одну купу, хоча логічний зв’язок між ними достатньо умовний. І свобода можлива без соборності, і соборність без свободи… особливо останнє…

Донедавна це були два свята. День Соборності подарував нам Кучма, надихнувшись Актом злуки УНР та ЗУНР – хоча Акт був суто символічним, цей символ справді дуже зворушливий, бо українці, протягом століть розділені державними кордонами та іншими історичними реаліями, вперше відчули себе єдиним народом…

Питома частка тих українців, які одержали такий унікальний досвід, була мізерною, але в будь-якому разі це був прецедент, який можна святкувати з великим трепетом і піднесенням у соборній Україні.

Що ж до Дня Свободи… Взагалі-то ми ще пам’ятаємо, коли саме він святкувався і яку перемогу ми згадували в цей день. Адже головне, що ми винесли з Помаранчевої революції, – це усвідомлення того, що МИ МОЖЕМО.

Правда, наш нинішній напівлегітимний гарант не знав, як поводитися в цей день, тому змушений був на офіційному рівні свято скасувати.

І не дивно – якось порнографічно лунали б у його вустах слова попереднього указу попереднього президента: "З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання у громадян почуття національної гідності, враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 року, які засвідчили волелюбність Українського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей, та на підтримку ініціатив громадськості…".

Мимоволі згадуються слова Бориса Нємцова, які останніми днями активно цитують ЗМІ: "Янукович зайвий раз доводить, що він не є президентом суверенної країни".

Менше з тим. Виходитимемо з того, що свято таке є. І нам уже навіть доводилося його святкувати одного разу

Хоча цьогоріч усе буде інакше.

Якщо торік влада запевняла, що святкування Дня Соборності не обійдеться без крові, багато хто сприйняв це як обіцянку, то тепер, схоже, все планується звести до казенного офіціозу.

Голови різноманітних адміністрацій роблять анонси про кошти, які буде витрачено на святкування Дня Соборності та Свободи, та про заходи, які на ці кошти будуть проведені – покладання квітів до пам’ятників різним видатним українським культурним діячам, показові марафони тощо.

Але День Соборності та Свободи – одне з небагатьох державних свят, які українці святкують самі. Без загальнодержавного вихідного та партійної мішури.

Вважається, що нам наразі бракує об’єднавчих чинників, які б допомагали людям відчути себе українцями – але кожен, хто прийде зранку 22 січня на міст Патона, зможе переконатися, що такі чинники є.

Українці самоорганізовуються – мабуть, нинішній владі складно зрозуміти, що ж ними рухає, тому що бажання відчути себе єдиним народом цій владі абсолютно чуже.

І дуже радісно бачити, як українці гуртуються, дістають невідомо звідки синьо-жовті прапори, розмальовують обличчя жовтою і синьою фарбами, беруться за руки, утворюючи живий ланцюг…

Що святкують українці у цей день?

Те, що вони, українці, мають свою державу. Дуже далеку від досконалості і попри все. Те, що "ще не вмерла України ні слава, ні воля" всупереч усім старанням і потенційних, і існуючих окупантів. І те, що ці українці пам’ятають ті самі сакральні два слова: МИ МОЖЕМО!

Звичайно, спроби використати це свято зі своєї метою були і будуть. Якщо торік деякі партії намагалися попіаритися на ньому, то цього року уже за кордоном українство намагатимуться дискредитувати провокаціями, як мінімум у чотирьох російських містах плануються такі заходи – логічним наслідком стане погіршення становища українства у цих регіонах…

Але хочеться вірити, що ці провокації, як і у попередні роки, потонуть у загальній радості та піднесенні.

Тим більше що акція поступово збільшує масштаби – цього року до неї долучаться не лише інші міста України, а й українство Німеччини, Прибалтики та Канади. Родзинкою акції має стати 30-метровий державний прапор, який утворять учасники на мосту Патона. І все це о 8 ранку, бо день робочий…

У найближчому майбутньому ми можемо втратити як залишки свободи, так і залишки соборності. Така ймовірність нікуди не дівається. Але що більше людей 22 січня вийде на міст Патона, щоб з’єднати два береги Дніпра живим ланцюгом, або приєднається до акцій у своїх містах, то меншою буде ця ймовірність!