Україна в ОБСЄ: останній шанс на демократію?
Medice cure te ipsum – Україна, яка цього річ головуватиме в ОБСЄ і опікуватиметься, зокрема, правами людини, повинна була б для початку навести лад на власних теренах. Так мало б бути в ідеалі. Але життя далеке від ідеалу.
В ОБСЄ Україна присутня з 1992 року як правонаступниця СРСР. ОБСЄ – не Євросоюз, вступу до якого передує тривале самовдосконалення і "підгонка" під критерії ЄС. Тим не менш, головування в ОБСЄ є і почесною місією, і відповідальною роботою. Та й це іще не все.
Зараз на кону – не лише подальший розвиток України, а й реноме всієї ОБСЄ. Бо коли головування надається країні з, м’яко кажучи, не ідеальною демократією, це означає дві речі. Перша: організація ризикує власним авторитетом, намагаючись вчергове "напоумити" проблемну державу. Друга: на такій державі іще не поставлено хрест.
Мені шкода, що вітчизняний МЗС не артикулює подібні моменти. Те, що головування надано Україні, не означає схвалення режиму Януковича. Це поки що аванс на майбутнє. І не більше того.
Країна, котра головує в ОБСЄ, виступає обличчям всієї організації. Красою рис нинішній репрезентант не вирізняється. Але остаточно портрет вималюється пізніше.
Хотілося б, щоб теперішня українська влада це усвідомлювала. Щоб гасло "почую кожного", оминаючи власних співгромадян, поширилось бодай на іноземних дипломатів. Спостережна місія ОБСЄ вже чітко і ясно вказала Україні на те, що останні парламентські вибори були "позбавлені достатнього рівня змагальності".
Перекладаючи це для тих членів Партії регіонів, котрі не знають, який в Україні державний устрій, скажу зовсім просто: це – наше сто перше попередження. Як і висновки Кокса-Квасьнєвського – очільників місії Європарламенту, яка опікувалась процесом Тимошенко та Луценка, а також спостерігала за виборами.
Трохи відволікаючись від українських реалій, хочу зазначити, що серед 57 країн – членів Організації з безпеки та співробітництва в Європі – далеко не всі можуть похвалитися "золотими стандартами" демократії та дотримання прав і свобод громадянина.
Власне, стандарту як такого не існує. Кожна з держав має свої проблеми. Головне – усвідомлення недоліків і бажання їх виправити. Самостійно чи зусиллями Організації в цілому, яка для цього й існує. Якщо ж таке бажання відсутнє – це, звісно, тяжче. Країна, яка протягом 12 місяців так і не засвідчить готовність запровадити зміни, де-факто дискредитує засади всієї ОБСЄ.
Наші проблеми, здається, лежать на долоні й так. Крістіан Штрогаль, заступник голови Ради ООН з прав людини, висловився з цього приводу абсолютно зрозуміло. На те, що в України є серйозні мінуси у розбудові демократії, партнери по ОБСЄ вказували давно. Не очікуючи, стане чи не стане наша держава тимчасовим "обличчям" Організації.
"Щоби країну на чолі ОБСЄ сприймали серйозно, вона має своїми діями реагувати на критику. Від цього залежить не лише її сприйняття, а й ставлення до ОБСЄ. Як реагуватиме Київ, покажуть наступні 12 місяців", – говорить Штрогаль.
Якщо персоніфікувати головування в ОБСЄ, то право представляти Організацію надається міністру іноземних справ обраної держави. В нашому випадку ним є Леонід Кожара. "Пріоритети головування України в ОБСЄ" очільник МЗС офіційно презентує 17 січня у Відні.
А до того – акурат на "старий новий рік" – Кожара зустрівся з російським колегою Сергієм Лавровим. При цьому зустріч проходила чомусь у Чернівцях – там міністри мали обговорити і україно-російське співробітництво, і "формат співпраці України з Митним союзом без постійного членства України у МС".
Вочевидь, тут мова про сумнозвісну формулу Януковича "3+1", яку взяв на озброєння Кожара. Російська сторона вже обурилась коливаннями України, заявивши в традиційному для цієї держави хамському стилі, що не можливо бути "трохи вагітною".
Як розв’яже питання із "частковою вагітністю" українська влада сумніватися не приходиться – усе буде віддано на відкуп Кремлю за дешевий газ і моральну підтримку. Питання, як Путін і Ко на це зреагують. "Чемне запрошення" до Митного союзу вже зараз обертається брутальним тиском.
Це очевидно для всіх, зокрема, для міністра іноземних справ Швеції Карла Більдта. Він написав у своєму "Твіттері", що "Росія використовує важкий економічний шантаж, аби змусити Україну змінити зовнішньополітичний курс".
Йдеться про ультиматум РФ, згідно якого зниження ціни на російський газ можливе лише після вступу України до Митного союзу. Поглиблена дружба з російською імперією, почавшись з Митного союзу, призведе до повної деградації української держави. Адже попередні зближення, власне, закінчувалися саме цим.
І все ж перший контакт колишнього нардепа від ПР Леоніда Кожари відбувся із Сергієм Лавровим. Та ще й на заході України – чи не є це намаганням влади продемонструвати таке собі "упокорення" опозиційного регіону, притягнувши на його терени особу, який там заздалегідь не надто раді?
А тим часом єврооптимісти продовжують вести боротьбу за нас на рівні соціальних мереж (приклад Більдта), тож, може, загалом Україна у ЄС перейде у такий собі віртуальний стан… Все залежатиме від нас.
І як оптимістичний, але невтішний висновок: у 2010-му ОБСЄ вже пішла на ризик, надавши право представляти Організацію Казахстану. Звертаючись до подій дворічної давнини, представники ОБСЄ дипломатично кажуть, що вони задоволені бодай тим, скільки прихованих проблем цієї країни відтепер відомо громадськості внаслідок активної роботи Казахстану в ОБСЄ…
