Без права особистої переписки
Після Нового року в інтернет викинули переписку Євгенії Тимошенко з 2 її електронних ящиків. А у середу газета "Сегодня" вирішила таки повідомити про подробиці переписки на своїх шпальтах.
Чесно кажучи, два останні тижні я сподівалась на чудо. Мені хотілось вірити, що мої колеги не опустяться до того, щоб підтримувати відверто злочинні дії.
Бо "жужалікс" – це не просто здобуток жовтої преси, не просто технологія дискредитації Юлії Тимошенко і її найближчого оточення.
Це перш за все злочинне посягання на індивідуальний простір. Це повернення в 1937 рік.
Вікторе Федоровичу Януковичу, півтора роки тому ви заявили, що не збираєтесь пускати журналістів у "Межигір'я", бо це ваш особистий простір, і тільки ви вирішуєте, кого туди пускати, а кого ні.
Сьогодні держава Україна в вашому обличчі вдерлася до приватної території Євгенії Тимошенко, потопталася там брудними чобітьми, та й ще й винесла її майно.
Як ви поставитесь до того, що завтра зламають пошту вашого сина і викладуть її в мережі?
Вікторе Павловичу Пшонко, 2 роки тому ваше відомство завело кримінальну справу проти Юрія Луценка за те, що він начебто порушив права водія Володимира Сацюка, підписавши постанову на продовження стеження за ним. Цю справу було заведено навіть без заяви потерпілого.
Чи готові ви з власної волі завести справу за фактом зламу пошти Євгенії Тимошенко і посадити тих, хто порушив її права?
Рінате Ахметов, що ви відчували, коли журналісти зняли переписку вашої дружини з вашим адвокатом, депутатом Воропаєвим? Чи буде вам приємно, коли приватні листи Алміра і Даміра Ахметових читатиме пів країни?
Газета "Сегодня", хто з вас готовий надрукувати на шпальтах своєї газети свою власну переписку? В ваших редакційних скриньках напевно теж повно суспільно цікавої інформації.
В цій країні відбувається грандіозна Ж через те, що ніхто навіть не намагається дотримуватись закону, що ніхто не пам’ятає, що його права закінчуються там, де починаються права іншого.
Напевно, ні в кого не викличе подиву, що зламані скриньки провідних журналістів і доньки Тимошенко – одних провладних рук справа.
Крім того, я вже готова почути від провладних депутатів, що журналісти самі першими порушили цей кодекс честі, оприлюднивши любовні смски Юлії Льовочкіної та приватну переписку батька Романа Ландика.
Щоправда, в цьому є одна суттєва різниця – депутати самі відкрили своє особисте життя на огляд, почавши займатись ним у сесійній залі Верховної Ради замість законодавчої роботи.
Так, але отримуючи за власним бажанням владу чи популярність, людина добровільно зголошується на втрату частини своєї приватності. І ясно, що таблоїди будуть оприлюднювати фотки голого принца Гарі, які знайдуть на сторінках його подружок. Деякі "зірки" самі принесуть всю ємність свого смітника, і попросять оприлюднити всі подробиці їх життя, ще й попозують як Волочкова.
І в такій відкритості власного простору теж немає нічого хорошого.
Колись довелося говорити з психологом про те, що люди, які не вміють оберігати власний простір, з легкістю залазять у простір іншого.
В українців з усвідомленням свого і чужого простору - повний швах. І це проявляється в усьому, починаючи від паркування автівок на тротуарі і закінчуючи підроблянням голосів на користь кандидата, який тобі заплатив.
І таке посягання завжди викликає агресію. Інша справа, що не всюди вона проявляється напряму. Страшно розбити мерседес, який їде по тротуару, не можна плюнути в обличчя можновладця, бо він недосяжний, але можна виявити це іншій формі. Наприклад, проголосувати за "Свободу". Щоб не своїми, а чужими руками начистити пику представнику остогидлої влади.
Як ви думаєте, чому українці так переймаються долею акули з акваріуму одного торгівельного центру? Бо всі ми перетворилися на акул, яких переселили з природного середовища в акваріум, ще й постійно стежать за ними.
У нобелівського лауреата Конрада Лоренца є прекрасна книга з промовистою назвою "Агресія". Так от вчений на прикладі риб, качок, індичок показує, як тварини розподіляють простір між собою, що розподіл цей жорстко регламентований, і всі тварини дотримуються цього принципу. І що всі конфлікти всередині виду виникають саме через посягання на індивідуальний простір.
Українці ніяк не дійдуть до усвідомлення простої істини, що навіть недолугий закон краще за вибіркове і тимчасове право сили.
Наші суди, правоохоронні і податкові органи, влада як така і взаємини між людьми – це лише незаконне і нерегламентоване розширення простору існування одних за рахунок інших.
Україна перетворюється на державу, де через утиснення особистого простору дохнути скоро почнуть навіть акули.
