Європарламент і український націоналізм
Став відомим зміст резолюції Європарламенту під промовистою назвою "Ситуація в Україні". Зокрема, в одному із пунктів йдеться про те, що євродепутати стурбовані піднесенням націоналістичних настроїв в Україні, що проявилося у підтримці ВО "Свобода" на останніх виборах.
У зв’язку з цим резолюція закликає українські демократичні партії не асоціювати себе з ВО "Свобода", не схвалювати її діяльність та не формувати з нею коаліції, оскільки "расистські, антисемітські та ксенофобські погляди суперечать фундаментальним цінностям та принципам ЄС".
До речі, це не перша резолюція Європарламенту, у якій в тій чи іншій формі, якщо й не засуджується український націоналізм, то принаймні формулюється негативне до нього ставлення.
Нагадаю, що у лютому 2010 року Європарламент також ухвалив резолюцію щодо ситуації в Україні, де у пункті 20 висловлювався "глибокий сум з приводу рішення президента України Віктора Ющенка, що йде з посади, присвоїти посмертно Степану Бандері, лідеру Організації Українських Націоналістів (ОУН), що співпрацював з нацистською Німеччиною, звання "Героя України".
Що спільного у цих двох резолюціях, крім того, що їх зміст в окремих пунктах фіксує негативне ставлення до деяких політичних сил в Україні?
Передусім впадає в око, що "борцями з українським буржуазним націоналізмом" у Європейському парламенті виступають, як правило, політики лівої і проросійської орієнтації.
Так, за горезвісну резолюцію 2010 року голосували "ліві" депутати від Румунії та Німеччини, які традиційно негативно ставляться до "українського питання" і орієнтуються на Росію, та депутати від Польщі, політикум якої ще живе стереотипами, що склалися про ОУН і УПА під час Другої світової війни.
Цього разу – аналогічна картина. Відповідний пункт резолюції 2012 року став можливим завдяки активності депутата Європарламенту від Болгарії, представника депутатської групи "Прогресивний альянс соціалістів і демократів" Крістіана Вігєніна, який до того ж не приховує своїх москвофільських переконань.
Іншими словами, у згаданих резолюціях йдеться не стільки про негативне ставлення до окремих постатей українського національно-визвольного руху чи політичних сил, які декларують з ним свою спадкоємність.
Суть проблеми глибша: маємо справу з упередженим ставленням окремих держав і політиків до самої ідеї української державності.
Ну що ж, нам до цього не звикати. Але при цьому усім слід пам’ятати три важливі висновки. По-перше, Українська держава стала реальністю не тому, що цього хотіли чи не хотіли "сусіди". А тому, що за це змагалося не одне покоління українців.
По-друге, негативне, а то й вороже ставлення до незалежності України з боку інших держав було і буде, але воно не може вплинути на основне: поставити під сумнів право українського народу на свою державу.
По-третє, чим скоріше у Європарламенті, зрозуміють два попередні висновки, тим ефективнішими, гармонійними і зрозумілими будуть взаємини України і Європарламенту, в тому числі, що стосується утвердження "європейських стандартів", зокрема недопущення "расистських, антисемітських та ксенофобських поглядів".
Про останнє слід сказати окремо. У своїй світоглядній та ідеологічній основі український націоналістичний рух ніколи не був ані расистським, ані антисемітським, ані ксенофобським. Таким його намагалася зобразити радянська і комуністична пропаганда, з якою так завзято у свій час боролися західні демократії.
Намагання ж сьогодні припасувати усі ці "погляди" ВО "Свобода", чи будь-якій іншій українській політичній силі, яка свою ідеологію ідентифікує з ОУН, не витримують жодної критики.
Тому приєднуюся до тих, хто вимагає вибачень перед українцями за згадану резолюцію.
Богдан Червак, голова ОУН, для УП
