Сімейні історії
Поняття "Сім’я" швидко і безапеляційно входить у загальний вжиток, причому не тільки серед політиків і бізнесменів, політологів та журналістів, а й серед пересічних громадян, простих обивателів.
При чому сьогодні вже нікому не потрібно нічого роз’яснювати. Коли ви кажете "Сім’я", всім стає зрозуміло, про що йдеться – чия це сім’я і чим вона займається.
Проте випадок, коли фактично всю владу в країні, найбільш ласі шматки бізнесу і власності, грошові потоки тощо захопила і почала контролювати одна родина, не є українським ноу-хау, якимось поодиноким або специфічним казусом.
Подібне в історії вже траплялося, причому не одноразово. Пропоную читачам подивитися, як це було і чим закінчувалося.
Найближчий до нас історичний приклад "сімейності" в політичній і економічній організації країни можна знайти в Росії 90-х років.
Тоді фактично все контролювала родина першого російського президента Бориса Єльцина та його оточення. І тоді в Москві поняття "Сім’я" вживали так само широко і у тому ж значенні, як сьогодні в Києві.
Дійсно, були часи, коли мати візитівку начальника охорони Єльцина Олександра Коржакова було престижніше, ніж депутатський мандат, а вирішувати питання ходили не до міністрів, а до дочки президента Тетяни Юмашевої.
Закінчилося це тим, що Єльцин перестав контролювати ситуацію в країні і змушений був зректися влади на користь групи впливу з числа колишніх або діючих силовиків під гарантії особистої недоторканності і збереження майна "Сім’ї".
Хто зараз Юмашева і Коржаков? На що вони впливають? Словом, у підсумку "Сім’я" втратила все.
Проте випадки правління Сімей ми можемо знайти й за океаном. Це сім’я американського президента Джона Кеннеді.
Його проблема полягала в тому, що він намагався вибудувати власну систему впливу, окрему від Демократичної партії.
Він призначив брата Роберта генеральним прокурором, а у своїх реформах суттєво заторкнув інтереси ФБР. Кеннеді не пробачили спробу ламати систему і вибудовувати власну модель впливу.
Коли стало зрозуміло, що сам він не піде через високу популярність і здатність легко виграти вибори, його було вбито 22 листопада 1963 року.
Більше того, за п’ять років – 5 червня 1968 року було смертельно поранено Роберта Кеннеді, який як раз виголосив промову після попереднього висунення в президенти у Каліфорнії.
Доля цієї "Сім’ї" закінчилася ще сумніше.
З урахуванням того, що впливи і апетити відомої української "Сім’ї" набирають обертів, її представникам варто перечитати історію. Адже не може бути так, щоб все забрав собі хтось один.
Країна не може існувати без системи стримувань і противаг, без вибудуваного механізму балансів. Якщо ж так все ж трапляється, то система стає крихкою і недовговічною та швидко руйнується.
І питання лише в тому, чи ховає вона під своїми уламками своїх зодчих, як це було з Кеннеді, або ж просто поступово відтискає на узбіччя історії, як це сталося із "Сім’єю" Єльцина.
Олексій Краснопьоров, політолог, спеціально для УП
