За два кроки до президентських виборів
2013-й рік стане генеральною репетицією президентських виборів і дасть відповідь на питання: які шанси у влади отримати другий президентський термін, а у опозиції – порушити гегемонію Партії регіонів.
Віктор Янукович лише почав звикати до президентської ролі, а вже змушений розпочинати боротьбу за переобрання. 2012-й рік остаточно переконав: нового Шарль де Голя з четвертого президента не вийшло.
"Реформи" залишилися переважно на папері, "покращення" торкнулося лише обраних, осмислений план дій на майбутнє, не говорячи вже про стратегію розвитку країни, так і не народився.
Як наслідок: часткова втрата електоральної підтримки в базових регіонах та формування нестійкої парламентської більшості за рахунок мажоритарників і комуністів, яка при зміні політичної кон’юнктури може розтанути як дим у повітрі.
Звичайно, до Віктора Ющенка ще далеко. Лідер "помаранчевих" є беззаперечним фаворитом рейтингу "політичний лузер XXI століття", якби такий, звичайно, був би складений.
Але тенденція є загрозливою. Фактично, жодних гарантій на перемогу. Більше того, сьогодні шанси єдиного лідера від опозиції виглядають переконливіше, ніж шанси Віктора Януковича.
Саме так розпочинають 2013-й рік ключові політичні гравці. І це останній рік перед початком президентської передвиборчої кампанії.
Чим він може запам’ятатися? Навколо чого буде точитися основна боротьба і на якому фундаменті планують будувати свій імідж претенденти на перемогу?
Звичайно, головна інтрига зберігається навколо виборів мера Києва та депутатів Київради.
Очевидно, що після розгромної поразки, яку зазнала влада в жовтні, не взявши жодного з 12 мажоритарних округів, є великі сумніви в тому, що активне будівництво нових станцій метрополітену, дорожніх розв’язок допоможе Олександру Попову стати повноцінним керівником міста.
Ще більшими ці сумніви стали після того, як Київ був обділений урядом при формуванні проекту бюджету на 2013 рік.
Проте, головна проблема навіть не в грошах, а у відношенні киян до діючої влади. Воно є вкрай негативним через зверхнє ставлення, нерозуміння їх проблем і бажання нав’язати власний порядок денний, в якому переважають питання на кшталт збільшення пенсій на 20 гривень, чи створення декількох тисяч нових робочих місць.
Київський виборець завжди був примхливим. У 2004 саме тут розпочалася помаранчева революція, адже столиця відчула дефіцит свободи і побачила бажання влади "переламати через коліно".
У 2013-му році історія може повторитися. Виграш опозиційного кандидата на виборах мера разом зі створенням більшості у Київраді з числа критиків влади – хіба може бути кращий старт для президентської кампанії?
Проте, в столичній партії все не так ясно, як це здається на перший погляд.
По-перше, остаточно не визначена дата виборів, і вирішення цього питання залежить від волі провладної парламентської більшості.
По-друге, незрозуміло, хто від опозиції стане основним опонентом Олександра Попова. Деякі прізвища, які виникають в ході обговорення (Олександра Кужель, Влодимир Бондаренко), свідчать про те, що опозиція сподівається виграти вибори без надзусиль, на хвилі ейфорії після парламентських виборів.
Нарешті, виникає питання – а які повноваження отримає переможець виборів? Діючі, в той час як основні важелі впливу так і залишаться в голови КМДА?
Тоді кому потрібен київський трон, якщо переможцю відведено грати роль весільного генерала?
Можливо, Віталію Кличку, якого колеги по опозиції намагаються зв’язати по рукам-ногам і не дати можливості стати кандидатом на президентських виборах?
Безумовно, всі ці фактори не можуть не вплинути на остаточний результат.
Ще одна точка прикладання зусиль для політиків в 2013-му – довибори в 6 мажоритарних округах.
Київ, Київська, Миколаївська, Черкаська області і Севастополь. Тут навесні буде гаряче.
Шість мандатів в парламенті, де кожен голос на вагу золота – суттєва підмога. Але все-таки не парламентська арифметика буде домінувати при оцінці результатів в цих мажоритарних округах, а скоріше психологія.
Перемога опозиційних кандидатів стане ще одним свідченням втрати підтримки партії влади серед населення, в той час як перемога, навпаки, підтвердить, що вся боротьба ще попереду.
Проте, вибори мера столиці і кількох народних депутатів – це лише верхівка айсбергу, основна боротьба розгорнеться в інших площинах.
Яким по факту буде дефіцит бюджету 2013 і скільки соціальних програм залишиться не профінансованими?
Яким буде курс гривні?
Який напрямок – західний, Євросоюз, чи східний – Митний союз – стане домінуючим в українській зовнішній політиці?
Чи вдасться новим обличчям українського Кабміну довести свою ефективність і привнести нову якість в український державний менеджмент?
Азаров – вічний прем’єр-міністр президента Януковича?
В Україні будується чи згортається демократія?
Перелік питань можна продовжувати, але відповіді на них неодмінно вплинуть на перебіг президентської кампанії. Яка вже розпочалася і так міцно заволоділа умами українських політиків.
Валентин Войтків, експерт з комунікацій, для УП
